| dbo:abstract
|
- الفن الجزيري، والمعروف أيضًا بفن الهايبر - ساكسوني، هو أسلوب الفن المنتج في التاريخ ما بعد الروماني في بريطانيا وجزيرة أيرلندا. المصطلح مشتق من كلمة إنسولا، وهي المصطلح اللاتيني لـ «الجزيرة»؛ اشتركت بريطانيا وجزيرة أيرلندا في هذه الفترة، في أسلوب مختلف إلى حد كبير عن بقية أوروبا. يصنف مؤرخو الفن عادةً الفن الجزيري كجزء من حركة فن عصر الهجرات والفن الغربي في العصور الوسطى المبكرة، فهو مزيج من هذين الأسلوبين وهذا ما منحه طابعًا خاصًا. نشأت معظم الفنون الجزيرية من حركة البعثة الهايبرنية الاسكتلندية للمسيحية الكلتية، أو من الأعمال المعدنية للنخبة العلمانية، وبدأت هذه الفترة في نحو عام 600 قبل الميلاد مع مزيج من الأنماط الكلتية والأنجلوساكسونية. إحدى السمات المميزة الرئيسية هي الزخرفة المتشابكة، وخاصةً التي وُجدَت في ساتون هوو، في شرق أنجليا. تُطبَّق هذه الزخرفة الآن على تزيين أنواع جديدة من الأشياء التي نُسخت من عالم البحر الأبيض المتوسط ، وخاصة المخطوطات أو الكتب. أنهت توسعات الفايكنغ في أواخر القرن الثامن أفضل فترة من هذا الفن من خلال تعطيل المراكز الرهبانية والحياة الأرستقراطية. من المفترض أن هذه الأعمال الفنية قد توقفت بعد كتاب كيلز، ولم يُعثر على أي كتاب إنجيلي آخر مشابه لروائع القرن الثامن. اندمج الفن الجزيري في إنجلترا مع الفن الأنجلوساكسوني في نحو عام 900 قبل الميلاد، بينما استمر في جزيرة أيرلندا حتى القرن الثاني عشر، ثم دُمِج مع الفن الرومانسكي. تُعتبر كل من جزيرة أيرلندا واسكتلندا ومملكة نورثمبريا في شمال إنجلترا من أهم المراكز، ولكن عُثرَ أيضًا على أمثلة له في المراكز التي أُسِّست من قبل البعثة الهايبرنية الاسكتلندية والبعثات الأنجلوسكسونية، مثل: جنوب إنجلترا وويلز وقارة أوروبا، خاصةً في بلاد الغال (فرنسا الحديثة). أثر الفن الجزيري على جميع فنون العصور الوسطى اللاحقة، وخاصة في العناصر الزخرفية للمخطوطات الرومانية والقوطية. تُعد المخطوطات المزخرفة والأعمال المعدنية والمنحوتات الحجرية، خاصة الصلبان الحجرية الأمثلة الأساسية الناجية من الفن الجزيري. كانت الأسطح مزينة بنقوش معقدة، دون أي محاولة لإعطاء انطباع بالعمق أو الحجم. من أفضل الأمثلة: كتاب كيلز وأناجيل ليندسفارن وكتاب دورو، والبروش مثل: بروش تارا. كانت صفحات السجاد سمة مميزة للمخطوطات، على الرغم من أن جداول يوسيبيان الكنسية والمنمنمات التصويرية، خاصة البورتريه الإنجيلية، كانت شائعة أيضًا. (ar)
- Insular art, also known as Hiberno-Saxon art, was produced in the post-Roman era of Great Britain and Ireland. The term derives from insula, the Latin term for "island"; in this period Britain and Ireland shared a largely common style different from that of the rest of Europe. Art historians usually group Insular art as part of the Migration Period art movement as well as Early Medieval Western art, and it is the combination of these two traditions that gives the style its special character. Most Insular art originates from the Irish monastic movement of Celtic Christianity, or metalwork for the secular elite, and the period begins around 600 with the combining of Celtic and Anglo-Saxon styles. One major distinctive feature is interlace decoration, in particular the interlace decoration as found at Sutton Hoo, in East Anglia. This is now applied to decorating new types of objects mostly copied from the Mediterranean world, above all the codex or book. The finest period of the style was brought to an end by the disruption to monastic centres and aristocratic life caused by the Viking raids which began in the late 8th century. These are presumed to have interrupted work on the Book of Kells, and no later Gospel books are as heavily or finely illuminated as the masterpieces of the 8th century. In England the style merged into Anglo-Saxon art around 900, whilst in Ireland the style continued until the 12th century, when it merged into Romanesque art. Ireland, Scotland and the kingdom of Northumbria in Northern England are the most important centres, but examples were found also in southern England, Wales and in Continental Europe, especially Gaul (modern France), in centres founded by the Hiberno-Scottish mission and Anglo-Saxon missions. The influence of Insular art affected all subsequent European medieval art, especially in the decorative elements of Romanesque and Gothic manuscripts. Surviving examples of Insular art are mainly illuminated manuscripts, metalwork and carvings in stone, especially stone crosses. Surfaces are highly decorated with intricate patterning, with no attempt to give an impression of depth, volume or recession. The best examples include the Book of Kells, Lindisfarne Gospels, Book of Durrow, brooches such as the Tara Brooch and the Ruthwell Cross. Carpet pages are a characteristic feature of Insular manuscripts, although historiated initials (an Insular invention), canon tables and figurative miniatures, especially Evangelist portraits, are also common. (en)
- L'art insulaire, également connu sous le nom d'art hiberno-saxon, a été produit en Grande-Bretagne post-romaine. Le terme dérive de insula, le terme latin pour « île » ; à cette époque, la Grande-Bretagne et l'Irlande (île) partagent un style largement commun différent de celui du reste de l'Europe. Les historiens de l'art regroupent généralement l'art insulaire dans le mouvement artistique de la période de l'art des migrations, ainsi que de l'art occidental du Haut Moyen Âge. C'est la combinaison de ces deux traditions qui donne au style son caractère particulier. La plupart des arts insulaires proviennent du mouvement monastique irlandais du christianisme celtique, ou de la ferronnerie pour l'élite laïque. La période commence vers 600 avec la combinaison des styles de l'art celte et de l'art anglo-saxon. Une caractéristique distinctive majeure est la décoration d'entrelacs, en particulier telle qu'on la trouve à Sutton Hoo, en Est-Anglie. Ceci s'applique à la décoration de nouveaux types d'objets pour la plupart copiés du monde méditerranéen, principalement le codex ou le livre (aucun manuscrit n'est généralement daté avant 600, mais certains bijoux, principalement irlandais, sont datés du VIe siècle. Les débuts de l'histoire de la ferronnerie anglo-saxonne sont dominés par les découvertes du début du VIIe siècle à Sutton Hoo, mais il est clair qu'elles étaient le produit d'une tradition bien établie dont seules des pièces plus petites survivent. Les premières pierres pictes peuvent cependant dater du Ve siècle). La plus belle période du style a pris fin du fait des désordres dans les centres monastiques et dans la vie aristocratique causés par l'expansion viking qui a commencé à la fin du VIIIe siècle. Celle-ci présume avoir interrompu le travail sur le Livre de Kells, et aucun Évangile ultérieur n'est aussi fortement ou finement enluminé que les chefs-d'œuvre du VIIIe siècle. En Angleterre, le style a fusionné avec l'art anglo-saxon vers 900, tandis qu'en Irlande, le style s'est poursuivi jusqu'au XIIe siècle, date à laquelle il a fusionné avec l'art roman. L'Irlande, l'Écosse et le royaume de Northumbrie dans le nord de l'Angleterre sont les centres les plus importants, mais des exemples ont été trouvés également dans le sud de l'Angleterre, au Pays de Galles (le tardif Ricemarch Psalter est certainement d'origine galloise, et beaucoup pensent que les Évangiles Hereford, beaucoup plus anciens, sont gallois ; le Book of Deer du Xe siècle, le plus ancien manuscrit en gaélique écossais, est un produit insulaire de l'est de l'Écosse) et en Europe continentale, notamment en Gaule, dans des centres fondés par les missions hiberno-écossaises et les missions anglo-saxonnes. L'influence de l'art insulaire a affecté tout l'art médiéval européen ultérieur, en particulier dans les éléments décoratifs des manuscrits romans et gothiques. Les exemples survivants de l'art insulaire sont principalement des enluminures, des ouvrages en métal et des gravures dans la pierre, en particulier des hautes croix. Les surfaces sont très décorées avec des motifs complexes, sans essayer de donner une impression de profondeur, de volume ou de récession. Les meilleurs exemples incluent le Livre de Kells, les Évangiles de Lindisfarne, le Livre de Durrow, des broches telles que la broche de Tara et la croix de Ruthwell. Les pages tapis sont une caractéristique des manuscrits insulaires, bien que les lettrines historiées (une invention insulaire), les canons eusébiens et les miniatures figuratives, en particulier les portraits des évangélistes, soient également courants. (fr)
- Arte hiberno-sajón (de Hibernia -nombre latino de Irlanda- y pueblo sajón -uno de los pueblos germánicos que invadieron Gran Bretaña-), arte anglo-celta (de los pueblos anglos -compañeros de los sajones- y celtas -término genérico para un conjunto de pueblos prerromanos de Europa occidental-) o arte insular (por las islas Británicas) son denominaciones historiográficas para el arte producido en las Islas Británicas en la Alta Edad Media. Para esa época (siglos V al X), también denominada "época oscura" o periodo de las invasiones, posterior a la caída del Imperio romano de Occidente, la escasa producción artística de Europa occidental se suele englobar en la genérica denominación de "Prerrománico". Los territorios "insulares" de Irlanda y Gran Bretaña, muy divididos políticamente, tuvieron en esta época una destacable unidad cultural en el predominio artístico, intelectual y socio-religioso del monacato que, sobre la base del cristianismo, fusionó los restos de la herencia clásica grecorromana con aportaciones de los pueblos germánicos y las características locales de los pueblos prerromanos autóctonos, genéricamente clasificados como "celtas" o "gaélicos". Véanse también: Hiberno-nórdico, Anglo-sajón y Anglo-celta.Véanse también: Arte celta, Historia de Irlanda, Irlanda celta, Britania post-romana y Heptarquía anglosajona.Véanse también: Historia de Escocia, Historia de Gales y Territorios vikingos de las Islas del Norte.Véanse también: Cristianismo celta, Sínodo de Whitby, Cristianización de Irlanda y Cristianización de Inglaterra anglosajona.Véanse también: Misión hiberno-escocesa, Misión anglosajona, Ogam y Runas.Véanse también: Clonmacnoise, Iona, Lindisfarne, Inishmurray y Aran.Véanse también: Glendalough, Devenish, , Kildare y Bangor (Gales). (es)
- Rinneadh Ealaín na nOileán sa Bhreatain agus i nÉirinn le linn na ré iarRómhánaí. Dar le staraithe ealaíne, is cuid í d'ealaín chomh maith le healaín luath-mheánaoiseach iartharach. Is é an meascán den dá níos seo a thugann don ealaín a saintréith speisialta. Is de thoradh an ghluaiseacht mainistreach Éireannach den í ealaín na nOileán, é sin nó miotalóireacht don scothaicme saolta. Tosaíonn an ré timpeall na bliana 600 le meascán agus . Feictear roinnt seodra, go formhór Éireannach, a théann siar go dtí na 500í. The earliest Pictish stones may date from the fifth century however. Tháinig buaicphointe na stíle, ó thaobh maisithe de, chun críche le teacht na Lochlannach san 8ú haois. Glactar gur chuir na ruathair isteach ar Leabhar Cheanannais. I Sasana, chumaisc an stíl le healaín Angla-Sacsanach timpeall na bliana 900, agus i nÉirinn le h sa 12ú haois. Add na samplaí den ealaín atá fós ar marthain, tá ann go formhór lámhscríbhinní dathmhaisithe, obair mhiotail agus snoiteán cloiche, go háirithe Ardchrosa. Feictear are patrúin mjionsaothraithe ach gan aon léaráid doimhneachta nó toirte. Is saintréith é , rud a fheictear ach go háirithe ag Sutton Hoo in . Is é saintréith eile ná , cé gur coiteann iad fosta (aireagán na nOileán), agus mionfhíoracha, go háirithe portráidí na Soiscéalaithe. Is iad Éire, an Alba agus ríocht más hionadaí is tábhachtaí, ach feictear samplaí gcósta i ndeisceart na Sasana, sa Bhreatain Bheag agus ar an mór-roinn, go háirithe sa . I measc na samplaí is fearr, tá Leabhar Dharú, Leabhar Cheanannais, Soiscéil Lindisfarne, dealga amhail is Dealg na Teamhrach, agus an . Tá tionchar Ealaín na nOileán le feiceáil i ngach stíl ealaín eile na hEorpach a tháinig ina diaidh, go háirithe na gnéithe maisitheacha i lámhscríbhinní Rómhánúla agus Gotacha. (ga)
- Seni rupa Insular atau seni rupa Hibernia-Saksen adalah seni rupa yang berkembang di Kepulauan Inggris pascapenjajahan Romawi. Istilah "insular" berasal dari kata insula dalam bahasa Latin yang berarti "pulau". Pada kurun waktu perkembangan seni rupa Insular, masyarakat Pulau Britania dan Pulau Irlandia sama-sama menghasilkan karya-karya seni rupa dengan gaya yang sangat mirip satu sama lain tetapi berbeda dengan gaya seni yang berkembang di seantero Eropa Daratan. Para sejarawan seni rupa biasanya mengelompokkan seni rupa Insular ke dalam rumpun maupun ke dalam rumpun seni rupa Barat Awal Abad Pertengahan, dan kombinasi dari dua rumpun inilah yang menjadi keistimewaan seni rupa Insular. Sebagian besar karya seni rupa Insular berasal dari gerakan zuhud Irlandia di dalam Kekristenan Kelt atau dari usaha kriya logam bagi kepentingan pejabat teras. Kurun waktu perkembangan seni rupa Insular bermula sekitar tahun 600 Masehi dengan munculnya karya-karya seni rupa yang memadukan gaya seni rupa Keltik dan gaya seni rupa Angli-Saksen. Salah satu ciri khasnya yang paling menonjol adalah hiasan anyam-anyaman, teristimewa hiasan anyam-anyaman yang ditemukan di Sutton Hoo, Anglia Timur. Corak anyam-anyaman ini kemudian dipakai pula untuk menghias aneka jenis barang baru yang kebanyakan merupakan tiruan barang-barang buatan Mediterania, teristimewa codex atau pustaka berjilid. Kurun waktu perkembangan seni rupa Insular mendadak berakhir tatkala pusat-pusat zuhud dan geliat kehidupan ningrat diporakporandakan bangsa Viking, yang mulai merongrong Kepulauan Inggris sejak akhir abad ke-8. Keadaan semacam inilah yang diduga sebagai biang keladi mandeknya pengerjaan Kitab Kells dan ketiadaan kitab-kitab Injil sesudahnya yang dihias sehalus dan semeriah mahakarya-mahakarya abad ke-8. Di Inggris, seni rupa Insular melebur ke dalam seni rupa Angli-Saksen sekitar tahun 900, sementara di Irlandia, seni rupa Insular terus berkembang sampai memasuki abad ke-12 dan melebur ke dalam seni rupa Romawian. Meskipun Irlandia, Skotlandia, dan Kerajaan Northumbria di Inggris Utara adalah pusat-pusat utama perkembangannya, karya-karya seni rupa Insular juga ditemukan di , Wales, dan Eropa Daratan, khususnya di Galia (sekarang Prancis), tepatnya di pusat-pusat misi Hibernia-Skotlandia dan pusat-pusat misi Angli-Saksen. Pamor seni rupa Insular memengaruhi semua seni rupa Abad Pertengahan yang berkembang di Eropa sesudahnya, khususnya di dalam unsur-unsur corak hias naskah-naskah Romawian dan Gotik. Contoh utama karya-karya seni rupa Insular yang masih lestari sampai sekarang adalah naskah-naskah beriluminasi, barang-barang kriya logam, dan tugu-tugu batu berukir, teristimewa tugu-. Permukaan barang-barang dihias meriah dengan corak-corak yang pelik, tanpa usaha untuk menciptakan kesan kedalaman, isi, atau ruang pada gambar. Contoh-contoh yang paling istimewa adalah Kitab Kells, Kitab Injil Lindisfarne, Kitab Durrow, kerongsang-kerongsang semacam Kerongsang Tara, dan tugu . adalah salah satu ciri khas naskah-naskah Insular, kendati inisial- (asli ciptaan Insular), tabel-tabel kanon, dan miniatur-miniatur figuratif, khususnya potret-, juga umum ditampilkan. (in)
- 도서예술(영어: Insular art) 또는 히베르노색슨 예술(영어: Hiberno-Saxon art)은 아일랜드와 브리튼에서 창출된 예술이다. 이 시기 아일랜드와 브리튼은 유럽의 다른 지역과는 구분되는 특징들을 공유했다. 예술사학자들은 도서예술을 민족대이동 시대 예술의 일종이며 또한 중세 초기 서유럽 예술의 일종으로 분류한다. 도서예술은 켈트식 기독교를 따르는 아일랜드 수도주의 운동가들 사이에서 발생하여, 600년경을 전후해 켈트 양식과 앵글로색슨 양식이 혼합되면서 하나의 양식으로서 출현했다. 도서예술의 가장 대표적인 특징은 매듭무늬를 장식적으로 사용한 것인데, 서튼후 유물이나 켈스의 서 같은 기록물에서 현저하게 드러난다. 8세기부터 바이킹이 아일랜드와 브리튼 두 섬을 노략질하기 시작하면서 혼세에 빠진 두 섬에서는 더이상 그전의 도서예술과 같은 장식적인 예술이 가능하지 않게 되었다. 잉글랜드에서는 900년경 이 도서예술을 대체했고, 아일랜드에서는 12세기까지 지속되다가 로마네스크 양식으로 대체되었다. 도서예술의 가장 중요한 중심지는 아일랜드, 스코틀랜드, 노섬브리아였지만, 잉글랜드와 웨일스에서도 나타났고, 또한 으로 건너간 켈트족 선교사들에 의해 유럽 대륙에서도 도서예술이 일부 나타났다. (ko)
- Insulaire kunst, ook wel bekend als de Hiberno-Saksische stijl, is een kunstrichting die gevolgd werd op de Britse eilanden na de Romeinse tijd. De term wordt ook gebruikt in relatie tot het destijds gebruikte handschrift. De periode waarin zij gemaakt zijn, wordt ook wel de Insulaire periode van de kunst genoemd. De term komt van insula, wat Latijn is voor "eiland"; in deze periode deelden Brittannië en Ierland een veelal zelfde stijl, die verschilt van de rest van Europa. Kunsthistorici plaatsen insulaire kunst meestal in de groep van de Grote Volksverhuizing kunstbeweging. De meeste insulaire kunst komt van het Ierse kloosterwezen van de Keltische kerk en van het metaalwerk van de wereldlijke elite. De periode begint rond 600 en voegt zich in Engeland met de Angelsaksische kunst rond het jaar 900. In Ierland blijft deze stijl tot ongeveer 1200, waarna deze overgaat in de Romaanse kunst. Ierland, Schotland en het koninkrijk van Northumbria in Noord-Engeland zijn de belangrijkste centra van deze kunstvorm. Daarnaast zijn er voorbeelden afkomstig uit Zuid-Engeland, Wales en continentaal Europa, vooral in Gallië (tegenwoordig Frankrijk) en op plekken die gesticht waren door Ierse en Schotse missionarissen. De invloed van de insulaire kunst beïnvloedde de daaropvolgende Europese middeleeuwse kunst. Vooral in de decoratieve elementen van de romaanse en gotische manuscripten is het terug te zien. Bewaarde exemplaren van de insulaire kunst zijn vooral versierde manuscripten, metaalwerk en sculpturen in vooral stenen kruisen. De werken zijn versierd met complexe patronen, zonder diepte of volume. De beste voorbeelden zijn het Book of Kells, het Lindisfarne-evangeliarium en het Book of Durrow. Tapijtpagina's zijn een karakteristieke eigenschap van de insulaire manuscripten, alhoewel versierde initialen (een insulaire vinding), en figuurlijke afbeeldingen, van vooral de portretten van de evangelisten, ook gebruikelijk zijn. (nl)
- La denominazione di arte insulare, o arte iberno-sassone, indica l'arte altomedievale delle isole britanniche nel periodo tra il 600 e il 900 circa, nel quale le isole di Gran Bretagna e Irlanda mostrarono caratteristiche differenti dal resto dell'Europa nell'ambito dell'arte barbarica. In Gran Bretagna quest'arte si evolse nello stile della successiva arte mentre in Irlanda perdurò fino circa al 1200 quando vi si diffuse l'arte romanica, introdotta nell'isola maggiore con la conquista normanna del 1066. I maggiori centri artistici furono l'Irlanda, la Scozia e il regno di Northumbria nell'Inghilterra settentrionale, ma la sua diffusione raggiunse l'Inghilterra meridionale, il Galles e nell'Europa continentale, principalmente ad opera delle missioni dei monaci irlandesi, soprattutto la Gallia. In Irlanda e in Scozia il territorio era suddiviso in molti piccoli regni, mentre in Inghilterra questi avevano dimensioni appena maggiori. La società che espresse l'arte insulare non aveva parallelamente sviluppato un'architettura monumentale e gli oggetti artistici spiccavano in questo contesto sia per la preziosità del materiale, sia per le loro qualità decorative ed erano richiesti dalle élite locali per sottolineare il proprio prestigio e per generare un'impressione di meraviglia. Nonostante non siano sopravvissuti gli oggetti probabilmente realizzati in materiali deperibili, non si trattò dunque di comuni caratteristiche stilistiche diffuse su diverse tipologie di oggetti, come nel caso, ad esempio, della contemporanea arte bizantina. (it)
- Arte hiberno-saxónica ou arte insular é o estilo de arte produzido após o Império Romano nas Ilhas Britânicas. O termo é usado também para designar a escrita produzida naquele tempo Naquele período, a Irlanda e a Grã-Bretanha tinham um estilo de arte muito característico. A Irlanda, a Escócia e o reino da Nortúmbria, no norte da Inglaterra, são os mais importantes centros artísticos, mas outros exemplos também podem ser encontrados no sul da Inglaterra e na Europa continental, especialmente na Gália (França), em centros fundados por missionários celtas. A influência da arte insular pode ser notada em toda arte medieval subsequente, especialmente nos elementos decorativos dos manuscritos românicos e góticos. O que sobreviveu da arte insular são principalmente iluminuras, trabalhos em metal e gravações em pedra, especialmente cruzes de pedra. As superfícies são ricamente decoradas com padrões intrincados. Os melhores exemplos incluem o Livro de Kells, os Evangelhos de Lindisfarne, o Livro de Durrow, broches tais como o Broche de Tara e a Cruz de Ruthwell. Páginas iniciais chamadas carpet pages são características dos manuscritos da época. (pt)
- Островное искусство (англ. Insular art), также известное как гиберно-саксонское искусство, распространилось в послеримскую эпоху в Великобритании и Ирландии. Термин происходит от латинского слова Insula, что и означает «остров»; в этот период Великобритания и Ирландия разделяли в значительной степени схожий стиль, отличный от остальной Европы. Историки искусств обычно рассматривают островное искусство как часть Искусства периода переселения народов, и относят его западному искусству раннего средневековья. Сочетание именно этих двух традиций придает стилю особые черты. Большая часть сохранившихся образцов островного искусства представлены древними литературными памятниками ирландской монашеской миссии во времена христианизации Британских островов, а также изделиями из металла для светской элиты. Первые образцы островного искусства датируются началом VII в., в это время произошло объединение кельтского и англосаксонского стилей искусств. Одной из основных отличительных черт является украшение с помощью переплетающихся элементов. Археологические артефакты, найденные при раскопках кургана Саттон-Ху в Восточной Англии украшены подобным образом. Расцвет стиля был подорван как разрушением монастырей, так и другими проблемами общества, вызванными набегами викингов, которые начались в конце VIII века. Предполагается, что монахи прервали работу над Келлской книгой, и никакие более поздние евангельские книги не иллюстрированы так красочно и точно, как шедевры, относящиеся к VIII в. В Англии этот стиль в конечном счёте был поглощён англосаксонским приблизительно в IX в, в то время как в Ирландии стиль развивался вплоть до XII века, пока не слился уже с искусством романским. Ирландия, Шотландия и королевство Нортумбрия в северной Англии являются наиболее важными центрами, но примеры были найдены также в южной Англии, Уэльсе, а также в континентальной Европе, особенно в Галлии (современная Франция), в поселениях, основанных гиберно-шотландскими и англо-саксонскими переселенцами. Влияние островного искусства оказало своё влияние на всё последующее европейское средневековое искусство, что особенно заметно в декоративных элементах романских и готических рукописей. Сохранившиеся образцы островного искусства — это в основном иллюминированные рукописи, изделия из металла и памятники резьбы по камню, особенно каменные кресты, например кельтские. Их поверхности богато украшены замысловатыми узорами. Наиболее примечательными объектами являются уже упомянутая Келлская книга, Евангелие из Линдисфарна, Книга из Дарроу, Брошь из Тары, и др. Ковровые страницы (Carpet page) — характерная черта островных рукописей, хотя также распространены и внутритекстовые миниатюры, особенно портреты евангелистов. (ru)
- Острівне мистецтво (англ. Insular art), також відоме як Гіберно-саксонське мистецтво (англ. Hiberno-Saxon art), — це стиль мистецтва, який утворився у післяримській історії Британських островів. Англійський термін походить від лат. insula, тобто «острів»; у післяримському періоді Велика Британія та Ірландія мали в цілому схожий стиль, відмінний від стилю континентальної Європи. Історики мистецтв відносять острівне мистецтво і до мистецтва періоду міграцій, і до ранньосередньовічного західного мистецтва, і поєднання цих двох традицій надало стилю його особливостей. Більшість острівного мистецтва походить від або робіт по металу світської еліти, і датування періоду починається бл. 600 р.н. е. з поєднання кельтських та англо-саксонських стилів, зокрема з орнаменту сплетіння, знайденого у Саттон Гу, який застосовувався до нових типів об'єктів, переважно скопійованих з предметів Середземномор'я, в першу чергу кодексів чи книг. Розквіт стилю був перерваний руйнуванням монастирських центрів та життя аристократії набігами вікінгів, які почалися наприкінці 8-го сторіччя. Вважається, що саме вони зупинили роботу над Келлською книгою, а всі пізніші Євангелія вже не містять такого рівня якості і кількості ілюмінування, які шедеври 8-го ст. У Англії стиль перетворився у англо-саксонське мистецтво бл. 900 р.н. е., а у Ірландії існував до 12-го ст., коли влився до романського мистецтва. Найбільш важливими центрами острівного мистецтва були Ірландія, Шотландія та королівство Королівство Нортумбрія на півночі Англії, але його приклади були знайдені також у південній Англії, Уельсі та континентальній Європі, в першу чергу Галлії (сучасна Франція), у центрах, заснованих гіберно-шотландською та англо-саксонською місіями. Острівне мистецтво вплинуло на все подальше середньовічне європейське мистецтво, особливо відчутно на декоративні елементи романських та готичних манускриптів. До нашого часу зразки острівного мистецтва дійшли переважно у вигляді ілюмінованих манускриптів, робіт по металу та різьблень по каменю, особливо . Поверхні є сильно декоровані складним орнаментом, без спроби надати враження глибини, об'єму або спаду. До найкращих прикладів відносять Келлську книгу, Ліндісфарнське євангеліє, Книгу з Дарроу, броші (фібули), такі як , та Рутвельський хрест. є характерною рисою острівних манускриптів, хоча також поширені прикрашені буквиці (перша літера абзацу, прикрашена мініатюрою, — винахід острівного мистецтва), таблиці канонів та мініатюри з фігурами, особливо портрети Євангелістів. (uk)
|
