Очікує на перевірку

Синдром втрачених можливостей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Синдром втрачених можливостей або FOMO (від англ. «Fear of missing out») — нав'язлива боязнь пропустити цікаву подію або гарну можливість, що провокується в тому числі і переглядом соціальних мереж.[1] Чотири людини з десяти відчували СВМ хоча б іноді, причому чоловіки частіше, ніж жінки. За іншими даними, страх пропустити щось важливе відчувають 56% людей.[2] Це явище характеризується непереборним бажанням постійно залишатися в курсі справ друзів і знайомих. СВМ також часто називають почуттям жалю,[3] яке може призвести до страху пропустити цікаву подію, можливість поспілкуватися з друзями або знайомими, отримати новий досвід або матеріальну вигоду.[4]

Згідно теорії самодетермінації, почуття зв'язаності, спорідненості з іншими людьми – це базова психологічна потреба, задоволення якої є однією з умов психічного здоров'я людини.[5] В рамках цієї теорії, СВМ є захисним станом психіки, викликаним довгостроковими почуттям незадоволеності соціальним життям.

Ознаки

[ред. | ред. код]
  • частий страх упустити важливі речі і події
  • смисловий акцент на фразі «всі, крім мене»[6]
  • нав'язливе бажання входити в будь-які форми соціальної комунікації (наприклад, ходити на всі вечірки)
  • прагнення постійно подобатися людям і отримувати схвалення[7]
  • прагнення весь час бути доступним для спілкування
  • прагнення постійно оновлювати стрічки соціальних мереж

Вплив соціальних медіа та нових технологій

[ред. | ред. код]

Розвиток технологій, що дозволив людям більше спілкуватися, сприяв широкому поширенню СВМ.[8] З одного боку, сучасні технології (наприклад, смартфони) і соціальні мережі (наприклад, Facebook) надають людині можливість брати участь в соціальних комунікаціях з меншою затратою зусиль. З іншого, комунікація за допомогою нових медіа веде до посилення залежності від інтернету. Психологічна залежність від знаходження онлайн може вилитися в тривожні стани, коли людина відчуває себе відчуженою.

За словами Дена Аріелі, професора психології в університеті Дьюка, сенс СВМ полягає в страху безглуздої витрати свого часу.

Соціальні мережі та стримінгові платформи відрізняються від звичних «живих» розмов миттєвим передаванням великої кількості інформації. Професор Аріелі наводить такий приклад: якщо людина запізнюється на літак на дві хвилини, вона зазвичай засмучується набагато більше, ніж якщо запізнюється на дві години. Припускається, що в першому випадку пропустити літак для більшості прикріше, тому що люди схильні уявляти собі, що все могло б бути інакше. «Гортати стрічку новин в соціальних мережах — зовсім не те ж саме, що розмовляти з друзями за обідом і слухати, як вони провели свої минулі вихідні. Коли ти відкриваєш Facebook і бачиш, що твої друзі сидять в барі без тебе — в цей конкретний момент — ти можеш уявити, що ти міг би провести час зовсім по-іншому», — пояснює професор.

Коли людина намагається компенсувати це негативне почуття, наприклад, виклавши свої вдалі фотографії або написавши пост про те, як він провів вихідні, щоб показати своє життя в кращому світлі, він втягується в замкнене коло. Велика частина людей вибудовує ідеалізований образ них самих.[9] Патерн відтворюється, і поширюється на інших учасників коммунікації, які також можуть почати відчувати СВМ. Таким чином, соціальні медіа стають джерелом СВМ. Засновниця Flickr, Катерина Фейк, заявила, що використовувала цю особливість СВМ для залучення і утримання користувачів.

Наслідки

[ред. | ред. код]

Як наслідок, СВМ чинить негативний вплив на психічне здоров'я людей, провокуючи поганий настрій і в деяких випадках депресію.[10] Найчастіші прояви СВМ — відчуття нудьги і самотності.[11] Використовуючи соціальні мережі для самовираження, визначення себе через свій образ в мережі, люди підсвідомо засвоюють посил «я викладаю пости, отже я існую». Це призводить до викривленого розуміння сутності спілкування, в тому числі і реального.

Люди постійно перевіряють свої акаунти в соціальних мережах, навіть під час побачення або похорону, підміняючи реальне спілкування, проживання моменту несвідомим оновленням і скролінгом новинної стрічки. Підлітки і дорослі переписуються за кермом, тому що для них можливість пропустити важливе повідомлення страшніше ризику втратити життя в нещасному випадку.

Крім того, доведено, що люди, які мають СВМ, схильні вживати алкоголь частіше і в більших обсягах, ніж люди, що його не мають, а також частіше страждають від «сороміцької» поведінки під час алкогольного сп'яніння і небажаних наслідків.[12] Є припущення, що така тяга до спиртного пов'язана з необхідністю більше діяти і ризикувати, щоб не упустити можливості для соціальної активності (наприклад, можна взяти участь в алкогольних іграх або пити з незнайомими людьми).

Запобігання

[ред. | ред. код]

Існують як загальні поради задля уникнення СВМ[13] (рідший перегляд оновлень, поціновування того, що маєш, спілкування з людьми поряд), так і спеціальні програми[14] для молоді, що навчають опиратися тиску мереж.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Andrew K. Przybylski, Kou Murayama, Cody R. DeHaan, Valerie Gladwell. Motivational, emotional, and behavioral correlates of fear of missing out : [арх. 15 грудня 2019] // Computers in Human Behavior. — 2013-07-01. — Т. 29, вип. 4. — С. 1841–1848. — DOI:10.1016/j.chb.2013.02.014.
  2. ↑ Samantha Murphy. Report: 56% of Social Media Users Suffer From FOMO. Mashable. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 1 грудня 2016.
  3. ↑ FoMO: The Fear of Missing Out - Technology - The Skinny. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 2 грудня 2016.
  4. ↑ Wortham, Jenna (9 квітня 2011). How Social Media Can Induce Feelings of ‘Missing Out’. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 2 грудня 2016.
  5. ↑ Deci, E. L.; Ryan, R. M. (1985). Intrinsic motivation and self-determination in human behavior (англ.). Plenum Press. ISBN 978 0306 4202 21.
  6. ↑ Fear of Missing Out. World of Psychology. 12 жовтня 2015. Архів оригіналу за 9 грудня 2016. Процитовано 2 грудня 2016. [Архівовано 2016-12-09 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Как побороть лайкозависимость?. thequestion.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 2 грудня 2016.
  8. ↑ Sherry Turkle. Transcript of "Connected, but alone?". Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 2 грудня 2016.
  9. ↑ Turkle, Sherry (2012). Alone together: Why we expect more from technology and less from each other (англ.). Basic books.
  10. ↑ Nicole B. Ellison, Charles Steinfield, Cliff Lampe. . — Т. 12. — ISSN 1083-6101. — DOI:10.1111/j.1083-6101.2007.00367.x.
  11. ↑ Moira Burke, Cameron Marlow, Thomas Lento. . — ISBN 9781605589299. — DOI:10.1145/1753326.1753613.
  12. ↑ Fear of missing out (FoMO): the relationship between FoMO, alcohol use, and alcohol-related consequences in college students. Vernon Innovative Publishers (амер.). 19 листопада 2015. Архів оригіналу за 6 жовтня 2016. Процитовано 2 грудня 2016.
  13. ↑ Blair, Linda (1 червня 2017). Mind Healing: How to conquer your FOMO (Fear of Missing Out). The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 13 вересня 2017.
  14. ↑ Bodkin, Henry (13 вересня 2017). Teenagers to be given classes on coping in the digital age. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Архів оригіналу за 14 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синдром_втрачених_можливостей&oldid=43837558