| dbo:abstract
|
- Els germànics eren un conjunt de pobles que habitaven al nord de l'Imperi romà i que van contribuir decisivament a la seva caiguda. En la seva expansió, van formar els regnes de l'edat mitjana a Europa. Alguns pobles germànics foren els francs, els alamans, els vàndals, els visigots, els ostrogots, els saxons, els angles, els burgundis, els frisis, els gots, els longobards, els queruscs, els sueus o els teutons. Aquestes tribus eren originàries d'Escandinàvia i parlaven llengües germàniques, una branca de la família indoeuropea. Tenen una mitologia pròpia coneguda des de l'antiguitat. Ja des del segle ii aC van tenir disputes i batalles amb els romans amb les guerres címbries, que els anomenaven despectivament bàrbars i que els van donar nom com a col·lectiu (Germania era una de les províncies imperials). (ca)
- الجرمان (Germanic) أو التيتونيون (Teutonic) هم -بشكل عام- الشعوب والقبائل التي تتحدث باللغات الجرمانية والتي تنحدر من نفس الأصل العرقي. استوطنوا المناطق المحاذية للإمبراطورية الرومانية وكانوا مصدر إزعاج دائم لها ثم لاحقا أصبحوا أحد الأسباب الرئيسية لسقوطها. من أشهر القبائل الجرمانية قبائل القوط بفرعيها القوط الشرقيون والقوط الغربيون والفاندال والسكسونيون والأنغلوسكسونيون واللومبارد والفرنج والفايكنج وغيرهم. تشكل الشعوب الجرمانية فرع إثني ولغوي من يعود أصلها ومنشأها إلى أوروبا الشمالية وأغلبهم من منطقة إسكندنافيا ويتميزيون باستخدامهم لغات جرمانية وانهم ينحدرون من Proto-Germanic. الشعوب الجرمانية هاجرت من شمال أوروبا وانتشروا في باقي مناطق أوروبا ممتزجين بالشعوب والسكان المحليين في أصقاع أوروبا الأخرى (مثل الكلت وأيضا السلاف/ والرومان) مشكلين الأساس المستقبلي للأمم الأوروبية المختلفة، بشكل متفاوت تترابط الشعوب الجرمانية بالتقارب اللغوي والشكل المميز، والتاريخ والثقافة. الإثنية الجرمانية يُفترض أنها ظهرت خلال العصر البرونزي الشمالي قبل آلاف السنين أو على أبعد تقدير خلال . بدأت القبائل من جنوب إسكندنافيا وشمال ألمانيا وغربها، في التوسع جنوبًا وشرقًا وغربًا في القرن الأول قبل الميلاد، يتصلون مع قبائل الكلت والغال وكذلك القبائل البلطيقية، والسلافية في شرق أوروبا. لا يعرف الكثير عن التاريخ الجرماني المُبكر، إلا من خلال الوقائع التاريخية المسجلة للتفاعل مع الإمبراطورية الرومانية تحت قيادة الجنرال الروماني أغسطس قيصر بدأ غزو جيرمانيا (وهو تعبير يستخدمه الرومان لتعريف الأراضي التي تمتد تقريبًا من الراين إلى جبال الأورال)، وفي هذه الفترة كانت القبائل الجرمانية تصارع الرومان من أجل الحفاظ على الهوية القبلية لقبائلهم.ألمانيا الحديثة، الممتدة ما بين الراين والدانوب، ظلت خارج الإمبراطورية الرومانية.مع العام 100 ميلادي، القبائل الجرمانية استقرت على امتداد نهر الراين ونهر الدانوب، وتحتل أكثر من مساحة ألمانيا الحديثة.وقد شهد القرن الثالث الميلادي ظهور عدد كبير من القبائل الجرمانية الغربية مثل: ألامانيون، الفرنجة، الخاتيون، السكسونيون، .بنحو عام 260، الشعوب الجرمانية اخترقت اللآيم ونهر الدانوب على الحدود في الأراضي التي تسيطر عليها الإمبراطورية الرومانية. (ar)
- Germáni (německy Germanen, z latinského Germani) jsou indoevropská etnolingvistická skupina původem ze Severní Evropy, již lze popsat podle užívání germánských jazyků, které se ze starogermánštiny rozvětvily v předřímské době železné. Poprvé byli zmíněni řecko-římskými autory. Počínaje Juliem Caesarem (100–44 př. n. l.) umístili někteří římští autoři jejich vlast - Germánii - zhruba mezi dolní Porýní a Vislu, a odlišili je od jiných širších skupin, které byly Římanům lépe známy, zejména keltských Galů na jihozápad od nich, a „skytských“ Sarmatů od nich na jihovýchod. Naproti tomu řečtí autoři germánské národy na východ od Rýna důsledně kategorizovaly jako skupinu Galů. Jako první se o Germánech coby zvláštní etnické skupině zmínil antický zeměpisec Strabón, který je označil za barbarskou skupinu v severní Evropě, podobnou Keltům, avšak nikoli s nimi shodnou. Pokud je známo, první zmínka o Germánech vůbec pochází od z roku 100 př. n. l.; hned druhý byl Julius Caesar ve svém spisu „Zápisky o válce galské“ (Commentarii de bello Gallico). Původ názvu Germánů je pravděpodobně zkomolenina raného germánského slova Gaizamannoz (muži s oštěpy). S možnou výjimkou některých kmenů, které žily poblíž Rýna, není žádná známka, že by germánské národy sami sebe nebo svoje území nazývali jako „Germány“ či “germánské”. Latinští a řečtí autoři hovoří o staletích historických interakcí s germánskými národy na Rýnu a Dunaji, ale od asi roku 400 bylo několik dlouho známých a usazených germánských kmenů na středním toku Dunaje (zhruba oblast Panonie) vystřídáno nově příchozími ze severu nebo východu. Popis národů jako “germánských” byl v pozdním starověku omezený hlavně na oblast Rýna, a tak odkazoval zvláště na Franky a také Alamany.Staří Římané označovali za Germány (latinsky Germani) v širším smyslu řadu kmenů. Za hranicemi Římské říše chyběla taková politická jednota, jakou Římané vnutili národům Itálie, jednotlivé kmeny zůstávaly svobodné, vedené svými vlastními dědičnými nebo volenými vůdci. Širší moderní definice germánských národů zahrnuje národy, které ve své době nebyly známé jako germánské, ale s nimiž se nakládalo jako s jednou skupinou kultur, většinou díky jejich používání germánských jazyků. Tím pádem v moderních textech termín “germánské kmeny” běžně zahrnuje národy, které současníky nebyli označováni za germánské a mluvili odlišnými jazyky, které byly v moderních dobách popsány jako germánské. Mezi příklady patří římští Gótové a dále Vikingové, hovořící starou severštinou. Jazyky prvních známých germánských národů z doby klasického starověku zanechaly jen částečné stopy. První delší texty, které přežily, byly napsány mimo Germánii v gótštině v oblasti dnešní Ukrajiny a ve staré angličtině z Britských ostrovů. Jazyky z této rodiny jsou dnes v Evropě rozšířeny a dostaly se do celého světa, přičemž rodina je zastoupena významnými moderními jazyky jako angličtina, němčina, nizozemština a severogermánské jazyky. Východní germánská větev, kdysi nalezená v dnešním Polsku a na Ukrajině, zanikla. Germánské kmeny hovořily vzájemně srozumitelnými dialekty a sdílely stejnou mytologii (viz germánská mytologie). Z ní vycházejí i starobylé germánské literární památky, jako např. Beowulf, Píseň o Nibelunzích či Sága o Vølsunzích. O tom, že si Germáni uvědomovali společnou identitu, svědčí fakt, že měli pojmenování pro negermánské národy – Walha. Z něj byly odvozeny pozdější zeměpisné názvy Wales (keltské území v Británii), Wallis (kanton ve Švýcarsku), Valonsko (část dnešní Belgie) a Valašsko (část dnešního Rumunska, v češtině později přeneseně i další území). Termín byl používán k odkazu na etnické skupiny, které mluví germánským jazykem a mají rodový původ a kulturní spojení se skupinami ze starověku. Mezi moderní germánské národy patří Norové, Švédové, Dánové, Islanďané, Němci, Rakušané, Angličané, Nizozemci, Afrikánci, Vlámové, Frísové a další (včetně diaspor jako je například většina evropských Američanů). (cs)
- Als Germanen wird eine Gruppe von ehemaligen Stämmen in Mitteleuropa und im südlichen Skandinavien bezeichnet, deren Identität in der Forschung traditionell über die Sprache bestimmt wird. Kennzeichen der germanischen Sprachen sind unter anderem bestimmte Lautwandel gegenüber der rekonstruierten indogermanischen Ursprache, die als germanische oder erste Lautverschiebung zusammengefasst werden. Das von den Germanen bewohnte Siedlungsgebiet wurde entsprechend von den Römern als Germania magna bezeichnet. Ab der Zeitenwende prägte der Kontakt mit den Römern die germanische Welt, wie auch die Entwicklung des Römischen Reiches sich zunehmend mit der germanischen Welt verband. In der Spätantike kam es im Verlauf der „Völkerwanderung“ zu weitreichenden Zügen mehrerer germanischer Stämme (gentes), die teilweise größere Verbände bildeten (siehe ), und schließlich zu deren Einfall in das Römische Reich. Ihr Ziel war vor allem Teilhabe am Wohlstand des Imperiums, dessen Strukturen und Kultur sie keineswegs zerstören wollten. Einige dieser Gruppen gründeten Reiche nach antikem römischen Vorbild auf dem Boden des Westreiches, das um das Jahr 476 unterging. Elemente der germanischen Religion und des religiösen Brauchtums wurden unter anderem durch Akkommodation in das angenommene Christentum übertragen. In der neueren Forschung wird dabei die Sammelbezeichnung Germanen zunehmend kritisch gesehen, da die so bezeichneten Gruppen sich niemals als Einheit verstanden hätten, sondern es sich um eine reine Fremdbezeichnung handle, die Unterschiede verwische. Dieser Artikel beschreibt die allgemeine Geschichte der germanischen Völker, beginnend vor der Zeitenwende, bis in die Spätantike bzw. das beginnende Frühmittelalter. In der Forschung wird auch die Geschichte Skandinaviens bis ins Mittelalter im germanischen Kontext gesehen. Die Geschichte einzelner Stämme, die germanische Mythologie und die germanischen Stammesrechte sind Thema weiterer Artikel. (de)
- Τα Γερμανικά φύλα ή Γερμανικοί λαοί ήταν αρχαία ομάδα ανθρώπων που ζούσαν στην Κεντρική Ευρώπη και τη Σκανδιναβία. Από το 19ο αιώνα παραδοσιακά καθορίζονται από τη χρήση αρχαίων και πρώιμων μεσαιωνικών γερμανικών γλωσσών και επομένως εξισώνονται τουλάχιστον κατά προσέγγιση με τους ομιλούντες γερμανικές γλώσσες λαούς, αν και διαφορετικοί ακαδημαϊκοί κλάδοι έχουν τους δικούς τους ορισμούς για το τι κάνει κάποιον ή κάτι γερμανικό. Οι Ρωμαίοι ονόμασαν την περιοχή στην οποία ζούσαν οι γερμανικοί λαοί Germania, εκτεινόμενη από δυτικά προς ανατολικά μεταξύ των ποταμών Βιστούλα και Ρήνου και βορά προς νότο από τη Νότια Σκανδιναβία μέχρι τον άνω Δούναβη. Σε συζητήσεις της ρωμαϊκής περιόδου οι γερμανικοί λαοί αναφέρονται μερικές φορές ως Γερμανοί ή Αρχαίοι Γερμανοί, αν και πολλοί μελετητές θεωρούν τον δεύτερο όρο προβληματικό, καθώς υποδηλώνει ταυτότητα με τους σύγχρονους Γερμανούς. Η ίδια η έννοια των «γερμανικών λαών» έχει γίνει αντικείμενο διαμάχης μεταξύ των σύγχρονων μελετητών, με ορισμένους να ζητούν την πλήρη εγκατάλειψή της. Ο αρχαιότερος υλικός πολιτισμός που μπορεί να αποδοθεί με σιγουριά στους γερμανόφωνους λαούς είναι ο Πολιτισμός Γιάστορφ της Εποχής του Σιδήρου (6ος ως 1ος αιώνας π.Χ.), που αναπτύχθηκε στη σημερινή Δανία και τη βορειοανατολική Γερμανία. Την περίοδο αυτή η τεχνολογία της μεταλλουργίας επεκτάθηκε σε διάφορες κατευθύνσεις. Αντίθετα οι Ρωμαίοι συγγραφείς περιέγραψαν για πρώτη φορά τους γερμανικούς λαούς κοντά στον Ρήνο την εποχή που η Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία επέβαλε την κυριαρχία της στην περιοχή αυτή. Υπό την επιρροή τους ο όρος έφτασε να καλύπτει μια ευρύτερη περιοχή που εκτεινόταν μέχρι τον Έλβα και πέραν αυτού, που ανέπτυξε στενές σχέσεις τόσο εσωτερικά όσο και με τους Ρωμαίους. Από την αρχή της Ρωμαϊκής αυτοκρατορίας, οι γερμανικοί λαοί στρατολογήθηκαν στο Ρωμαϊκό Στρατό, όπου συχνά ανέρχονταν στις υψηλότερες τάξεις του. Οι προσπάθειες των Ρωμαίων για την ενσωμάτωση της μεγάλης περιοχής μεταξύ του Ρήνου και του Έλβα τελείωσαν γύρω στο 16 μ.Χ., μετά τη μεγάλη ήττα τους στη μάχη του Μάχη του Τευτοβούργιου Δρυμού το 9 μ.Χ. Μετά την αποχώρησή τους από τη Γερμανία, οι Ρωμαίοι έχτισαν ένα μακρύ οχυρό-σύνορο γνωστό ως Limes Germanicus για να αμυνθούν από τυχόν επιδρομές. Περαιτέρω συγκρούσεις με τους γερμανικούς λαούς περιλαμβάνουν τους Μαρκομανικούς Πολέμους του Μάρκου Αυρήλιου (166-180 μ.Χ.). Τον 3ο αιώνα οι γερμανόφωνοι Γότθοι κυριάρχησαν στη Στέππα του Πόντου, έξω από τη Μεγάλη Γερμανία, και ξεκίνησαν μια σειρά από θαλάσσιες επιχειρήσεις στα Βαλκάνια και στη Μικρά Ασία μέχρι την Κύπρο. Στα τέλη του 4ου αιώνα μ.Χ., που συχνά αποκαλείται περίοδος μεταναστεύσεων, πολλοί γερμανικοί λαοί εισήλθαν στη Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία, όπου τελικά ίδρυσαν τα δικά τους ανεξάρτητα βασίλεια. Οι αρχαιολογικές πηγές δείχνουν ότι οι μαρτυρίες της ρωμαϊκής εποχής δεν είναι απολύτως ακριβείς στην απεικόνιση του γερμανικού τρόπου ζωής, τον οποίο παρουσιάζουν ως πιο πρωτόγονο και απλούστερο από ό,τι ήταν. Αντίθετα η αρχαιολογία δείχνει μια πολύπλοκη κοινωνία και οικονομία σε όλη τη Μεγάλη Γερμανία. Οι γερμανόφωνοι λαοί μοιράζονταν αρχικά μια κοινή θρησκεία, τον γερμανικό παγανισμό, που διέφερε σημαντικά σε όλη την επικράτεια που κατείχαν οι γερμανόφωνοι λαοί. Κατά την Ύστερη Αρχαιότητα οι περισσότεροι ηπειρωτικοί γερμανικοί λαοί και οι Αγγλοσάξονες της Βρετανίας ασπάστηκαν τον Χριστιανισμό, ενώ οι Σάξονες και οι Σκανδιναβοί τον ασπάστηκαν πολύ αργότερα. Παραδοσιακά οι γερμανικοί λαοί θεωρείτο ότι είχαν νόμους που κυριαρχούνταν από τις έννοιες της βεντέτας και της αποζημίωσης με αίμα. Οι ακριβείς λεπτομέρειες, η φύση και η προέλευση αυτού που κανονικά αποκαλείται ακόμα «γερμανικό δίκαιο» είναι πλέον αμφιλεγόμενες. Οι ρωμαϊκές πηγές λένε ότι οι γερμανικοί λαοί έπαιρναν αποφάσεις σε λαϊκή συνέλευση (thing), αλλά είχαν και βασιλιάδες και πολέμαρχους. Οι αρχαίοι γερμανόφωνοι λαοί μοιράζονταν πιθανώς μια κοινή ποιητική παράδοση και αργότερα επίσης θρύλους που προέρχονταν από την περίοδο των μεταναστεύσεων. Η δημοσίευση της Germania του Τάκιτου, από ουμανιστές τον 15ο αιώνα, επηρέασε σε μεγάλο βαθμό την αναδυόμενη ιδέα των «γερμανικών λαών». Αργότερα μελετητές της περιόδου του ρομαντισμού, όπως οι Γιάκομπ και Βίλχελμ Γκριμ ανέπτυξαν αρκετές θεωρίες για τη φύση των γερμανικών λαών έντονα επηρεασμένες από τον ρομαντικό εθνικισμό. Για τέτοιους μελετητές ο «γερμανικός» και ο σύγχρονος «Γερμανός» ταυτίζονταν. Οι ιδέες για τους αρχαίους Γερμανούς είχαν επίσης μεγάλη επιρροή μεταξύ των Ναζί - από τους οποίους επηρεάστηκαν και επιλέχθηκαν-, οδηγώντας το δεύτερο μισό του 20ού αιώνα σε μια αντίδραση ενάντια σε πολλές πτυχές της προηγούμενης επιστημονικής γνώσης. Για περίπου έξι αιώνες, οι αλλεπάλληλες μεταναστεύσεις και επιδρομές τους προκαλούσαν τεράστια προβλήματα στη Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία, θέτοντας σε δοκιμασία τόσο την εδαφική όσο και την πολιτική ενότητά της. Τελικά το ανατολικό τμήμα της αυτοκρατορίας, αυτό που σήμερα ονομάζουμε βυζαντινό, κατάφερε να επιβιώσει, σε αντίθεση με το δυτικό τμήμα που οδηγήθηκε σε κατάρρευση - ή κατ' άλλους «εκγερμανισμό». (el)
- Vidu ankaŭ en Ĝermanio Ĝermanoj estas aro da etnoj loĝantaj en centra orienta kaj norda Eŭropo - do Ĝermanio - de almenaŭ 1000 jaroj a.K. El tiu etnaro devenas la nunaj islandanoj, norvegoj, svedoj, danoj, germanoj, angloj kaj nederlandanoj. La lingvoj parolataj de tiuj popoloj apartenas al la ĝermana lingvaro. (eo)
- The Germanic peoples were historical groups of people that once occupied Central Europe and Scandinavia during antiquity and into the early Middle Ages. Since the 19th century, they have traditionally been defined by the use of ancient and early medieval Germanic languages and are thus equated at least approximately with Germanic-speaking peoples, although different academic disciplines have their own definitions of what makes someone or something "Germanic". The Romans named the area belonging to North-Central Europe in which Germanic peoples lived Germania, stretching East to West between the Vistula and Rhine rivers and north to south from Southern Scandinavia to the upper Danube. In discussions of the Roman period, the Germanic peoples are sometimes referred to as Germani or ancient Germans, although many scholars consider the second term problematic since it suggests identity with present-day Germans. The very concept of "Germanic peoples" has become the subject of controversy among contemporary scholars. Some scholars call for its total abandonment as a modern construct since lumping "Germanic peoples" together implies a common group identity for which there is little evidence. Other scholars have defended the term's continued use and argue that a common Germanic language allows one to speak of "Germanic peoples", regardless of whether these ancient and medieval peoples saw themselves as having a common identity. Scholars generally agree that it is possible to speak of Germanic peoples after 500 BCE. Archaeologists usually connect the early Germanic peoples with the Jastorf culture of the Pre-Roman Iron Age, which is found in Denmark (southern Scandinavia) and northern Germany from the 6th to 1st centuries BCE, around the same time that the first Germanic consonant shift is theorized to have occurred; this sound change lead to recognizably Germanic languages. From northern Germany and southern Scandinavia, the Germanic peoples expanded south, east, and west, coming into contact with the Celtic, Iranic, Baltic, and Slavic peoples. Roman authors first described Germanic peoples near the Rhine in the 1st century BCE, while the Roman Empire was establishing its dominance in that region. Under Emperor Augustus (63 BCE–14CE), the Romans attempted to conquer a large area of Germania, but they withdrew after a major Roman defeat at the Battle of the Teutoburg Forest in 9 CE. The Romans continued to control the Germanic frontier closely by meddling in its politics, and they constructed a long fortified border, the Limes Germanicus. From 166 to 180 CE, Rome was embroiled in a conflict against the Germanic Marcomanni, Quadi, and many other peoples known as the Marcomannic Wars. The wars reordered the Germanic frontier, and afterwards, new Germanic peoples appear for the first time in the historical record, such as the Franks, Goths, Saxons, and Alemanni. During the Migration Period (375–568), various Germanic peoples entered the Roman Empire and eventually took control of parts of it and established their own independent kingdoms after the collapse of Western Roman rule. The most powerful of them were the Franks, who conquered many of the others. Eventually, the Frankish king Charlemagne claimed the title of Holy Roman Emperor for himself in 800. Archaeological finds suggest that Roman-era sources portrayed the Germanic way of life as more primitive than it actually was. Instead, archaeologists have unveiled evidence of a complex society and economy throughout Germania. Germanic-speaking peoples originally shared similar religious practices. Denoted by the term Germanic paganism, they varied throughout the territory occupied by Germanic-speaking peoples. Over the course of Late Antiquity, most continental Germanic peoples and the Anglo-Saxons of Britain converted to Christianity, but the Saxons and Scandinavians converted only much later. The Germanic peoples shared a native script from around the first century or before, the runes, which was gradually replaced with the Latin script, although runes continued to be used for specialized purposes thereafter. Traditionally, the Germanic peoples have been seen as possessing a law dominated by the concepts of feuding and blood compensation. The precise details, nature and origin of what is still normally called "Germanic law" are now controversial. Roman sources state that the Germanic peoples made decisions in a popular assembly (the thing) but that they also had kings and war leaders. The ancient Germanic-speaking peoples probably shared a common poetic tradition, alliterative verse, and later Germanic peoples also shared legends originating in the Migration Period. The publishing of Tacitus's Germania by humanist scholars in the 1400s greatly influenced the emerging idea of "Germanic peoples". Later scholars of the Romantic period, such as Jacob and Wilhelm Grimm, developed several theories about the nature of the Germanic peoples that were highly influenced by romantic nationalism. For those scholars, the "Germanic" and modern "German" were identical. Ideas about the early Germans were also highly influential among and were influenced and co-opted by the nationalist and racist völkisch movement and later by the Nazis, which led in the second half of the 20th century to a backlash against many aspects of earlier scholarship. (en)
- Germaniar herriak indoeuropar talde etnolinguistikoa dira, jatorria Iparraldeko Europan izan zuena. Germaniar hizkuntzak mintzatzea da haien ezaugarri nagusia. Mendebaldeko Baltikotik hego eta ekialderantz hedatu ziren, erromatarrek geldiarazi zituzteneraino. Borrokan jardun zuten erromatarrekin askotan, eta IV. mendearen erdialdera Erromatar Inperioa hartu zuten. Germaniarren hedatze horren eragileak izan ziren, besteak beste, hazkunde demografikoa, klima beroago baten beharra, barne borrokak, etab. Klana (sippe) eta leinua ziren haien gizartearen oinarri; leinuko burua urtero hautatzen zuten. Familian aitak zuen aginpide osoa. Ezkontza emaztea erosiz egiten zen. (eu)
- Los pueblos germánicos o germanos son un histórico grupo etnolingüístico de los pueblos originarios del norte de Europa que se identifican por el uso de las lenguas germánicas (un subgrupo de la familia lingüística indoeuropea que se diversificaron a partir de una lengua original —reconstruible como idioma protogermánico— en el transcurso de la Edad de Hierro). En términos historiográficos son tanto un grupo de entre los pueblos prerromanos (en las zonas germanas al oeste del Rin —provincias de Germania Superior e Inferior— en que se estableció una fuerte presencia del Imperio romano y fueron romanizados) como un grupo de pueblos bárbaros (exteriores al limes del Imperio), situados al este del Rin y al norte del Danubio (Germania Magna); precisamente el que protagonizó las denominadas invasiones germánicas que provocaron la caída del Imperio romano de Occidente al instalarse en amplias zonas de este: suevos, vándalos, godos (visigodos y ostrogodos), francos, burgundios, turingios, alamanes, anglos, sajones, jutos, hérulos, rugios, lombardos, catos, téncteros, etc. Los vikingos protagonizaron posteriormente una nueva oleada expansiva desde Escandinavia (la zona originaria de todo este grupo de pueblos), que afectó a las costas atlánticas (normandos) y a las estepas rusas y Bizancio (varegos). Algunos pueblos germánicos como los francos y visigodos se fusionaron con la población romana dominante demográficamente en las zonas que ocuparon de (galo-romanos, hispano-romanos); mientras que otros se convirtieron en la base etnográfica de las actuales poblaciones de Europa central y noroccidental (escandinavos o nórdicos –la mayor parte de los países nórdicos: daneses, suecos, noruegos, islandeses, y los isleños de las Islas Feroe, con excepción de bálticos, fineses y lapones–, alemanes –en el sentido del ámbito lingüístico alemán, que incluye a los austriacos, la mitad de los suizos y otros grupos de habla alemana de la Europa central y oriental desde Francia hasta el Cáucaso–, las poblaciones de habla neerlandesa –noroeste de Alemania, Países Bajos y norte de Bélgica– y anglosajona). En la Europa oriental los pueblos germánicos se vieron desplazados por otros (especialmente los pueblos eslavos y los magiares), para pasar posteriormente a protagonizar una nueva fase expansiva. Las migraciones de los pueblos germánicos se extendieron por toda Europa durante la Antigüedad tardía (Völkerwanderung) y la Edad Media (Ostsiedlung). Estos términos historiográficos se concibieron y utilizaron de forma no neutral, sino como justificación del expansionismo alemán hacia el este en la edad contemporánea (Drang nach Osten). También en el ámbito religioso se produjo una fusión de los elementos germánicos y romanos: algunos ya habían sido cristianizados bajo credo arriano en Oriente en el siglo IV, y otros continuaban con las religiones nórdicas tradicionales. La conversión al catolicismo de suevos, visigodos y francos en el siglo VI fue clave para su éxito en la formación de sus respectivos reinos germánicos. Hacia el siglo XI todos los pueblos germánicos, inclusive los escandinavos, estaban incluidos en el ámbito de la cristiandad latina. Las lenguas germánicas se convirtieron en dominantes a lo largo de las fronteras romanas (Austria, Alemania, Países Bajos, Bélgica e Inglaterra), pero en el resto de las provincias romanas occidentales los germanos adoptaron el latín, que se estaba transformando en las diferentes lenguas romances. Actualmente, las lenguas germánicas se hablan en gran parte del mundo, representadas principalmente por el inglés, el alemán, el neerlandés, el afrikáans (hablado en Sudáfrica y Namibia) y las lenguas escandinavas. (es)
- Les peuples germaniques, ou Germains (également appelés Tudesques, Suèves ou Gaut dans la littérature ancienne), forment un groupe ethnolinguistique indo-européen originaire d'Europe du Nord, caractérisé par l'usage des langues germaniques. Leur histoire s'étend du IIe millénaire av. J.-C. à nos jours. Les peuples proto-germaniques auraient commencé à se différencier au cours de l'Âge du bronze danois, qui a émergé dans le sud de la Scandinavie après la culture de la céramique cordée. Au cours du second Âge du fer, diverses tribus germaniques ont commencé à s'étendre vers le sud depuis les franges de la mer Baltique aux dépens des peuples celtes, qu'ils ont assimilés ou repoussés vers le sud et l'ouest. L'expansion des peuples germaniques a fini par se heurter à celle de la Rome antique. La victoire décisive d'Arminius (Hermann le Chérusque) lors de la Bataille de Teutobourg en l'an 9 de notre ère a probablement empêché l'éventuelle romanisation des peuples germaniques : c'est pourquoi elle est considérée comme un tournant dans l'histoire de l'Europe et même, sur le plan linguistique, de l'histoire mondiale puisque l'anglais est une langue germanique. De la mer du Nord jusqu'à la mer Noire, les tribus germaniques se sont installées tout le long de la frontière romaine du Rhin et du Danube, certaines établissant des relations étroites avec les Romains, entrant pacifiquement dans l'Empire comme peuples fédérés, servant souvent de mercenaires, voire de tuteurs impériaux, et atteignant parfois les plus hautes fonctions de l'armée romaine. D'autres en revanche eurent des relations hostiles avec Rome, et ne pouvant encore entrer dans l'Empire, s'étendirent en Europe de l'Est, tels les Gépides qui soumirent les Daces romanisés, ou les Goths qui intégrèrent les Carpes et les cavaliers iraniens de la steppe pontique, contrôlant ainsi la rive nord de la mer Noire et les bouches du Danube, pour lancer de là des expéditions navales vers les Balkans, l'Égée et l'Anatolie jusqu'à Chypre. La violente expansion des Huns en Europe à la fin du IVe siècle crée un « effet domino » : de nombreuses tribus germaniques forcent les frontières de l'Empire romain et le vide démographique qu'elles laissent en Europe orientale profite bientôt aux peuples slaves tandis que l'Empire romain ne survit qu'en Orient ; en Europe occidentale, le territoire de celui d'Occident déclinant est finalement submergé par les tribus germaniques qui y érigent leurs « royaumes barbares ». Les Angles et les Saxons s'établissent en Grande-Bretagne, les Francs en Gaule, les Burgondes dans le bassin du Rhône, les Ostrogoths en Illyrie et Italie, les Visigoths en Aquitaine et Hispanie, les Suèves en Galice et les Vandales en Afrique du Nord et dans les îles de la Méditerranée occidentale. Sous la direction du Franc Charlemagne, officiellement reconnu empereur d'Occident par le pape Léon III en 800 de notre ère, le monde germanique forme la matrice du royaume de France mais surtout du Saint-Empire romain germanique qui dureront jusqu'à la fin du XVIIIe siècle, disputant la légitimité de l'héritage romain à l'Empire d'Orient qui, attaqué de toutes parts y compris de l'ouest, finit par s'effondrer au XVe siècle. À partir de la Scandinavie, les marins germaniques du Nord, plus communément appelés Vikings et Varègues, se lancent eux aussi dans une expansion massive qui conduit à l'établissement du duché de Normandie, de la Rus' de Kiev et la colonisation des îles Britanniques et de l'océan Atlantique nord jusqu'en Amérique du Nord. Avec l'abandon par les Germains du Nord de leur religion autochtone au XIe siècle, presque tous les peuples germaniques ont été convertis au christianisme romain puis, avec la réforme initiée par Martin Luther au xvie siècle, de nombreuses nations germaniques ont adopté le protestantisme. La division religieuse qui s'ensuivit aboutit à la fragmentation politique d'une grande partie de l'Europe germanophone. Les peuples germaniques ont contribué à façonner une grande partie de l'histoire de l'Europe occidentale depuis le haut Moyen Âge jusqu'à nos jours. (fr)
- Suku bangsa Jermanik adalah kelompok etno-linguistik bangsa-bangsa Indo-Eropa, berasal dari Eropa Utara dan dikenal dengan penggunaan bahasa Jermanik mereka yang keturunan dari Proto-Jermanik. Orang-orang Jermanik berhijrah luas ke seluruh Eropa, bercampur dengan penduduk lokal yang ada (seperti Kelt, Slavia, Wend, dan Romawi), membentuk dasar bagi apa yang ada sekarang di beberapa negara. (in)
- ( 게르만은 여기로 연결됩니다. 다른 뜻에 대해서는 게르만 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 게르만족(독일어: Germanen, 영어: Germanic peoples)은 저자들에게 최초로 언급된 북유럽 민족 집단들의 한 분류이다. 이들에게서 발생하고 분화되었으며, 게르만 민족성을 정의하는 데 사용되는 몇 가지 기준 중의 하나인 게르만어파와도 관련이 있다. 게르만족(Germani)과 독일인(Deutsche) 단어 사용간의 혼동이 있으며, 게르만족은 그리스 로마 문화권 집단들에 관찰된 폭 넓은 인종 분류 (예시: 인디언, 아시아인 등)이며, 독일인은 현대적 의미의 독일인 및 독일어를 포함한 오늘날 독일 지역 거주민을 의미한다. 영어권에서는 이러한 혼동을 피하기 위해 German과 구분되게 전자에는 Germanic peoples 및 Germani라는 용어를 사용한다. 율리우스 카이사르 (기원전 100–44년)를 시작으로, 일부 로마 제국 시대의 저술가들은 게르만족의 본거지, 즉 게르마니아를 라인강 하류 (서쪽)와 비스와강 (동쪽) 사이에 대략적인 지점에 배치시켰고, 또한 게르만족을 특히 게르만족의 남서쪽에 위치한 켈트족계 갈리아인들 및 게르만족의 동쪽과 남동쪽에 있는 이란계 사르마티아인들 등 로마인들에게 좀 더 잘 알려진 넒은 민족 분류들과는 구분하였다. 반면에 그리스 저술가들은 라인강 동쪽의 게르만족들을 갈리아인들로 분류하였다. 라인강 인근에 있던 몇몇 집단을 제외하며, 게르만족들이 자기자신들이나 자신들의 땅을 '게르만'이라 칭했다는 증거가 없다. 라틴 및 그리스 저술가들이 라인강 및 도나우강 등의 국경 지역들에 있는 게르만족들과의 수 세기간 역사적 교류들에 대해 기록을 남겼지만, 대략 400년 무렵부터 도나우 중부 지역에 오랜 기간 성립된 게르만족들이 유럽 대륙의 더욱 북쪽과 동쪽에서 이주해온 새로운 주민들에게 사라졌다. 고대 후기의 게르만족에 대한 민족 서술은 주로 라인강에 있던 게르만족들에 한정되었고, 따라서 특히나 프랑크족, 가끔식은 알레만족들에 적용되었다. 게르만족에 대한 일반적인 현대적 정의는 활동하던 시기에 게르만족이라 알려지지 않았지만, 주로 게르만어파 언어 사용으로 인하여 하나의 문화 집단으로 취급되는 이들을 포함한다. 그러므로 오늘날 서술에 있어서 '게르만족'은 당대에 게르만족으로 나타내지는 않았지만, 현대에 게르만어파로만 분류된 뚜렷한 언어를 사용했던 민족을 흔히 포함하는 용어이다. 이에 대한 예시로는 로마 시대의 고트족과, 노르드어를 구사한 스칸디나비아의 바이킹들이 있다. 최초로 알려진 고전 고대 시기의 게르만족들의 언어들은 파편적인 증거만이 남아 있다. 현존하는 최초의 게르만어 장편 문서들은 게르마니아 밖에서 고트어로 오늘날 우크라이나 지역에서 쓰였다. 영어, 네덜란드어, , 독일어 등 주요 현대의 언어들로 대표되는 게르만어파 어군들은 오늘날 유럽에 널리 퍼져있고, 전 세계적으로 확산되었다. 한때 오늘날 폴란드와 우크라이나에서 발견되던 게르만어파의 갈래인 동게르만어군은 사멸되었다. 언어와 지리적인 면 등을 제외한, 고대와 중세 사료들, 고고학, 언어학 등에서 묘사된 다양한 게르만족들 간에 제시된 연관성들은 학자들 사이에서 지속적인 논란의 대상이다:
* 하나는 로마 시대 말의 게르만족들이 문화, , 심지어는 언어 등을 공유한 어느 단일한 독특한 것으로 묶인 무언가로서 취급받아하는지에 대한 회의이다. 예시로, 게르만어파 화자들의 경우에서 로마 말기의 엣 사건들을 묘사하는 일부 역사가들의 경향은 다른 학자들에게 비판을 받는데, 게르만족들이 하나의 공동으로 작용하는 집단이라는 면을 암시하기 때문이었다. 는 역사가들이라면 이 시대를 논할 때 게르만족이라는 용어를 피해야 한다고 주장하기까지도 한다.
* 나머지 하나는 언어 그리고 심지어는 작은 규모의 부족적 전통 등을 제외한다면, 특별한 게르만족적 전통이라는 것들이 서로마 제국 붕괴 후에 새로운 정치 개체들이 유럽에서 형성된 때인 로마 시대 이후에 얼마나 남아 있는가에 대한 관련 논쟁이다. 이 새로운 개체들의 일부는 잉글랜드와 프랑스같이 근대에 존재했던 유럽의 국민 국가들의 전신으로 여겨졌고, 그렇게 중세 및 고전기의 야만인 국가들로 거슬러 올라가 제시된 연관성들은 근대 유럽에서 널리 발달했던 많은 낭만주의적 민족주의 운동들에 있어 중요했다. 이에 대표적 예시가 특히 독일인들을 유럽을 정복한 단일한 '게르만 인종'과 의 직계 후손으로 본 독일주의였다. 이 개념은 19세기 말과 20세기 초에 인기 있는 이야기가 되어, 이라는 개념과 연관지어졌고, 나치즘에 영감을 미치는 데 도움을 주었다. 이와는 대조적으로 오늘날에는 가 제시하는 것들 같은 지속성에 관한 좀 더 복잡한 주장들은 좀 더 한정적인 문화적 전통의 '핵심들'에 목표를 맞추는 경향이 있으며, 이 핵심들은 상대적으로 작은 집단에서 전해지거나 대규모의 이주 같은 것이 없이 전해질 수 있는 것들이다. 21세기에 들어서, 유전자 연구들은 고대와 현대의 DNA를 이용하여 혈통에 대한 의문점을 좀 더 체계적으로 살펴보기 시작하였다. 그럼에도 현대 게르만어파, 민족성, 유전적 유산 간의 연관성은 많은 학자들에게 단순하거나 논쟁의 여지가 없을 것 같지 않다고 생각된다. 대표적으로 은 "거의 다뤄지지 않는 (기껏해야 순전히 ‘관념적인’ 결점으로 치부되는)그 위험성은 민족성을 생물학으로, 결국엔 '민족 국가'의 근간을 둔 19세기에 인종 개념과 유사한 무언가로 전락시킨다."라고 하였다. (ko)
- Il termine Germani (chiamati anche Teutoni o, per sineddoche, Goti) indica un insieme di popoli parlanti lingue germaniche, nati dalla fusione fra gruppi etnici di origine indoeuropea e gruppi etnici autoctoni di origine paleo-mesolitica e neolitica nella loro patria originaria (Scandinavia meridionale, Jutland, odierna Germania settentrionale), che, dopo essersi cristallizzati in un'unica compagine, a partire dai primi secoli del I millennio si diffusero fino a occupare un'ampia area dell'Europa centro-settentrionale, dalla Scandinavia all'alto corso del Danubio e dal Reno alla Vistola. Da qui, a partire soprattutto dal III secolo, numerose tribù germaniche migrarono in molteplici ondate verso ogni direzione, toccando gran parte del continente europeo e arrivando fino in Nordafrica e in Nordamerica. Dopo il periodo delle migrazioni i popoli germanici attraversarono un nuovo periodo di etnogenesi dal quale emersero alcune nazioni odierne: i popoli scandinavi (Danesi, Faroesi, Islandesi, Norvegesi, Svedesi); i popoli tedeschi federati (compresi gli Austriaci e gli Svizzeri Alemanni); i popoli franconi (Fiamminghi, Olandesi, Lussemburghesi); e i popoli di matrice anglo-frisone (Frisoni, Inglesi), sebbene il lascito dei Germani sia presente in tutta Europa, anche in nazioni che non parlano lingue germaniche dove vari popoli germanici (Franchi, Burgundi, Goti, Longobardi, etc.) si fusero con le popolazioni locali non germaniche, dai paesi del Mediterraneo, alla Francia dove essi assunsero la lingua gallo-romanza locale, alla Russia (Variaghi). Dall'età moderna furono soprattutto gruppi germanici, almeno in origine, a fondare colonie nell'America del nord e in altre zone non europee. Da questo periodo in poi elementi culturali originariamente propri di gruppi germanici, quali la lingua inglese e la religione protestante che fu creata in ambito germanico nel XVI secolo, si sono diffusi in tutto il mondo anche tra popolazioni non germaniche. (it)
- Met de Germanen wordt een verzameling volkeren en stammen aangeduid die rond het begin van onze jaartelling een Germaanse taal spraken. De Germaanse talen behoren tot de Indo-Europese taalfamilie. Destijds woonden Germanen in Scandinavië en op de Noord-Europese Laagvlakte. (nl)
- ゲルマン人（ゲルマンじん、独: Germanen、羅: Germani）は、歴史的に古代から中世初期にかけて中央ヨーロッパからスカンジナビアにかけて居住した民族集団のことを指す。19世紀ごろからは現在のドイツ北部やデンマーク、スカンディナヴィア南部に居住し、インド・ヨーロッパ語族ゲルマン語派に属する言語を母語とした、または民族とされることもあるが、「ゲルマン」の学術的定義は複数存在する。 先史時代および歴史時代初期の、ゲルマン語を話す部族および部族連合を原始ゲルマン人、または古ゲルマン人と呼ぶ。 原始ゲルマン人は中世初期に再編されゲルマン（系）民族となり、4世紀以降のフン人の西進によりゲルマン系諸民族は大移動を開始し、ローマ領内の各地に建国したフランク人やヴァンダル人、東ゴート人、西ゴート人、ランゴバルド人などの新しい部族が形成された。 原始ゲルマン人は現在のデンマーク人やスウェーデン人、ノルウェー人、アイスランド人、アングロ・サクソン人、オランダ人、ドイツ人、イングランド人、スコットランド人などの祖先となった。アングロ・サクソン人になったゲルマン人系部族にはアングル人、サクソン人、ジュート人、フリース人がいた。 またゲルマン人の一派であるノルマン人はイングランド、アイルランド、北アメリカ、ロシア、エストニアにも移住し、リムリックやダブリン、ノヴゴロドといった主要都市に拠点を築いた。 (ja)
- Germanie (łac. Germani), in. Germanowie – odłam Indoeuropejczyków żyjący w północnej i środkowo-północnej Europie, na północ od ludów celtyckich. Posługują się językami germańskimi. Germanami przyjęło się nazywać grupę ludów z indoeuropejskiej rodziny językowej. Praojczyzną tych ludów jest obszar dzisiejszej Danii, południowej Skandynawii i Szlezwiku. Nazwy Germanie po raz pierwszy użył Poseidonios, a w ślad za nim Juliusz Cezar. Dzisiejsi Niemcy należą do grupy Germanów Zachodnich (obok Północnych czyli Skandynawów i Wschodnich, czyli dzisiaj już wtopionych w inne ludy Wandalów, Burgundów, Gotów czy Lugiów). Germanie Zachodni, dzielący się geograficznie na Germanów Reńskich, Wezerskich, Północnomorskich i Łabskich, to przodkowie dzisiejszych Niemców, Holendrów i Anglików. Starożytni podzielili ich na trzy grupy: Ingweonów – przodkowie Sasów, czyli Niemców z północy (do których zalicza się też Holendrów), Anglików, Istweonów – mieszkańców obszaru nadreńskiego oraz Herminionów – mieszkańców obszaru Łaby, czyli tych najdalej oddalonych od państwa rzymskiego (tzw. ludzie kraju pszczół – skąd miał pochodzić najlepszy miód). Podział ten wiązał się z legendą o praojcu Germanów Mannusie i jego trzech synach. Do grupy tej należeli ci, którzy w czasach późniejszych, tzw. wędrówek ludów, pomaszerowali na zachód i stali się np. dzisiejszymi Francuzami i mieszkańcami środkowych Niemiec jak Frankowie czy Cheruskowie, którzy się wtopili później w Sasów. (pl)
- Germaner är en ursprungligen romersk beteckning på människor i Nordeuropa. Senare har de identifierats med talare av germanska språk. Termen har haft olika innebörder under olika epoker och i olika sammanhang. Den kan avse bland annat språk, religion, kultur och geografisk belägenhet. 1.
* Under antiken och i synnerhet i samband med det romerska riket avses de människor som bebodde Germanien, det vill säga centrala och norra Europa öster om Rhen. 2.
* Från medeltiden och framåt de västkristna länder och folk som dominerade i norra Europa: Skandinavien, Tysk-romerska riket, Storbritannien. 3.
* Under modern tid kan germaner avse de människor som talar germanska språk.[källa behövs] (sv)
- Povos germânicos ou germanos são um grupo etnolinguístico indo-europeu originário do norte da Europa e identificado pelo uso das línguas indo-europeias germânicas que se diversificaram do proto-germânico durante a Idade do Ferro pré-românica. Originados em cerca de 1 900 a.C. a partir da cultura da cerâmica cordada na planície norte alemã, os povos germânicos expandiram-se para o sul da Escandinávia e para o rio Eurípedes durante a Idade do Bronze Nórdica, atingindo o baixo Danúbio em 200 a.C.. No século II a.C., os teutões e cimbros entraram em confronto com Roma. Na época de Júlio César, um grupo de germânicos liderados pelo chefe suevo Ariovisto expandiu-se para a Gália, até ser detido por César nos Vosges em 58 a.C.. As tentativas subsequentes do imperador Augusto de anexar territórios a leste do rio Reno foram abandonadas, depois que o príncipe querusco Armínio aniquilou três legiões romanas na Batalha da Floresta de Teutoburgo no ano 9 d.C.. No leste, as tribos que haviam migrado da Escandinávia para a parte inferior do Vístula foram em direção ao sul, pressionando os marcomanos a invadir a Itália em 166. Enquanto isso, os germanos sofreram influência através do alfabeto etrusco, que acabou originando o seu próprio alfabeto rúnico. Por volta do século III, os godos governaram uma vasta área ao norte do mar Negro, de onde cruzaram o baixo Danúbio ou viajaram pelo mar, invadindo a península Balcânica e a Anatólia, na altura do Chipre. Enquanto isso, as crescentes confederações de francos e alamanos romperam as fronteiras e se estabeleceram ao longo da fronteira do rio Reno, de forma contínua infiltrando-se na Gália e na Itália, enquanto os piratas saxões devastaram as costas da Europa Ocidental. Depois que os hunos, no século IV, invadiram os territórios do rei godo Hermenerico que, em seu auge, estendiam-se entre o rio Danúbio e o Volga e do mar Negro ao mar Báltico, milhares de godos fugiram para os Bálcãs, onde infligiram uma grande derrota sobre os romanos na Batalha de Adrianópolis e saquearam Roma em 410 sob a liderança de Alarico I. Enquanto isso, várias tribos germânicas se converteram ao cristianismo ariano através do missionário Úlfilas, que inventou um alfabeto para traduzir a Bíblia para a língua gótica. Tendo derrotado os hunos nos Campos Cataláunicos e em Nedau, tribos germânicas migrantes invadiram o Império Romano do Ocidente e transformaram-no na Europa Medieval. No entanto, foi somente com a ajuda germânica que o império foi capaz de sobreviver tanto tempo como o fez, sendo que o exército romano era quase inteiramente composto por germanos por volta do século IV. Por volta do ano 500, os anglo-saxões estavam na Grã-Bretanha e os burgúndios no vale do Ródano. Regidos por Teodorico, o Grande, os ostrogodos se estabeleceram na península Itálica, enquanto o líder vândalo Genserico saqueou Roma e fundou um reino na África. Em 507, os visigodos foram expulsos pelos francos da maioria de suas posses na Gália e depois governaram um estado na Hispânia. Em 568, o líder lombardo Alboíno invadiu a Itália e fundou um reino independente que em 774 foi derrubado por Carlos Magno, que foi coroado imperador dos romanos em 800. No século VIII, marinheiros germânicos escandinavos (comumente referidos como viquingues) iniciaram uma forte expansão, fundando importantes Estados na Europa Oriental e na França, enquanto colonizaram o Atlântico até a América do Norte. Posteriormente, as línguas germânicas se tornaram dominantes em vários países europeus, mas na Europa Meridional e na Europa Oriental, a elite germânica acabou por adotar os dialetos nativos eslavos ou latinos. Todos os povos germânicos acabaram sendo convertidos do paganismo para o cristianismo. Os povos germânicos modernos são os daneses, escandinavos, islandeses, finlandeses de língua sueca, luxemburgueses, belgas de língua alemã e holandesa (flamenga), suíços de língua alemã, alemães, holandeses, escoceses das terras baixas, ingleses e outros, que ainda falam línguas derivadas dos dialetos ancestrais germânicos. (pt)
- Герма́нцы (лат. Germani — «родные братья», Γερμανοί) — группа родственных племён (насчитываются десятки племён), принадлежавших к индоевропейской языковой семье и занимавших территории современных: Дании, южного побережья Норвегии и Швеции (обычно этот период истории именуется тевтонским). Изначально — название жителей лесистых гор Германии; затем было распространено сначала Цезарем, а потом вообще всеми римлянами на все племена германских народов. Словарь Брокгауза и Ефрона указывает что в конце I века по Рождеству Христову германцы могли быть разделены реками на три группы:
* западные, к ней принадлежали:
* ингевоны (фризы, хавки, саксы, англы, юты и другие);
* (свевы, лангобарды, херуски, маркоманны и квады);
* истевоны (хатты, гессенцы, убии, батавы, сигамбры и другие);
* восточные;
* северные. К V веку нашей эры германские племена заселили обширную территорию между Рейном и Вислой от запада к востоку, Дунаем на юге и Днепром и Меотским морем на юго-востоке. Этноним используется для обозначения народов, говоривших преимущественно на германских языках, в период от бронзового века до конца эпохи Великого переселения народов. К VII веку в результате миграций древние германцы смешались с другими народами и приняли участие в формировании многих европейских наций. (ru)
- Германці (лат. Germani) — група племен, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї , що утворилася наприкінці новокам'яної доби з носіїв культур мегалітів, лійчастого посуду, шнурової кераміки, та бойових сокир. Спочатку вони заселяли Південну Скандинавію, Данію, Шлезвіг. Пізніше, в І ст., проживали на досить обширній території — між Рейном і Віслою, із заходу на схід, між Дунаєм на півдні і Північним та Балтійським морями на півночі. Германські племена, як етнос, сформувався на півночі Європи, на Ютландському півострові, півдні Скандинавії та нижньої частини річки Ельба. Десь три тисячі років тому, було різке похолодання і вони почали свою експансію на південь Європи, поступово витісняючи кельтів. Назву «германці» вперше згадує Посейдоній (близько 90 року до нашої ери), а вводить у римську літературу Цезар. Важливі відомості про германців подають Пліній Старший (помер 79 року) у «Природничій історії» («Naturalis Historia»), Тацит у своїй праці «Германія» («Germania», 98 рік) і всесвітня географія грека Птолемея. Римська імперія побудувала багато укріплень для захисту від германських племен. Вперше зіткнення між римлянами і германцями відбулося в 113 році до н. е., коли плем'я тевтонців напало на Рим і одержавши декілька перемог, було розбите римськими військами. Германські війська досить цінувалися Римськими імператорами і тому часто наймалися ними, коли виникали труднощі у формуванні власної армії, на захист кордонів. (uk)
- （拉丁語：Germani，德語：Germanen），又稱日耳曼民族、日耳曼人種，是中歐、北歐和西歐中那一些語言、文化和習俗相近的民族的总称，這些民族基本都會使用日耳曼語族的語言，他們的共同生理特徵是皮膚白皙、金髮碧眼、高大健碩，符合一般人對西方人的刻板印象。 雖然根據英文單詞的表面理解，只有說德語（German）的德國人才能稱之為日耳曼人，但實際上日耳曼人的發源地不是德國，而是北歐地區，能歸類為日耳曼民族的國家也非常多，今日之中西北歐的大多數國家均以日耳曼人為他們的共同祖先。“日耳曼”一詞是羅馬人給當時歐洲中北部所有族群的一個統稱，原始的日耳曼人從西元前2000年到4世纪左右都以漁獵的方式生活，在5世紀時參與了歐洲的民族大遷徙，使得原始日耳曼人擴散至歐洲各地，期間他們一邊遷移一邊和歐洲當地的原住民不斷混血，在公元8世紀時開始分裂出數個新的民族，這些新民族因為語言和文化已經和古日耳曼人大不相同，也迅速的擺脫了對日耳曼人的民族認同。 在所有日耳曼人中，沒有被其他民族過多的混血，在語言和習俗中也保留了最多古日耳曼特徵的是德意志人，直至今日他們也依然用“日耳曼人”自稱；而德國人又和德意志人不同，德國人是排除了奧地利人、瑞士人、盧森堡人和荷蘭人之後所剩下來的那一批德意志人，因為德國這個國家是到19世紀中期才統一的，未能被包含在現代德國版圖之內的德意志人就不能再算作是德國人了。在現代人種中，符合日耳曼人定義的依然有很多，他們分別是：德國人、奥地利人、盧森堡人、瑞士的德意志人、伏爾加德意志人、丹麦人、挪威人、瑞典人、法羅人、冰島人、盎格魯薩克遜人即英格蘭人、荷蘭人、弗里斯蘭人、比利時的弗拉芒人、阿非利卡人等，其中盎格鲁撒克遜人還進一步成為了加拿大、美国、紐西蘭、澳大利亞等的白人的祖先。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Vidu ankaŭ en Ĝermanio Ĝermanoj estas aro da etnoj loĝantaj en centra orienta kaj norda Eŭropo - do Ĝermanio - de almenaŭ 1000 jaroj a.K. El tiu etnaro devenas la nunaj islandanoj, norvegoj, svedoj, danoj, germanoj, angloj kaj nederlandanoj. La lingvoj parolataj de tiuj popoloj apartenas al la ĝermana lingvaro. (eo)
- Germaniar herriak indoeuropar talde etnolinguistikoa dira, jatorria Iparraldeko Europan izan zuena. Germaniar hizkuntzak mintzatzea da haien ezaugarri nagusia. Mendebaldeko Baltikotik hego eta ekialderantz hedatu ziren, erromatarrek geldiarazi zituzteneraino. Borrokan jardun zuten erromatarrekin askotan, eta IV. mendearen erdialdera Erromatar Inperioa hartu zuten. Germaniarren hedatze horren eragileak izan ziren, besteak beste, hazkunde demografikoa, klima beroago baten beharra, barne borrokak, etab. Klana (sippe) eta leinua ziren haien gizartearen oinarri; leinuko burua urtero hautatzen zuten. Familian aitak zuen aginpide osoa. Ezkontza emaztea erosiz egiten zen. (eu)
- Suku bangsa Jermanik adalah kelompok etno-linguistik bangsa-bangsa Indo-Eropa, berasal dari Eropa Utara dan dikenal dengan penggunaan bahasa Jermanik mereka yang keturunan dari Proto-Jermanik. Orang-orang Jermanik berhijrah luas ke seluruh Eropa, bercampur dengan penduduk lokal yang ada (seperti Kelt, Slavia, Wend, dan Romawi), membentuk dasar bagi apa yang ada sekarang di beberapa negara. (in)
- Met de Germanen wordt een verzameling volkeren en stammen aangeduid die rond het begin van onze jaartelling een Germaanse taal spraken. De Germaanse talen behoren tot de Indo-Europese taalfamilie. Destijds woonden Germanen in Scandinavië en op de Noord-Europese Laagvlakte. (nl)
- ゲルマン人（ゲルマンじん、独: Germanen、羅: Germani）は、歴史的に古代から中世初期にかけて中央ヨーロッパからスカンジナビアにかけて居住した民族集団のことを指す。19世紀ごろからは現在のドイツ北部やデンマーク、スカンディナヴィア南部に居住し、インド・ヨーロッパ語族ゲルマン語派に属する言語を母語とした、または民族とされることもあるが、「ゲルマン」の学術的定義は複数存在する。 先史時代および歴史時代初期の、ゲルマン語を話す部族および部族連合を原始ゲルマン人、または古ゲルマン人と呼ぶ。 原始ゲルマン人は中世初期に再編されゲルマン（系）民族となり、4世紀以降のフン人の西進によりゲルマン系諸民族は大移動を開始し、ローマ領内の各地に建国したフランク人やヴァンダル人、東ゴート人、西ゴート人、ランゴバルド人などの新しい部族が形成された。 原始ゲルマン人は現在のデンマーク人やスウェーデン人、ノルウェー人、アイスランド人、アングロ・サクソン人、オランダ人、ドイツ人、イングランド人、スコットランド人などの祖先となった。アングロ・サクソン人になったゲルマン人系部族にはアングル人、サクソン人、ジュート人、フリース人がいた。 またゲルマン人の一派であるノルマン人はイングランド、アイルランド、北アメリカ、ロシア、エストニアにも移住し、リムリックやダブリン、ノヴゴロドといった主要都市に拠点を築いた。 (ja)
- الجرمان (Germanic) أو التيتونيون (Teutonic) هم -بشكل عام- الشعوب والقبائل التي تتحدث باللغات الجرمانية والتي تنحدر من نفس الأصل العرقي. استوطنوا المناطق المحاذية للإمبراطورية الرومانية وكانوا مصدر إزعاج دائم لها ثم لاحقا أصبحوا أحد الأسباب الرئيسية لسقوطها. من أشهر القبائل الجرمانية قبائل القوط بفرعيها القوط الشرقيون والقوط الغربيون والفاندال والسكسونيون والأنغلوسكسونيون واللومبارد والفرنج والفايكنج وغيرهم. الإثنية الجرمانية يُفترض أنها ظهرت خلال العصر البرونزي الشمالي قبل آلاف السنين أو على أبعد تقدير خلال . (ar)
- Els germànics eren un conjunt de pobles que habitaven al nord de l'Imperi romà i que van contribuir decisivament a la seva caiguda. En la seva expansió, van formar els regnes de l'edat mitjana a Europa. Alguns pobles germànics foren els francs, els alamans, els vàndals, els visigots, els ostrogots, els saxons, els angles, els burgundis, els frisis, els gots, els longobards, els queruscs, els sueus o els teutons. (ca)
- Germáni (německy Germanen, z latinského Germani) jsou indoevropská etnolingvistická skupina původem ze Severní Evropy, již lze popsat podle užívání germánských jazyků, které se ze starogermánštiny rozvětvily v předřímské době železné. Poprvé byli zmíněni řecko-římskými autory. Počínaje Juliem Caesarem (100–44 př. n. l.) umístili někteří římští autoři jejich vlast - Germánii - zhruba mezi dolní Porýní a Vislu, a odlišili je od jiných širších skupin, které byly Římanům lépe známy, zejména keltských Galů na jihozápad od nich, a „skytských“ Sarmatů od nich na jihovýchod. Naproti tomu řečtí autoři germánské národy na východ od Rýna důsledně kategorizovaly jako skupinu Galů. (cs)
- Τα Γερμανικά φύλα ή Γερμανικοί λαοί ήταν αρχαία ομάδα ανθρώπων που ζούσαν στην Κεντρική Ευρώπη και τη Σκανδιναβία. Από το 19ο αιώνα παραδοσιακά καθορίζονται από τη χρήση αρχαίων και πρώιμων μεσαιωνικών γερμανικών γλωσσών και επομένως εξισώνονται τουλάχιστον κατά προσέγγιση με τους ομιλούντες γερμανικές γλώσσες λαούς, αν και διαφορετικοί ακαδημαϊκοί κλάδοι έχουν τους δικούς τους ορισμούς για το τι κάνει κάποιον ή κάτι γερμανικό. Οι Ρωμαίοι ονόμασαν την περιοχή στην οποία ζούσαν οι γερμανικοί λαοί Germania, εκτεινόμενη από δυτικά προς ανατολικά μεταξύ των ποταμών Βιστούλα και Ρήνου και βορά προς νότο από τη Νότια Σκανδιναβία μέχρι τον άνω Δούναβη. Σε συζητήσεις της ρωμαϊκής περιόδου οι γερμανικοί λαοί αναφέρονται μερικές φορές ως Γερμανοί ή Αρχαίοι Γερμανοί, αν και πολλοί μελετητές θεωρούν (el)
- Los pueblos germánicos o germanos son un histórico grupo etnolingüístico de los pueblos originarios del norte de Europa que se identifican por el uso de las lenguas germánicas (un subgrupo de la familia lingüística indoeuropea que se diversificaron a partir de una lengua original —reconstruible como idioma protogermánico— en el transcurso de la Edad de Hierro). En términos historiográficos son tanto un grupo de entre los pueblos prerromanos (en las zonas germanas al oeste del Rin —provincias de Germania Superior e Inferior— en que se estableció una fuerte presencia del Imperio romano y fueron romanizados) como un grupo de pueblos bárbaros (exteriores al limes del Imperio), situados al este del Rin y al norte del Danubio (Germania Magna); precisamente el que protagonizó las denominadas inva (es)
- Als Germanen wird eine Gruppe von ehemaligen Stämmen in Mitteleuropa und im südlichen Skandinavien bezeichnet, deren Identität in der Forschung traditionell über die Sprache bestimmt wird. Kennzeichen der germanischen Sprachen sind unter anderem bestimmte Lautwandel gegenüber der rekonstruierten indogermanischen Ursprache, die als germanische oder erste Lautverschiebung zusammengefasst werden. Das von den Germanen bewohnte Siedlungsgebiet wurde entsprechend von den Römern als Germania magna bezeichnet. (de)
- The Germanic peoples were historical groups of people that once occupied Central Europe and Scandinavia during antiquity and into the early Middle Ages. Since the 19th century, they have traditionally been defined by the use of ancient and early medieval Germanic languages and are thus equated at least approximately with Germanic-speaking peoples, although different academic disciplines have their own definitions of what makes someone or something "Germanic". The Romans named the area belonging to North-Central Europe in which Germanic peoples lived Germania, stretching East to West between the Vistula and Rhine rivers and north to south from Southern Scandinavia to the upper Danube. In discussions of the Roman period, the Germanic peoples are sometimes referred to as Germani or ancient Ge (en)
- Les peuples germaniques, ou Germains (également appelés Tudesques, Suèves ou Gaut dans la littérature ancienne), forment un groupe ethnolinguistique indo-européen originaire d'Europe du Nord, caractérisé par l'usage des langues germaniques. Leur histoire s'étend du IIe millénaire av. J.-C. à nos jours. Les peuples germaniques ont contribué à façonner une grande partie de l'histoire de l'Europe occidentale depuis le haut Moyen Âge jusqu'à nos jours. (fr)
- Il termine Germani (chiamati anche Teutoni o, per sineddoche, Goti) indica un insieme di popoli parlanti lingue germaniche, nati dalla fusione fra gruppi etnici di origine indoeuropea e gruppi etnici autoctoni di origine paleo-mesolitica e neolitica nella loro patria originaria (Scandinavia meridionale, Jutland, odierna Germania settentrionale), che, dopo essersi cristallizzati in un'unica compagine, a partire dai primi secoli del I millennio si diffusero fino a occupare un'ampia area dell'Europa centro-settentrionale, dalla Scandinavia all'alto corso del Danubio e dal Reno alla Vistola. Da qui, a partire soprattutto dal III secolo, numerose tribù germaniche migrarono in molteplici ondate verso ogni direzione, toccando gran parte del continente europeo e arrivando fino in Nordafrica e in N (it)
- ( 게르만은 여기로 연결됩니다. 다른 뜻에 대해서는 게르만 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 게르만족(독일어: Germanen, 영어: Germanic peoples)은 저자들에게 최초로 언급된 북유럽 민족 집단들의 한 분류이다. 이들에게서 발생하고 분화되었으며, 게르만 민족성을 정의하는 데 사용되는 몇 가지 기준 중의 하나인 게르만어파와도 관련이 있다. 게르만족(Germani)과 독일인(Deutsche) 단어 사용간의 혼동이 있으며, 게르만족은 그리스 로마 문화권 집단들에 관찰된 폭 넓은 인종 분류 (예시: 인디언, 아시아인 등)이며, 독일인은 현대적 의미의 독일인 및 독일어를 포함한 오늘날 독일 지역 거주민을 의미한다. 영어권에서는 이러한 혼동을 피하기 위해 German과 구분되게 전자에는 Germanic peoples 및 Germani라는 용어를 사용한다. 언어와 지리적인 면 등을 제외한, 고대와 중세 사료들, 고고학, 언어학 등에서 묘사된 다양한 게르만족들 간에 제시된 연관성들은 학자들 사이에서 지속적인 논란의 대상이다: (ko)
- Germanie (łac. Germani), in. Germanowie – odłam Indoeuropejczyków żyjący w północnej i środkowo-północnej Europie, na północ od ludów celtyckich. Posługują się językami germańskimi. Germanami przyjęło się nazywać grupę ludów z indoeuropejskiej rodziny językowej. Praojczyzną tych ludów jest obszar dzisiejszej Danii, południowej Skandynawii i Szlezwiku. Nazwy Germanie po raz pierwszy użył Poseidonios, a w ślad za nim Juliusz Cezar. (pl)
- Povos germânicos ou germanos são um grupo etnolinguístico indo-europeu originário do norte da Europa e identificado pelo uso das línguas indo-europeias germânicas que se diversificaram do proto-germânico durante a Idade do Ferro pré-românica. Por volta do ano 500, os anglo-saxões estavam na Grã-Bretanha e os burgúndios no vale do Ródano. Regidos por Teodorico, o Grande, os ostrogodos se estabeleceram na península Itálica, enquanto o líder vândalo Genserico saqueou Roma e fundou um reino na África. (pt)
- Germaner är en ursprungligen romersk beteckning på människor i Nordeuropa. Senare har de identifierats med talare av germanska språk. Termen har haft olika innebörder under olika epoker och i olika sammanhang. Den kan avse bland annat språk, religion, kultur och geografisk belägenhet. (sv)
- Германці (лат. Germani) — група племен, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї , що утворилася наприкінці новокам'яної доби з носіїв культур мегалітів, лійчастого посуду, шнурової кераміки, та бойових сокир. Спочатку вони заселяли Південну Скандинавію, Данію, Шлезвіг. Пізніше, в І ст., проживали на досить обширній території — між Рейном і Віслою, із заходу на схід, між Дунаєм на півдні і Північним та Балтійським морями на півночі. (uk)
- Герма́нцы (лат. Germani — «родные братья», Γερμανοί) — группа родственных племён (насчитываются десятки племён), принадлежавших к индоевропейской языковой семье и занимавших территории современных: Дании, южного побережья Норвегии и Швеции (обычно этот период истории именуется тевтонским). Изначально — название жителей лесистых гор Германии; затем было распространено сначала Цезарем, а потом вообще всеми римлянами на все племена германских народов. Словарь Брокгауза и Ефрона указывает что в конце I века по Рождеству Христову германцы могли быть разделены реками на три группы: (ru)
- （拉丁語：Germani，德語：Germanen），又稱日耳曼民族、日耳曼人種，是中歐、北歐和西歐中那一些語言、文化和習俗相近的民族的总称，這些民族基本都會使用日耳曼語族的語言，他們的共同生理特徵是皮膚白皙、金髮碧眼、高大健碩，符合一般人對西方人的刻板印象。 雖然根據英文單詞的表面理解，只有說德語（German）的德國人才能稱之為日耳曼人，但實際上日耳曼人的發源地不是德國，而是北歐地區，能歸類為日耳曼民族的國家也非常多，今日之中西北歐的大多數國家均以日耳曼人為他們的共同祖先。“日耳曼”一詞是羅馬人給當時歐洲中北部所有族群的一個統稱，原始的日耳曼人從西元前2000年到4世纪左右都以漁獵的方式生活，在5世紀時參與了歐洲的民族大遷徙，使得原始日耳曼人擴散至歐洲各地，期間他們一邊遷移一邊和歐洲當地的原住民不斷混血，在公元8世紀時開始分裂出數個新的民族，這些新民族因為語言和文化已經和古日耳曼人大不相同，也迅速的擺脫了對日耳曼人的民族認同。 (zh)
|