Пейрескія

 

 

 

 

Рід названий у 1708 р. Шарлем Плюм'є на честь Ніколаса Фабре де Пейреска (фр. Nicolas Fabre de Peiresc), французького державного діяча та ботаніка 16 століття — початку 17 століття. Найповніший опис зробив Філіпп Міллер в 1754 році на базі схематичного опису, зробленого Плюм'є.

Цей рід вважається найдавнішим з усіх кактусових.
Відрізняється від інших кактусових наявністю овальних чи ланцетоподібних, нормально розвинених листків.
Рід є листопадним. У несприятливих умовах листки опадають.
Рід містить 17 видів. Деякі види мають дерев'янисте стебло, інші — ліани з лазячий стеблами до 20 м завдовжки.
Епідерміс щільний, блискучий.
В ареолах — прямі або загнуті гострі колючки.
Колючки — гострі, міцні, білі, сіруваті або коричнюваті.
Квітки — білі, кремово-жовті, рожеві, запашні, до 4,5 см в діаметрі, розташовані поодиноко або в суцвіттях.
Плоди соковиті, жовтаві або червонясті, до 2 см у діаметрі, їстівні.
Насіння — порівняно велике, темне, глянцеве.

Ареал досить широкий: південь Північної Америки, включаючи південь США та Мексику, Центральна Америка (Антильські острови, Куба), значна частина Південної Америки (включаючи південно-східну Бразилію, північне Перу, Колумбію і Венесуелу). Звичайне місце зростання — лісисті прибрежні райони на висоті близько 500 — 1 400 м над рівнем моря.

Влітку пейрескії потрібно багато тепла, світла й свіжого повітря. Ґрунт — будь-який поживний з домішкою 40% великозернистого піску, щебеню і мармурової крихти, pH — близько 7. У період росту рослини полив і підгодівля регулярні. Взимку полив скорочують, не дозволяючи субстрату повністю просохнути. У цей період рослини утримують при температурі близько 15 °C. Розмножують насінням і стебловими живцями. Насіння проростає важко, сіянці маловитривалі й дуже чутливі до надлишку вологи, тому їх рекомендють прищеплювати з наступним укоріненням привою. Дорослі рослини невибагливі, ростуть навіть і напівтіні, але в приміщеннях майже не цвітуть.

Рід відрізняється високою декоративністю. Ці рослини одними з перших були завезені колнізаторами до Європи. За смачні плоди на батьківщині вони отримали назву «в'юнкий лимон» або «барбадоський аґрус». Бразильці вживають в їжу навіть листя і суцвіття цих рослин. В колекціях пейрескії часто використовують як підщепу для інших кактусів.

• Систематика кактусових

• Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К. : Українські пропілеї, 2003. — 110 с. — ISBN 966-7015-28-9.
• Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1, стор. 346 (рос.)
• Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил., стор. 208–209. (рос.)
• Anderson, E. F. 2001. The cactus family. (Cact Fam) (англ.)
• Edwards, E. J. et al. 2005. Basal cactus phylogeny: implications of Pereskia (Cactaceae) paraphyly for the transition to the cactus life form. Amer. J. Bot. 92:1177-1188. (англ.)

• Київський сайт про кактуси і кактусистів(рос.)
• Московський клуб любителів кактусів(рос.)^{[недоступне посилання з вересня 2019]}

• Перескія // Енциклопедія рослин садових та кімнатних : довідкове видання / уклад. С. В. Ануфрієва. — Донецьк : Глорія Трейд, 2013. — С. 173. — 224 с.
• http://www.cactuspedia.info/schede/PERESKIA/Pereskia_grandiflora/Pereskia_grandiflora_violacea/Pereskia_grandiflora_violacea.htm [Архівовано 11 липня 2012 у Wayback Machine.]
• http://cactiguide.com/cactus/?genus=Pereskia [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• http://www.desert-tropicals.com/Plants/Cactaceae/Pereskia.html [Архівовано 17 травня 2012 у Wayback Machine.]
• http://www.ars-grin.gov/cgi-bin/npgs/html/genus.pl?9090 [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]
• [[https://web.archive.org/web/20121025024608/http://www.tropicos.org/Name/40004372 Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Pereskia в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду] (англ.)