| dbo:abstract
|
- الأَنكَبُردة أو اللومبارديون (باللاتينية: Langobardi) كانت قبيلة جرمانية من منشأ إسكندنافي والتي حكمت إيطاليا بين عامي 568-774. كتب المؤرخ اللومباردي بولس الشماس في كتابه تاريخ اللومبارد أن اللومبارديين ينحدرون من قبيلة صغيرة تدعى وينيلي، سكنت جنوب إسكندنافيا (سكادانان) والذين هاجروا جنوبًا بحثًا عن أرض جديدة. شكلوا في القرن الأول الميلادي جزءًا من السويبيين في شمال غرب ألمانيا. بحلول نهاية القرن الخامس، انتقلوا إلى المنطقة التي تتوافق حاليًا مع النمسا شمال نهر الدانوب، حيث أخضعوا الهيروليين وخاضوا حروبًا متكررة مع الغبيديين. هزم الملك اللومباردي أودوين زعيم الغبيديين ثوريزيند في 551 أو 552؛ بينما دمر خليفته ألبوين الغبيديين في نهاية المطاف في معركة أسفيلد في 567. بعد هذا الانتصار، قرر ألبوين أن يقود شعبه إلى إيطاليا والتي تراجع عدد سكانها بشدة بعد الحرب القوطية الطويلة (535-554) بين الإمبراطورية البيزنطية ومملكة القوط الشرقيين. انضم إلى اللومبارد العديد من السكسونيين والهيروليين والغبيديين والثورنغيين والقوط الشرقيين وكان غزوهم دون معارضة تقريبًا. بحلول أواخر 569 كانوا قد سيطروا على جميع المدن الرئيسية شمال نهر بو باستثناء بافيا التي سقطت عام 572. في الوقت نفسه، احتلوا مناطق في وسط إيطاليا وجنوبها. أسسوا المملكة اللومباردية في إيطاليا وسموها لاحقًا مملكة إيطاليا (باللاتينية: Regnum Italicum) والتي بلغت ذروتها في ظل الحاكم ليوتبراند في القرن الثامن. في 774، سقطت المملكة بيد ملك الفرنجة شارلمان ودمجها في إمبراطوريته. ومع ذلك، واصل النبلاء اللومبارد حكم أجزاء من شبه الجزيرة الإيطالية حتى القرن الحادي عشر، عندما غزاهم النورمان وأضافوا ممتلكاتهم إلى مملكة صقلية. يظهر إرثهم جليًا في تسمية إقليم لومبارديا الإيطالي. (ar)
- Els longobards (llatí: Langobardi; grec: Λαγγοβάρδοι, Λογγοβάρδοι, Λαγγοβάρδαι o Λογγοβάρδαι) van ser un poble germànic originat en el poble dels sueus, dels quals constituïen probablement una de les tribus, i que va habitar diverses zones de la península Itàlica com la Llombardia (regió entre els Alps i el riu Po), o el Benevent al sud. El seu nom vindria de les paraules germàniques que volien dir 'barba llarga' (la majoria dels germànics anaven afaitats) o bé de les terres on vivien, les terres lange borde (planes fèrtils al costat d'un riu). El Regne de Llombardia, el Ducat de Spoleto, el Ducat i Principat de Benevent, el Principat de Salern i el Principat de Càpua eren estats longobards. L'historiador Pau el Diaca (segle viii), que era longobard (el seu nom era Guarnefrid), diu que eren originaris del sud d'Escandinàvia, on tenien el nom de vinils, i van canviar el nom després d'emigrar a Germània. (ca)
- Langobardi (latinsky Langobardi) byli příslušníci germánských kmenů, kteří mezi lety 568 až 774 vládli většině Apeninského poloostrova, kde založili Langobardské království. Langobardský historik Paulus Diaconus sepsal dílo Historia Langobardorum, kde se píše, že Langobardi pocházeli z menšího kmene zvaného Winnilové, který žil v jižní Skandinávii (Scadanan), než se přesunul za účelem hledání nových míst. V 1. století našeho letopočtu tvořili součást Svébů v dnešním severozápadním Německu. Do konce 5. století se přesunuli do oblasti zhruba dnešního moderního Rakouska a Slovenska severně od Dunaje, kde si podmanili Heruly a později vedli časté boje s Gepidy. Langobardský král Audoin porazil vůdce Gepidů v letech 551 nebo 552 a jeho nástupce Alboin Gepidy nakonec v roce 567 porazil definitivně. Po tomto vítězství se Alboin rozhodl odvést své lidi na území Itálie, která byla po dlouhé gótské válce (535–554) mezi byzantskou říší a ostrogótským královstvím vylidněná a devastovaná. Na rozdíl od Gótů a Vandalů Langobardi opustili Skandinávii tak, že postupovali na jih přes dnešní Německo, Rakousko a Slovinsko a germánská území opustili jen několik desetiletí předtím, než Itálie dosáhli. Do doby než napadli území Itálie tedy zůstali převážně germánským kmenem. K Langobardům se přidaly četné počty Sasů, Herulů, Gepidů, Prabulharů, Durynků a Ostrogótů a jejich invaze do Itálie byla téměř nerušená. Koncem roku 569 již měli dobytou celou severní Itálii a hlavní města severně od řeky Pád, s výjimkou Pavie, která padla v roce 572. Zároveň byla obsazena oblast střední a jižní Itálie. V severní a střední Itálii vzniklo Langobardské království, později pojmenované Regnum Italicum (“království Itálie”), které dosáhlo vrcholu v první polovině 8. století za vlády krále Liutpranda. V roce 774 si království podmanil franský král Karel Veliký a začlenil ho do své říše. Langobardští šlechtici však nadále vládli jižním částem italského poloostrova až do 11. století, než jejich území dobyli Normané a začlenili se do svého sicilského hrabství. V tomto období byla jižní část Itálie stále pod langobardskou nadvládou cizincům známa v severských runových kamenech pod názvem Langbarðaland (Země Langobardů). Jejich odkaz je patrný také v regionálním názvu Lombardie na severu Itálie. (cs)
- Die Langobarden (lateinisch Longobardi, griechisch οἱ Λαγγοβάρδοι, auch Winniler) waren ein Teilstamm der Stammesgruppe der Sueben, eng mit den Semnonen verwandt, und damit ein elbgermanischer Stamm, der ursprünglich an der unteren Elbe siedelte. Im späten 5. Jahrhundert tauchten Langobarden an der Donau in Pannonien auf, ab 568 eroberten sie unter König Alboin große Teile Italiens. Ihrem Reich setzte das fränkische Heer unter Führung König Karls des Großen mit der Eroberung der Hauptstadt Pavia im Jahr 774 ein Ende. Auf die Siedlungsgebiete der Langobarden geht die heutige Bezeichnung der Lombardei zurück. (de)
- Οι Λομβαρδοί ή Λογγοβάρδοι (Λατινικά: Langobardi) ήταν ένας Γερμανικός λαός , που κυβέρνησε το μεγαλύτερο μέρος της Ιταλικής Χερσονήσου το 568-774, με καταγωγή από τον Έλβα στη Βόρεια Γερμανία και τη Σκάνια στη νότια Σουηδία πριν από την Περίοδο των Μεταναστεύσεων. Ο μεσαιωνικός ιστορικός των Λομβαρδών Παύλος ο Διάκονος έγραψε στην Ιστορία των Λομβαρδών (γράφτηκε μεταξύ 787 και 796) ότι αυτοί κατάγονταν από μια μικρή φυλή που ονομαζόταν Βινοβίλοθ, που κατοικούσε στη νότια Σκανδιναβία (Scadanan) πριν μεταναστεύσουν σε αναζήτηση νέων εδαφών. Κατά τη Ρωμαϊκής εποχή ιστορικοί έγραψαν για τους Λομβαρδούς του 1ου αιώνα μ.Χ. ως ένα από τους Σουηβικούς λαούς, στη σημερινή βόρεια Γερμανία, κοντά στον ποταμό Έλβα, που συνέχισαν να μεταναστεύσουν νότια. Σο τέλος του πέμπτου αιώνα οι Λομβαρδοί είχαν μετακινηθεί στην περιοχή περίπου που συμπίπτει με τη σύγχρονη Αυστρία και τη Σλοβακία βόρεια του Δούναβη, όπου υπέταξαν τους Έρουλους και αργότερα έκαναν συχνούς πολέμους με τους Γέπιδες. Ο Λομβαρδός βασιλιάς Αυδοΐνος νίκησε τον ηγέτη των Γεπίδων Θουρισίνδο το 551 ή το 552 και ο διάδοχός του Αλβοΐνος τελικά συνέτριψε τους Γέπιδες το 567. Οι Λομβαρδοί εγκαταστάθηκαν στην Παννονία, στη σύγχρονη Ουγγαρία. Αρχαιολόγοι ανακάλυψαν στην περιοχή Σόλαρντ ταφικά μνημεία Λομβαρδών ανδρών και γυναικών θαμμένων μαζί οικογενειακά, μια πρακτική που ήταν ασυνήθιστη για τους γερμανικούς λαούς εκείνη την εποχή. Ίχνη έχουν επίσης ανακαλυφθεί Ελλήνων της Μεσογείου και μιας γυναίκας της οποίας το κρανίο υποδηλώνει γαλλική καταγωγή, που πιθανώς δείχνει ότι μεταναστεύσεις από την Ελλάδα και τη Γαλλία σημειώνονταν στα εδάφη των Λομβαρδών. Μετά τη νίκη του επί των Γεπίδων o Αλβοΐνος οδήγησε το λαό του στη βορειοανατολική Ιταλία, που είχε ερημωθεί μετά το μακρoχρόνιο Γοτθικό Πόλεμο (535–554) μεταξύ της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας και του Οστρογοτθικού Βασιλείου. Στους Λομβαρδούς προστέθηκαν πολυάριθμοι Σάξονες, Έρουλοι, Γέπιδες, (Πρωτό)Βούλγαροι, Θουρίγγιοι και Οστρογότθοι και η εισβολή τους στην Ιταλία δεν συνάντησε σχεδόν καμία αντίσταση. Στα τέλη του 569 είχαν κατακτήσει όλη τη βόρεια Ιταλία και τις κυριότερες πόλεις βόρεια του ποταμού Πάδου, εκτός από την Παβία, που έπεσε το 572. Ταυτόχρονα κατέλαβαν περιοχές στην κεντρική και τη νότια Ιταλία. Ίδρυσαν ένα Λομβαρδικό Βασίλειο στη βόρεια και κεντρική Ιταλία, που αργότερα ονομάστηκε Regnum Italicum («Βασίλειο της Ιταλίας») και έφτασε στο απόγειό του υπό τον ηγεμόνα του όγδοου αιώνα Λιουτπράνδο. Το 774 το βασίλειο καταλήφθηκε από το βασιλιά των Φράγκων Καρλομάγνο και ενσωματώθηκε στη Φραγκική Αυτοκρατορία. Ωστόσο οι Λομβαρδοί ευγενείς συνέχισαν να κυβερνούν τα νότια μέρη της Ιταλικής Χερσονήσου μέχρι τον 11ο αιώνα, όταν κατακτήθηκαν από τους Νορμανδούς και προσαρτήθηκαν στην Κομητεία της Σικελίας. Σε αυτή την περίοδο το νότιο τμήμα της Ιταλίας που ήταν ακόμα υπό την κυριαρχία των Λομβαρδών ήταν γνωστό στους ξένους με το όνομα Langbarðaland (Γη των Λομβαρδών), όπως αναγράφεται στις σκανδιναβικές ρουνικές λίθους. Η κληρονομιά τους είναι επίσης εμφανής στο όνομα της περιοχής της Λομβαρδίας στη βόρεια Ιταλία. (el)
- La lombardoj aŭ langobardoj - latine langobardi - estis antikva ĝermana popolo. En la 1-a jarcento p.K. la lombardoj loĝis apud la rivero Elbo. Post longa migrado ili troviĝis en Panonio kaj Noriko, kie imperiestro Justiniano la 1-a permesis al ili setli en 548. En 568, sub la regado de Alboino, ili eniris nordan Italujon, kie ili fondis reĝlandon kun ĉefurbo Pavio. Ili poste penetris en centran kaj sudan Italujon, escepte de , la Papaj Ŝtatoj kaj la sudaj marbordoj, kiuj restis bizancaj. Post la morto de Alboino (ĉ. 570) kaj la mallonga regno de Klefo la ŝtato disiĝis laŭ 36 duklandoj. La duklandoj Spoleto kaj Benevento en suda Italujo sendependiĝis. En 584 la lombardaj nobeloj elektis Aŭtaron, filon de Klefo, reĝo. Reĝo Liutprando (712-744) fortikigis la reĝlandon per leĝoj kaj rekonkeris Spoleto-n kaj Benevento-n. Papo Stefano la 2-a alvokis la frankan reĝon Pipinon la Malaltan por helpo. La frankoj venkis la lombardojn. Karolo la Granda estis denove helpa al la papo, invadis Lombardujon kaj estis kronata reĝo de la lombardoj en Pavio en 774. La lombardoj lasis sian nomon al la okcidenta parto de norda Italio kaj al la nuntempa italia regiono Lombardio. (eo)
- Los lombardos (en latín, langobardi, de donde procede el nombre alternativo de longobardos) fueron un pueblo germánico originario del norte de Europa que se asentó en el valle del Danubio y desde allí invadió la Italia bizantina en 568 d. C. bajo el liderazgo de Alboino. Establecieron el reino lombardo de Italia, que duró hasta el año 774 d. C., cuando fue conquistado por los francos. (es)
- Lombardiarra edo langobardoa (latinez: Langobardi) germaniar herria izan zen, 569-774 urteetan Italiar penintsulan erresuma bat eratu zuena. (eu)
- Les Lombards (en latin, Langobardi puis Lombardi après le VIIIe siècle, sauf en Italie méridionale, qui conservera le nom de Langobardi jusqu’au XIIe siècle) sont un ancien peuple germanique, qui, selon sa propre tradition orale rapportée par leur historien Paul Diacre, à la fin du VIIIe siècle, serait originaire de Scandinavie méridionale. Au Ier siècle, ce peuple traverse la Baltique et s’installe sur les rives de l’Elbe où il s’intègre aux Germains locaux. Il migre au Ve siècle sur les rives du moyen-Danube, en Pannonie, où il commence à adopter le christianisme sous ses deux formes de l’époque, arienne et nicéenne. De Pannonie, sous la conduite du roi Alboïn, il migre en 568 vers l’Italie alors romaine (byzantine) et s’empare de la plus grande partie de la péninsule, dont il reste maître jusqu’en 774, lorsqu’il est conquis par Charlemagne. Il donne aujourd’hui son nom à la province italienne de Lombardie, entourant Milan. (fr)
- The Lombards (/ˈlɒmbərdz, -bɑːrdz, ˈlʌm-/) or Langobards (Latin: Langobardi) were a Germanic people who ruled most of the Italian Peninsula from 568 to 774. The medieval Lombard historian Paul the Deacon wrote in the History of the Lombards (written between 787 and 796) that the Lombards descended from a small tribe called the Winnili, who dwelt in southern Scandinavia (Scadanan) before migrating to seek new lands. By the time of the Roman-era - historians wrote of the Lombards in the 1st century AD, as being one of the Suebian peoples, in what is now northern Germany, near the Elbe river. They continued to migrate south. By the end of the fifth century, the Lombards had moved into the area roughly coinciding with modern Austria and Slovakia north of the Danube, where they subdued the Heruls and later fought frequent wars with the Gepids. The Lombard king Audoin defeated the Gepid leader Thurisind in 551 or 552, and his successor Alboin eventually destroyed the Gepids in 567. The Lombards settled in modern-day Hungary in Pannonia. Archaeologists have unearthed burial sites in the area of Szólád of Lombard men and women buried together as families, a practice that was uncommon for Germanic peoples at the time. Traces have also been discovered of Mediterranean Greeks and of a woman whose skull suggests French ancestry, possibly indicating that migrations into the Lombard territory occurred from Greece and France. Following Alboin's victory over the Gepids, he led his people into North Eastern Italy, which had become severely depopulated and devastated after the long Gothic War (535–554) between the Byzantine Empire and the Ostrogothic Kingdom. The Lombards were joined by numerous Saxons, Heruls, Gepids, Bulgars, Thuringians and Ostrogoths, and their invasion of Italy was almost unopposed. By late 569, they had conquered all of northern Italy and the principal cities north of the Po River, except Pavia, which fell in 572. At the same time, they occupied areas in central and southern Italy. They established a Lombard Kingdom in north and central Italy, later named Regnum Italicum ("Kingdom of Italy"), which reached its zenith under the eighth-century ruler Liutprand. In 774, the kingdom was conquered by the Frankish king Charlemagne and integrated into the Frankish Empire. However, Lombard nobles continued to rule southern parts of the Italian peninsula well into the 11th century, when they were conquered by the Normans and added to the County of Sicily. In this period, the southern part of Italy still under Lombard domination was known to foreigners by the name Langbarðaland (Land of the Lombards), as inscribed in the Norse runestones. Their legacy is also apparent in the name of the region of Lombardy in northern Italy. (en)
- Suku Langobardi, Longobard, Langobard atau Lombard, adalah suku Jermanik yang menguasai Kerajaan Langobardi di Italia dari tahun 568 hingga 774. Sejarawan Langobardi menulis di Historia Langobardorum bahwa mereka berasal dari suku kecil yang disebut Winnili, yang tinggal di Skandivania selatan sebelum bermigrasi ke selatan untuk mencari negeri baru. Pada abad ke-1 mereka merupakan bagian dari Suebi di Jerman barat laut. Kemudian, pada abad ke-5, mereka pindah ke wilayah yang kini disebut Austria di sebelah utara sungai Donau. Di situ mereka mengalahkan suku Herul dan selanjutnya terus menerus berperang dengan suku Gepid. Raja Langobardi berhasil mengalahkan pemimpin Gepid pada tahun 551 atau 552, dan penerusnya Alboin berhasil menghancurkan Gepid dalam pada tahun 567. Setelah kemenangan ini, Alboin memutuskan untuk memimpin rakyatnya ke Italia, yang jumlah penduduknya berkurang drastis akibat peperangan antara Kekaisaran Romawi Timur melawan Kerajaan Ostrogoth. Tentara Lombard dibantu oleh orang Sachsen, Herul, Gepid, Bulgar, Thuringia, dan Ostrogoth, sehingga jatuhnya Italia seolah sudah tak terhindar lagi. Pada akhir tahun 569, mereka telah menguasai semua kota penting di sebelah utara Sungai Po kecuali Pavia yang jatuh pada tahun 572. Pada saat yang sama, mereka menduduki Italia tengah dan selatan. Kerajaan Langobardi lalu didirikan dan dinamai ("Kerajaan Italia") yang mencapai puncak kejayaannya pada masa kekuasaan pada abad ke-8. Pada tahun 774, kerajaan Langobardi ditaklukan oleh raja Frank, Karel yang Agung. Namun, bangsawan Langobardi masih menguasai sebagian wilayah Italia hingga abad ke-11, saat mereka ditaklukan oleh bangsa Norman dan menjadi bagian dari County Sisilia. (in)
- 랑고바르드족(라틴어: Langobardī, 이탈리아어: Longobardi 롱고바르디[*])또는 롬바르드족은 스칸디나비아반도에서 기원한 게르만족의 하나로서, 1세기에는 수에비족의 일부를 형성하였다. 이들은 도나우 강 연안에 살다가, 568년에 왕의 지휘 아래 당시 비잔티움 제국의 영토인 이탈리아를 침공하여 왕국을 세웠다. 그들이 세운 왕국은 774년 프랑크족에게 정복될 때까지 이탈리아를 지배했다. (ko)
- ランゴバルド人（ランゴバルドじん、英: Lombards, 伊: Longobardi, 独: Langobarden, 仏: Lombards, 羅: Langobardi, ギリシア語ラテン翻字: Langobardoi）、またはランゴバルド族（ランゴバルドぞく）は、6世紀後半にイタリア半島の大部分を支配する王国（ランゴバルド王国）を築いたことで知られるゲルマン系部族である。日本語ではしばしば英語形に基づきロンバルドとも表記される。 (ja)
- I Longobardi furono una popolazione germanica, protagonista tra il II e il VI secolo di una lunga migrazione che la portò dal basso corso dell'Elba fino all'Italia. Il movimento migratorio ebbe inizio nel II secolo, ma soltanto nel IV l'intero popolo avrebbe lasciato il basso Elba; durante lo spostamento, avvenuto risalendo il corso del fiume, i Longobardi approdarono prima al medio corso del Danubio (fine V secolo), poi in Pannonia (VI secolo), dove consolidarono le proprie strutture politiche e sociali, si convertirono parzialmente al cristianesimo ariano e inglobarono elementi etnici di varia origine, principalmente germanici. Entrati a contatto con il mondo bizantino e la politica dell'area mediterranea, nel 568, guidati da Alboino, si insediarono in Italia, dove diedero vita a un regno indipendente che estese progressivamente il proprio dominio sulla maggior parte del territorio italiano continentale e peninsulare. Il dominio longobardo fu articolato in numerosi ducati, che godevano di una marcata autonomia rispetto al potere centrale dei sovrani insediati a Pavia; nel corso dei secoli, tuttavia, grandi figure di sovrani come Autari, Agilulfo, Teodolinda, (VI secolo), Rotari, Grimoaldo (VII secolo), Liutprando, Astolfo e Desiderio (VIII secolo) estesero progressivamente l'autorità del re, conseguendo un rafforzamento delle prerogative regie e della coesione interna del regno. Il Regno longobardo, che tra il VII e l'inizio dell'VIII secolo era arrivato a rappresentare una potenza di rilievo europeo, cessò di essere un organismo autonomo nel 774, a seguito della sconfitta subita a opera dei Franchi guidati da Carlo Magno. Nel corso dei secoli, i Longobardi, inizialmente casta militare rigidamente separata dalla massa della popolazione romanica, si integrarono progressivamente con il tessuto sociale italiano, grazie all'emanazione di leggi scritte in latino (Editto di Rotari, 643), alla conversione al cattolicesimo (fine VII secolo) e allo sviluppo, anche artistico, di rapporti sempre più stretti con le altre componenti socio-politiche della Penisola (bizantine e romane). La contrastata fusione tra l'elemento germanico longobardo e quello romanico pose le basi, secondo il modello comune alla maggior parte dei regni latino-germanici altomedievali, per la nascita e lo sviluppo della società italiana dei secoli successivi. (it)
- De Longobarden (ook Langobarden, waarmee verwezen werd naar een hun toegeschreven lange baardgroei, of Lombarden, wat een later aanpassing is aan hun veel latere woongebied Lombardije) waren een Germaans volk dat oorspronkelijk in Scandinavië woonachtig was. Hun taal was het Longobardisch. Ze waren bij de Romeinen in ieder geval al bekend in 98, toen Tacitus hen vermeldde in zijn Germania. Vanuit zuidelijk Zweden staken de oer-Longobarden de Oostzee over, vermoedelijk als deel van de Semnonen waarvan zij zich afscheidden in een nieuw woongebied aan de benedenloop van de Elbe. (nl)
- Os lombardos ou longobardos (em latim: langobardi , lit. "os de barba longa") eram um povo germânico originário da Europa Setentrional que colonizou o vale do Danúbio e, a partir dali, invadiu a Itália bizantina, em 568, sob a liderança de Alboíno. Lá estabeleceram um Reino Lombardo, posteriormente chamado de Reino Itálico (Regnum Italicum), que durou até 774, quando foi conquistado pelos francos. Sua influência na geografia política italiana fica evidente na denominação regional da Lombardia. Os lombardos falavam um idioma germânico extinto do qual restam poucas evidências, o lombardo. (pt)
- Longobardowie, Langobardowie (łac. Langobardi, gr. οἱ Λαγγοβάρδοι), starsza nazwa Winnilowie (Winilowie, Wannilowie) – lud zachodniogermański, który w VI wieku stworzył w północnej Italii Królestwo Longobardów. Od tego ludu pochodzi nazwa Lombardii we Włoszech. (pl)
- Langobarder (eller longobarder, svenska: långbårdar 'långskägg')[källa behövs] var en germansk stam som, enligt egna sägner och hävder, kom från södra Skandinavien. De utvandrade till vad som nu kallas Italien år 568, erövrade land, och gav namn till det som blev Lombardiet. (sv)
- Лангоба́рды (ломба́рды; лат. langobardī — «длиннобородые») — древнегерманское племя, в период великого переселения народов вторгнувшееся в Италию и создавшее там Лангобардское королевство. Лангобардское королевство просуществовало около двух веков, периодически отражая экспансию славян и византийцев, и в итоге было завоевано франками. Ассимилировавшись и слившись с другими народами, населявшими Италию в Средние века, лангобарды внесли свой вклад в формирование современного итальянского народа. Именно от лангобардов исходит современное название североитальянской области Ломбардия. (ru)
- 伦巴第人（拉丁語：Langobardi/義大利語：Longobardi）是日耳曼人的一支，起源于斯堪的纳维亚，今瑞典南部。经过约4个世纪的民族大迁徙，伦巴第人最后到达并占据了亚平宁半岛（今日意大利）的北部。 公元1世纪时，他们已从斯堪的纳维亚迁居日耳曼尼亚西北部的萨克森一带。当时在公元98年，古罗马历史学家塔西佗早已在其作《日耳曼尼亞志》中有了对那时居住在今日德国易北河下游伦巴第人的记载。5世纪末时，伦巴第人分布到今日所谓奥地利的地区。6世纪初，他们到达潘诺尼亚，今日的匈牙利西部和斯洛伐克。 568年春，在阿尔博因的领导下，伦巴第人联合其他日耳曼族群翻越阿尔卑斯山脉攻占意大利北部。 7世纪，（636年－652年在位）主持编纂了倫巴底王國第一部成文法──《伦巴第法典》（又名《洛塔列法典》）。 8世紀時，利乌特普兰德逐漸征服仍處於东罗马帝國統治下的義大利地區。當倫巴底國王入侵罗马教宗的轄區時，教宗斯德望二世向法蘭克國王丕平三世求援，756年丕平出兵打败伦巴第人，相傳丕平把夺回的领土献给教宗，成立了教宗国，史称“丕平献土”。 773年丕平三世的儿子查理大帝（查理曼）包圍了倫巴底首都提契努姆（今帕维亚），並俘獲了倫巴底國王狄西德里乌斯（同时他也是查理大帝的岳父），結果查理大帝兼任法蘭克和倫巴底國王，倫巴底人對義大利的統治自此結束。 (zh)
- Лангоба́рди (лат. Langobardi, грец. Λαγγοβάρδοι; італ. Longobardi [loŋɡoˈbardi]; від прагерм. Langbärte, «довгобороді») — германське плем'я. Лангобарди пов'язані тіснішими, ніж інші германці, родинними зв'язками з англосаксами; зокрема, що стосується одягу, а також менталітету. Цілком імовірно, що вони є генеалогічним відгалуженням англосаксів. У I ст. плем'я мешкало на лівому березі нижньої Ельби. Лангобарди вступили до співдружності з кельтськими племенами та остготами. Пізніше лангобарди разом із сім'ями просунулися в Паннонію. Лангобарди успішно провели серію загарбницьких війн проти остготів, у 568 на чолі з королем Алдуїном вторглися у Північну Італію, втім, далі за Равенну вони не пішли. Наступником Алдуїна став його син Албойн, котрий заручився підтримкою аварів і зруйнував готське Королівство гепідів на нижній Віслі. 568 року він заснував Королівство лангобардів у Північній та Центральній Італії. Значно відстаючи у розвитку від інших германських племен, лангобарди довго зберігали давні родові зв'язки та звичаї і не піддавалися романізації. Все ж вони швидко опанували значною частиною Італії, хоча найтісніше заселили північну її частину, яка дістала від них назву Ломбардія. Зруйнувавши стару адміністративну систему Римської імперії, лангобарди мусили знайти нові форми урядування. На чолі держави стояв король, якого обирала родова знать. Йому належала найвища військова і судова влада. Поруч із ним стояли герцоги, які мали свої дружини і теж мали певну судову владу. Зрозуміло, що між королем і герцогами тривало постійне напруження, яке вело до підсилення тої чи іншої сторони. Найбільшої могутності Лангобардське королівство досягло при Лютпранді (712—744). Та в кінці VIII ст., після заснування північного королівства зі столицею у місті Павія та герцогства Беневенто, через нечисленність лангобардів їх завоювали франки у 773—774 на чолі з Карлом Великим. Їхні території було долучено до земель імперії, хоч північне герцогство відстоювало свою незалежність ще протягом двох століть.Після розділу Імперії Карла Великого, за Верденською угодою 843 року Ломбардія перейшла у володіння імператора Лотара I. У 951 Ломбардію захопив Оттон I. На той час лангобарди вже повністю романізувалися і стали однією зі складових у формуванні італійської нації. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Die Langobarden (lateinisch Longobardi, griechisch οἱ Λαγγοβάρδοι, auch Winniler) waren ein Teilstamm der Stammesgruppe der Sueben, eng mit den Semnonen verwandt, und damit ein elbgermanischer Stamm, der ursprünglich an der unteren Elbe siedelte. Im späten 5. Jahrhundert tauchten Langobarden an der Donau in Pannonien auf, ab 568 eroberten sie unter König Alboin große Teile Italiens. Ihrem Reich setzte das fränkische Heer unter Führung König Karls des Großen mit der Eroberung der Hauptstadt Pavia im Jahr 774 ein Ende. Auf die Siedlungsgebiete der Langobarden geht die heutige Bezeichnung der Lombardei zurück. (de)
- Los lombardos (en latín, langobardi, de donde procede el nombre alternativo de longobardos) fueron un pueblo germánico originario del norte de Europa que se asentó en el valle del Danubio y desde allí invadió la Italia bizantina en 568 d. C. bajo el liderazgo de Alboino. Establecieron el reino lombardo de Italia, que duró hasta el año 774 d. C., cuando fue conquistado por los francos. (es)
- Lombardiarra edo langobardoa (latinez: Langobardi) germaniar herria izan zen, 569-774 urteetan Italiar penintsulan erresuma bat eratu zuena. (eu)
- 랑고바르드족(라틴어: Langobardī, 이탈리아어: Longobardi 롱고바르디[*])또는 롬바르드족은 스칸디나비아반도에서 기원한 게르만족의 하나로서, 1세기에는 수에비족의 일부를 형성하였다. 이들은 도나우 강 연안에 살다가, 568년에 왕의 지휘 아래 당시 비잔티움 제국의 영토인 이탈리아를 침공하여 왕국을 세웠다. 그들이 세운 왕국은 774년 프랑크족에게 정복될 때까지 이탈리아를 지배했다. (ko)
- ランゴバルド人（ランゴバルドじん、英: Lombards, 伊: Longobardi, 独: Langobarden, 仏: Lombards, 羅: Langobardi, ギリシア語ラテン翻字: Langobardoi）、またはランゴバルド族（ランゴバルドぞく）は、6世紀後半にイタリア半島の大部分を支配する王国（ランゴバルド王国）を築いたことで知られるゲルマン系部族である。日本語ではしばしば英語形に基づきロンバルドとも表記される。 (ja)
- De Longobarden (ook Langobarden, waarmee verwezen werd naar een hun toegeschreven lange baardgroei, of Lombarden, wat een later aanpassing is aan hun veel latere woongebied Lombardije) waren een Germaans volk dat oorspronkelijk in Scandinavië woonachtig was. Hun taal was het Longobardisch. Ze waren bij de Romeinen in ieder geval al bekend in 98, toen Tacitus hen vermeldde in zijn Germania. Vanuit zuidelijk Zweden staken de oer-Longobarden de Oostzee over, vermoedelijk als deel van de Semnonen waarvan zij zich afscheidden in een nieuw woongebied aan de benedenloop van de Elbe. (nl)
- Os lombardos ou longobardos (em latim: langobardi , lit. "os de barba longa") eram um povo germânico originário da Europa Setentrional que colonizou o vale do Danúbio e, a partir dali, invadiu a Itália bizantina, em 568, sob a liderança de Alboíno. Lá estabeleceram um Reino Lombardo, posteriormente chamado de Reino Itálico (Regnum Italicum), que durou até 774, quando foi conquistado pelos francos. Sua influência na geografia política italiana fica evidente na denominação regional da Lombardia. Os lombardos falavam um idioma germânico extinto do qual restam poucas evidências, o lombardo. (pt)
- Longobardowie, Langobardowie (łac. Langobardi, gr. οἱ Λαγγοβάρδοι), starsza nazwa Winnilowie (Winilowie, Wannilowie) – lud zachodniogermański, który w VI wieku stworzył w północnej Italii Królestwo Longobardów. Od tego ludu pochodzi nazwa Lombardii we Włoszech. (pl)
- Langobarder (eller longobarder, svenska: långbårdar 'långskägg')[källa behövs] var en germansk stam som, enligt egna sägner och hävder, kom från södra Skandinavien. De utvandrade till vad som nu kallas Italien år 568, erövrade land, och gav namn till det som blev Lombardiet. (sv)
- Лангоба́рды (ломба́рды; лат. langobardī — «длиннобородые») — древнегерманское племя, в период великого переселения народов вторгнувшееся в Италию и создавшее там Лангобардское королевство. Лангобардское королевство просуществовало около двух веков, периодически отражая экспансию славян и византийцев, и в итоге было завоевано франками. Ассимилировавшись и слившись с другими народами, населявшими Италию в Средние века, лангобарды внесли свой вклад в формирование современного итальянского народа. Именно от лангобардов исходит современное название североитальянской области Ломбардия. (ru)
- 伦巴第人（拉丁語：Langobardi/義大利語：Longobardi）是日耳曼人的一支，起源于斯堪的纳维亚，今瑞典南部。经过约4个世纪的民族大迁徙，伦巴第人最后到达并占据了亚平宁半岛（今日意大利）的北部。 公元1世纪时，他们已从斯堪的纳维亚迁居日耳曼尼亚西北部的萨克森一带。当时在公元98年，古罗马历史学家塔西佗早已在其作《日耳曼尼亞志》中有了对那时居住在今日德国易北河下游伦巴第人的记载。5世纪末时，伦巴第人分布到今日所谓奥地利的地区。6世纪初，他们到达潘诺尼亚，今日的匈牙利西部和斯洛伐克。 568年春，在阿尔博因的领导下，伦巴第人联合其他日耳曼族群翻越阿尔卑斯山脉攻占意大利北部。 7世纪，（636年－652年在位）主持编纂了倫巴底王國第一部成文法──《伦巴第法典》（又名《洛塔列法典》）。 8世紀時，利乌特普兰德逐漸征服仍處於东罗马帝國統治下的義大利地區。當倫巴底國王入侵罗马教宗的轄區時，教宗斯德望二世向法蘭克國王丕平三世求援，756年丕平出兵打败伦巴第人，相傳丕平把夺回的领土献给教宗，成立了教宗国，史称“丕平献土”。 773年丕平三世的儿子查理大帝（查理曼）包圍了倫巴底首都提契努姆（今帕维亚），並俘獲了倫巴底國王狄西德里乌斯（同时他也是查理大帝的岳父），結果查理大帝兼任法蘭克和倫巴底國王，倫巴底人對義大利的統治自此結束。 (zh)
- الأَنكَبُردة أو اللومبارديون (باللاتينية: Langobardi) كانت قبيلة جرمانية من منشأ إسكندنافي والتي حكمت إيطاليا بين عامي 568-774. كتب المؤرخ اللومباردي بولس الشماس في كتابه تاريخ اللومبارد أن اللومبارديين ينحدرون من قبيلة صغيرة تدعى وينيلي، سكنت جنوب إسكندنافيا (سكادانان) والذين هاجروا جنوبًا بحثًا عن أرض جديدة. شكلوا في القرن الأول الميلادي جزءًا من السويبيين في شمال غرب ألمانيا. بحلول نهاية القرن الخامس، انتقلوا إلى المنطقة التي تتوافق حاليًا مع النمسا شمال نهر الدانوب، حيث أخضعوا الهيروليين وخاضوا حروبًا متكررة مع الغبيديين. هزم الملك اللومباردي أودوين زعيم الغبيديين ثوريزيند في 551 أو 552؛ بينما دمر خليفته ألبوين الغبيديين في نهاية المطاف في معركة أسفيلد في 567. (ar)
- Els longobards (llatí: Langobardi; grec: Λαγγοβάρδοι, Λογγοβάρδοι, Λαγγοβάρδαι o Λογγοβάρδαι) van ser un poble germànic originat en el poble dels sueus, dels quals constituïen probablement una de les tribus, i que va habitar diverses zones de la península Itàlica com la Llombardia (regió entre els Alps i el riu Po), o el Benevent al sud. El seu nom vindria de les paraules germàniques que volien dir 'barba llarga' (la majoria dels germànics anaven afaitats) o bé de les terres on vivien, les terres lange borde (planes fèrtils al costat d'un riu). El Regne de Llombardia, el Ducat de Spoleto, el Ducat i Principat de Benevent, el Principat de Salern i el Principat de Càpua eren estats longobards. L'historiador Pau el Diaca (segle viii), que era longobard (el seu nom era Guarnefrid), diu que ere (ca)
- Langobardi (latinsky Langobardi) byli příslušníci germánských kmenů, kteří mezi lety 568 až 774 vládli většině Apeninského poloostrova, kde založili Langobardské království. Langobardský historik Paulus Diaconus sepsal dílo Historia Langobardorum, kde se píše, že Langobardi pocházeli z menšího kmene zvaného Winnilové, který žil v jižní Skandinávii (Scadanan), než se přesunul za účelem hledání nových míst. V 1. století našeho letopočtu tvořili součást Svébů v dnešním severozápadním Německu. Do konce 5. století se přesunuli do oblasti zhruba dnešního moderního Rakouska a Slovenska severně od Dunaje, kde si podmanili Heruly a později vedli časté boje s Gepidy. Langobardský král Audoin porazil vůdce Gepidů v letech 551 nebo 552 a jeho nástupce Alboin Gepidy nakonec v roce 567 porazil definiti (cs)
- Οι Λομβαρδοί ή Λογγοβάρδοι (Λατινικά: Langobardi) ήταν ένας Γερμανικός λαός , που κυβέρνησε το μεγαλύτερο μέρος της Ιταλικής Χερσονήσου το 568-774, με καταγωγή από τον Έλβα στη Βόρεια Γερμανία και τη Σκάνια στη νότια Σουηδία πριν από την Περίοδο των Μεταναστεύσεων. (el)
- La lombardoj aŭ langobardoj - latine langobardi - estis antikva ĝermana popolo. En la 1-a jarcento p.K. la lombardoj loĝis apud la rivero Elbo. Post longa migrado ili troviĝis en Panonio kaj Noriko, kie imperiestro Justiniano la 1-a permesis al ili setli en 548. En 568, sub la regado de Alboino, ili eniris nordan Italujon, kie ili fondis reĝlandon kun ĉefurbo Pavio. Ili poste penetris en centran kaj sudan Italujon, escepte de , la Papaj Ŝtatoj kaj la sudaj marbordoj, kiuj restis bizancaj. Reĝo Liutprando (712-744) fortikigis la reĝlandon per leĝoj kaj rekonkeris Spoleto-n kaj Benevento-n. (eo)
- The Lombards (/ˈlɒmbərdz, -bɑːrdz, ˈlʌm-/) or Langobards (Latin: Langobardi) were a Germanic people who ruled most of the Italian Peninsula from 568 to 774. The medieval Lombard historian Paul the Deacon wrote in the History of the Lombards (written between 787 and 796) that the Lombards descended from a small tribe called the Winnili, who dwelt in southern Scandinavia (Scadanan) before migrating to seek new lands. By the time of the Roman-era - historians wrote of the Lombards in the 1st century AD, as being one of the Suebian peoples, in what is now northern Germany, near the Elbe river. They continued to migrate south. By the end of the fifth century, the Lombards had moved into the area roughly coinciding with modern Austria and Slovakia north of the Danube, where they subdued the Heru (en)
- Les Lombards (en latin, Langobardi puis Lombardi après le VIIIe siècle, sauf en Italie méridionale, qui conservera le nom de Langobardi jusqu’au XIIe siècle) sont un ancien peuple germanique, qui, selon sa propre tradition orale rapportée par leur historien Paul Diacre, à la fin du VIIIe siècle, serait originaire de Scandinavie méridionale. Il donne aujourd’hui son nom à la province italienne de Lombardie, entourant Milan. (fr)
- Suku Langobardi, Longobard, Langobard atau Lombard, adalah suku Jermanik yang menguasai Kerajaan Langobardi di Italia dari tahun 568 hingga 774. Sejarawan Langobardi menulis di Historia Langobardorum bahwa mereka berasal dari suku kecil yang disebut Winnili, yang tinggal di Skandivania selatan sebelum bermigrasi ke selatan untuk mencari negeri baru. Pada abad ke-1 mereka merupakan bagian dari Suebi di Jerman barat laut. Kemudian, pada abad ke-5, mereka pindah ke wilayah yang kini disebut Austria di sebelah utara sungai Donau. Di situ mereka mengalahkan suku Herul dan selanjutnya terus menerus berperang dengan suku Gepid. Raja Langobardi berhasil mengalahkan pemimpin Gepid pada tahun 551 atau 552, dan penerusnya Alboin berhasil menghancurkan Gepid dalam pada tahun 567. (in)
- I Longobardi furono una popolazione germanica, protagonista tra il II e il VI secolo di una lunga migrazione che la portò dal basso corso dell'Elba fino all'Italia. Il movimento migratorio ebbe inizio nel II secolo, ma soltanto nel IV l'intero popolo avrebbe lasciato il basso Elba; durante lo spostamento, avvenuto risalendo il corso del fiume, i Longobardi approdarono prima al medio corso del Danubio (fine V secolo), poi in Pannonia (VI secolo), dove consolidarono le proprie strutture politiche e sociali, si convertirono parzialmente al cristianesimo ariano e inglobarono elementi etnici di varia origine, principalmente germanici. (it)
- Лангоба́рди (лат. Langobardi, грец. Λαγγοβάρδοι; італ. Longobardi [loŋɡoˈbardi]; від прагерм. Langbärte, «довгобороді») — германське плем'я. Лангобарди пов'язані тіснішими, ніж інші германці, родинними зв'язками з англосаксами; зокрема, що стосується одягу, а також менталітету. Цілком імовірно, що вони є генеалогічним відгалуженням англосаксів. У I ст. плем'я мешкало на лівому березі нижньої Ельби. Лангобарди вступили до співдружності з кельтськими племенами та остготами. Пізніше лангобарди разом із сім'ями просунулися в Паннонію. (uk)
|
