Очікує на перевірку

V

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
V
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ɗ Ď Ð,ð Ɖ,ɖ Đ,đ È
É Ê Ë Ē Ė Ę Ě
Ə Ɠ Ĝ Ğ Ġ Ģ Ƣ
Ĥ Ħ Ì Í Î Ï
Ī Į İ I IJ Ĵ Ķ
Ǩ Ƙ Ļ Ł Ĺ
Ľ Ŀ LJ Ñ Ń Ņ Ň
Ɲ Ƞ Ŋ NJ Ò Ó
Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő Œ
Ơ Ƥ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
ß ſ Ś Ŝ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ
Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ
Ȥ Ź Ż Ƶ Ž        

V («ве») — 22-а літера латинського алфавіту.

Історія

[ред. | ред. код]

За походженням латинська V являє собою адаптацію літери Υ, υ («іпсилон») давньогрецької абетки, яка, в свою чергу, походить від фінікійської «вав» (до іпсилона сходить також латинська Y, а до «вав» через дигамму — і F)[1]. До абетки латинської мови V потрапила чи прямо із західного варіанта грецького алфавіту, чи через посередництво етруського алфавіту. У класичній латинській графіці ця літера використовувалася для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia]. З I століття нашої ери під впливом народної латини вимова /w/ змінилася на /β/ (такою вона збереглася в іспанській), а пізніше — на /v/.

Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука[2].

Наявність тільки однієї літери для позначення /u/ і /v/ могла призводити до викривлення правопису і затемнення етимології деяких слів: наприклад, старофранцузькі слова *uis («вхід»), uile («олія»), uit («вісім»), uitre < uistre («устриця») для відрізнення від vis, vile, vit, vitre стали записувати з німим h — huis, huile, huit, huître (хоча етимологічно h там ніколи не було: uis походить від лат. ostium — «гирло, устя», uile — від oleum, uit — від octo, а uitre — від ostrea).

Назва

[ред. | ред. код]
  • В англійській — vee [viː];
  • В іспанській — ve [ˈbe]; (традиційна), uve [ˈuβe] (рекомендована);
  • В італійській — vi [ˈvi] чи vu [ˈvu];
  • У каталонській — ve [ˈve], в діалектах, що не розрізняють /v/ і /b/ — ve baixa [ˈbe ˈbajʃə] («низьке B/V»);
  • У німецькій — Vau [ˈfaʊ];
  • У польській — fał ['faw];
  • У португальській — [ˈve];
  • У французькій — ['ve];
  • У чеській — ['vɛː].

Інше використовування

[ред. | ред. код]

Велика літера

[ред. | ред. код]

Мала літера

[ред. | ред. код]

Способи кодування

[ред. | ред. код]
Інші позначення літери V
Фонетичний алфавіт НАТО код Морзе
Victor ···–
⠧
Морський прапорний сигнал Семафорна абетка Американська мова жестів (ASL) Шрифт Брайля

Код ASCII для великої V — 86, для малої v — 118; або у двійковій системі 01010110 та 01110110, відповідно.

Код EBCDIC для великої V — 229, для малої v — 165.

NCR код HTML та XML — «V» та «v» для великої та малої літер відповідно.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Letter V. Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014.
  2. Pflughaupt, Laurent (2008). Letter by Letter: An Alphabetical Miscellany. trans. Gregory Bruhn. Princeton Architectural Press. с. 123—124. ISBN 978-1-56898-737-8. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 21 червня 2009.