Yokosuka D4Y

Yokosuka D4Y
Yokosuka D4Y Suisei
Призначення:	пікіруючий бомбардувальник
Перший політ:	грудень 1940
Прийнятий на озброєння:	1942
Знятий з озброєння:	1945
На озброєнні у:	Японія
Розробник:	Aichid, Наґоя, Yokosuka Naval Air Technical Arsenald і Імперський флот Японії
Виробник:	Перший авіатехнічний арсенал флоту
Всього збудовано:	2038
Конструктор:	Aichid, Yokosuka Naval Air Technical Arsenald і Імперський флот Японії
Екіпаж:	2 особи
Максимальна швидкість (МШ):	550 км/год
Бойовий радіус:	1465 км
Практична стеля:	10 700 м
Довжина:	10,22 м
Висота:	3,74 м
Розмах крила:	11,50 м
Площа крила:	23,6 м²
Споряджений:	4250 кг
Двигуни:	Aichi Atsuta AEIA 32 поршневий (1,044 кв)
Гарматне озброєння:	2 передніх 7,7 мм кулемети 1 задній 7,92 мм кулемет
Боєзапас:	800 кг бомб
Yokosuka D4Y у Вікісховищі

Йокосука D4Y Суйсей (яп. D4Y彗星, «D4Y комета») — пікіруючий бомбардувальник Імперського флоту Японії часів Другої світової війни. Відомий також як Yokosuka D4Y Suisei, за назвою міста Йокосука, де містився арсенал флоту з проєктування, виготовлення та ремонту цих військових літаків. Від суперника отримав прізвисько Judy (Джуді).

Навесні 1938 року японський флот отримав від Німеччини літак Heinkel He 118^[en] з двигуном Daimler-Benz DB 601A і права на ліцензійне виробництво. Цьому літакові надали номер DXHel і провели тестові випробування, під час яких він зміг розвинути швидкість 420 км/год. Тому командування планувало почати виробництво палубної версії літака, і наприкінці 1938 року сформулювали технічне завдання «13-Shi» на побудову палубного бомбардувальника, схожого на DXHel. Реалізацію проєкту доручили першому арсеналу флоту в місті Йокосука.

Специфікація вимагала максимальну швидкість у 450 км/год, крейсерську в 370 км/год, можливість злітати з малих авіаносців, дальність польоту з 250 кг бомбою — 1480 км, а без бомби — 2220 км. Команда інженерів під керівництвом Масао Ямана вибрала схему середньоплана порівняно малих розмірів. Малий розмах крил дозволив позбавитись потреби додавати механізм складання крил для використання на авіаносцях. Попри це в літак вдалося помістити великі паливні баки з об'ємом, майже рівним об'єму баків Aichi D3A, який був значно більший за розмірами. Хоча дизайн розроблявся на основі Heinkel He 118, японським інженерам вдалося зробити його значно легшим, і з кращими аеродинамічними характеристиками. Зокрема, японський літак мав внутрішній бомбовий відсік, у який можна було заховати 500 кг бомбу, що нетипово для пікіруючих бомбардувальників того часу. Шасі літака складалось, а для виходу з пікірування використовувалося повітряне гальмо.

Як двигун, планувалось використати дванадцятициліндровий Aichi Atsuta з рідинним охолодженням (ліцензована версія Daimler-Benz DB 601A), але на момент виготовлення першого прототипу японський двигун ще не був готовий, тому використали імпортний Daimler-Benz DB 600G потужністю 960 к.с. Саме в такій конфігурації перший прототип D4Y1 вперше піднявся в повітря в грудні 1940 року.

Характеристики літака перевершили вимоги специфікації, тому командування флоту прискорило тестування, і в 1941 році виготовлено ще чотири прототипи. Всі вони використовували двигун Daimler-Benz DB 600G, мали два синхронні 7.7 мм кулемети «тип 97», і один 7.92 кулемет «Тип 1» у кабіні радіооператора. D4Y1 міг нести 500 кг бомбу в бомбовому відсіку і ще дві 30 кг бомби під крилами. Але коли проводились випробування бомбометання з пікірування, проявились шкідливі вібрації крил, що навіть призводило до тріщин в основі крила. Тому плани з початку серійного виробництва переглянули й літак повернули на доопрацювання, адже D4Y1 не впорався зі своїм основним завданням.

Виготовлені на той час передсерійні D4Y1, які відрізнялись від прототипів двигуном — на них був встановлений Aichi AE1A Atsuta 12 потужністю 1200 к.с., вирішили переробити в палубні розвідники, які назвали D4Y1-С, оскільки їхня швидкість і дальність польоту перевищували відповідні характеристики B5N2, який використовувався для цих цілей. Розвідувальна модифікація оснащувалась камерою K-8 і не могла нести бомби. У липні 1942 року розвідувальну модифікацію запустили в серійне виробництво під назвою «Палубний розвідник Тип 2 Модель 11», але виробництво було повільним, оскільки високої потреби в розвідниках не було, і до кінця березня 1943 року виготовили тільки 25 літаків, включно з передсерійними.

У березні 1943 нарешті завершились роботи з посилення крила, і D4Y1 прийнято на озброєння під назвою «Палубний бомбардувальник „Суйсей“ модель 11». Оскільки потреба в пікіруючих бомбардувальниках була висока, його відразу запустили в серійне виробництво і до березня 1944 року виготовили 589 літаків. Деякі літаки пристосували для використання катапульти з малих авіаносців. Таку модифікацію назвали «Палубний бомбардувальник „Суйсей“ модель 21» (або D4Y1 KAI).

В жовтні 1944 року в серійне виробництво надійшла нова модифікація «Палубний бомбардувальник „Суйсей“ модель 12» (або D4Y2). Від попередньої вона відрізнялась тільки двигуном Aichi AE1P Atsuta 32, потужністю 1400 к.с. В моделі D4Y2a крім двигуна, кулемет стрільця був замінений на 13 мм «Тип 2». Варіанти з пристосуванням для запуску з катапульти мали назви відповідно D4Y2 KAI і D4Y2a KAI. Також був представлений розвідувальні варіанти D4Y2-C і D4Y2-Ca.

Проблеми з обслуговуванням двигунів з рідинним охолодженням змушували задуматись над використанням радіальних двигунів повітряного охолодження, навіть зважаючи на більший розмір останніх. Тому в травні 1944 року провели тестові випробовування модифікації D4Y3, оснащеної 14-циліндровим радіальним двигуном повітряного охолодження Mitsubishi MK8P Kinsei 62 потужністю 1560 к.с. Як базу використали фюзеляж D4Y2 зі зміненим капотом. Тести виявили, що погіршився тільки огляд з кабіни пілота при посадці, але в решті характеристики не змінились. Оскільки двигуни Kinsei вважались надійнішими, нову модифікацію запустили в серійне виробництво під назвою «Палубний бомбардувальник „Суйсей“ модель 33», і він мав озброєння аналогічне до D4Y2. Також виготовлявся варіант з аналогічним озброєнням, як в D4Y2a. Розвідницьку модифікацію вже не виготовляли, оскільки на озброєння прийнято розвідник C6N. Останні серійні D4Y3 могли оснащуватись ракетними прискорювачами для зльоту з максимальним навантаженням з малих авіаносців.

Наприкінці 1944 року розробили версію D4Y4 для атак камікадзе. Ця модифікація була одномісною, могла нести 800 кг бомбу, наполовину сховану в фюзеляжі, а також використовувати ракетні прискорювачі, як для зльоту, так і для фінального ривка атаки.

Деякі D4Y2 переробили для використання в ролі нічного винищувача. Для цього з літака знімали все бомбове і авіаносне обладнання. У фюзеляжі під кутом в 30° встановлювалась одна 20 мм гармата «Тип 99 модель 2». Деякі літаки також отримували підвіси для некерованих ракет. Ця модифікація під назвою D4Y2-S не була дуже ефективним нічним винищувачем, оскільки мала малу швидкість набору висоти й не могла бути оснащена радаром.

Також розроблялась п'ята версія бомбардувальника з протекованими баками і захистом пілота. D4Y5 також мав оснащуватись двигуном Nakajima NK9C Homare 12 потужністю 1825 к.с., але до кінця війни розробка так і не була завершена.^[1]

• Прототипи, D4Y1, D4Y1-С, D4Y1 KAI, D4Y2, D4Y2 KAI, D4Y2-C, D4Y3:
  • 2 х 7,7-мм кулемет «Тип 97»
  • 1 х 7,92-мм кулемет «Тип 1» на позиції стрільця
• D4Y2a, D4Y2a KAI, D4Y2-Ca, D4Y3a, D4Y5:
  • 2 х 7,7-мм кулемет «Тип 97»
  • 1 х 13-мм кулемет «Тип 2» на позиції стрільця
• D4Y4:
  • 2 х 7,7-мм кулемет «Тип 97»
• D4Y2-S:
  • 2 х 7,7-мм кулемет «Тип 97»
  • 1 x 20-мм гармата «Тип 99 модель 2» під кутом вверх.
• Бомбове навантаження:
  • Нормальне — 310 кг бомб
  • Максимальне — 360 кг бомб (1 × 500 кг + 2 × 30 кг)
  • D4Y4 (камікадзе) — 800 кг
  • 2 × 330 л. підвісні паливні баки

Два передсерійні D4Y1-С були на борту авіаносця Сорю під час битви за Мідвей, але так і не були використані, оскільки авіаносець потопили доволі швидко. Загалом розвідувальний варіант літака успішно використовувався з осені 1942 року аж до закінчення війни, і з підвісними баками мав величезну дальність польоту. Єдиними недоліками літака була відсутність захисту броні й баків, а також складність обслуговування двигуна з рідинним охолодженням.

Уже в липні 1943 року D4Y1 почали надходити на озброєння флоту, першими стали 501, 531 і 552-й авіазагони. 501-й авіазагін брав участь у боях на Труку, Рабаулі та Маріанських островах, але після великих втрат був розформований у липні 1944. 531-й розташовувався на Маршаллових островах, а 552-й — на Маріанських, обидва були розформовані ще раніше. У серпні D4Y1 отримав 502-й авіазагін, який розташовувався на Формозі, а в жовтні 1944 його перекинули на Філіппіни де був знищений. 503-й авіазагін був переоснащений на D4Y1 у жовтні 1943, у травні 1944 в кількості 22 літаків брав участь у боях на Біак^[en] 27 травня. У цьому бою авіазагін втратив дві третини літаків, а майже всі інші втратили під час битви у Філіппінському морі. 10 липня 1944 року авіазагін розформували.

На початку 1944 року перші D4Y1 також з'явились на авіаносцях, зокрема 601-й авіазагін (авіаносці Тайхо, Сьокаку, Дзуйкаку) укомплектували 70 D4Y (з них майже 20 розвідників). 653-й авіазагін сформований у травні 1944 для авіаносців Хійо, Дзюнйо і Рюхо мав тільки 11 D4Y. Разом з 523 і 121-ими авіазагонами, японський флот перед битвою у Філіппінському морі мав 141 D4Y1 і 33 D4Y1-С. Але битва обернулась катастрофою для японської авіації — після бою залишилось тільки три D4Y. Повітряна частина битви взагалі дістала від американських пілотів назву «Велике Маріанське полювання на індичок».

Наступні великі зіткнення відбувались біля Філіппін і Формози, де D4Y нарешті змогли проявити себе. 26 жовтня 1944 року під час битви в затоці Лейте одиночний D4Y1 зміг влучити і знищити авіаносець «Принстон» та пошкодити крейсер «Бірнінгем». 30 жовтня камікадзе на D4Y зміг серйозно пошкодити авіаносець «Франклін».

З лютого 1945 року пріоритет у нових літаках почали надавати частинам, розміщеним на японських островах. 5 лютого D4Y надіслали 765-му авіазагону, а 15 лютого 722-му. 18 березня під час нальоту американської авіації D4Y цих частин провели контратаку на американський флот. Три літаки змогли прорватись до авіаносця «Йорктаун», але тільки одна бомба влучила в ціль. Наступного дня одиночний D4Y3 зміг непомітно підлетіти до авіаносця «Франклін», обидві бомби влучили в ціль і авіаносець зазнав критичних пошкоджень, хоча й не затонув.

У 1945 році атаки камікадзе стали основною тактикою японської авіації, і D4Y добре виконували цю роль, ставши другим (після A6M) за числом атак. Останньою успішною атакою стала атака на авіаносець «Натома Бей» 6 червня 1945 року, але пошкодження не були критичними.^[2] А загалом останньою операцією D4Y стала неуспішна атака 11 літаків під керівництвом адмірала Умагі на Окінаву 15 серпня 1945 року.^[1]

Японська імперія^[1][2]

• Авіація імперського флоту Японії
  • Авіаносець Тітосе (авіаносець)
  • Авіаносець Тійода (авіаносець)
  • Авіаносець Тайхо
  • Авіаносець Хійо
  • Авіаносець Дзюнйо
  • Авіаносець Сьокаку
  • Авіаносець Сорю (авіаносець)
  • Авіаносець Сінйо
  • Авіаносець Дзуйкаку
  • Авіаносець Тайо (авіаносець)
  • Авіаносець Унйо (авіаносець)
  • Авіаносець Унрю
  • Авіаносець Рюхо
  • 121-й авіазагін
  • 131-й авіазагін
  • 501-й авіазагін
  • 503-й авіазагін
  • 531-й авіазагін
  • 552-й авіазагін
  • 601-й авіазагін
  • 634-й авіазагін
  • 653-й авіазагін
  • 721-й авіазагін
  • 722-й авіазагін
  • 765-й авіазагін
  • Авіазагін Йокосука

• Francillon, Rene (1970). Japanese Aircraft of the Pacific War. TBS The Book Service Ltd. с. 583pp. ISBN 978-0370000336. (англ.)
• Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Yokosuka D4Y

• Опис військового літака «Комета» (японською) [Архівовано 4 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• Коротка довідка про «Комету» (японською)
• Технічні характеристики літака «Комета» (англійською) [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.]