Очікує на перевірку

Щ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера Щ
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Щ, щ («ща») — літера кирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.

Історія

[ред. | ред. код]

Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви («шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголичній і кириличній («ша»), від якої відрізнялася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).

У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера відсутня, її замінює буквосполучення з глаголичних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах (пор. сучасне македонське ќ). Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера («пѣ»)[1].

У болгарських діалектах глаголична і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št' («шть»)[1]. Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.

Див. також: Ш
Мова МФА Примітка
болгарська ʃt глухий заясенний фрикативний + глухий ясенний проривний; два звуки [шт]
російська ɕː довгий глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний; довге м'яке [ш'ш’]
українська[2] ʃt͡ʃ глухий заясенний фрикативний + глухий заясенний африкат; два звуки [шч]

Українська мова

[ред. | ред. код]
  • Наприклад: щука [шчука], щось [шчос'], борщ [боршч], ласощі [лас°ошч і].

Походження букви

[ред. | ред. код]

В українській мові літера «щ» (сполучення [ʃt͡ʃ]) може мати різне походження:

  • У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (прасл. *ščitъ), щеня (прасл. *ščenę), щадити (прасл. *ščęditi). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi[3]. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований , наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище).
  • У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (прасл. *bъr̥tjь, *xvostjь, *tьsti̯a). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації)[4][3]. Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо.
  • Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого уподібнився наступному глухому заясенному африкату і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (прасл. *sъčęstьje, д.-рус. съчѧстиѥ, съчастиѥ), застаріле щитати (прасл. *sъčьtati, д.-рус. съчьтати)[3].
  • Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого воно перетворилося на šč (прасл. *čьto, д.-рус. чьто). Втім, існує версія, згідно з якою укр. що походить від прасл. *čьso, *česo — форми родового відмінка *čьto[3].
  • Одиничні випадки переходу в «щ» ранішого «ш», наприклад горщик — від д.-рус. горшькъ[4], щогла — від д.-рус. шьгла[3].
  • У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (д.-рус. дъждь, прасл. *dъždžь — з ранішого *dъzdjь[5] або *dъzgjь[6]. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: біл. дождж, рос. дождь (вимовляється як [дошшь], стара норма [дожжь]), болг. дъжд.
  • Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. укр. свячений), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.-пол. w Polszcze («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хороніма Polska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).

В інших абетках

[ред. | ред. код]

Російська мова

[ред. | ред. код]

У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і на транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, рос. Хрущёв (вимовляється [xrʊˈɕːɵf], приблизно як Хрушшьоф) українською передається як Хрущов [xruˈʃt͡ʃɔu̯].

Болгарська мова

[ред. | ред. код]

У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголичних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».

Інші мови

[ред. | ред. код]
  • У білоруській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шч».
  • У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови).
  • У македонській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шт».

У техніці та культурі

[ред. | ред. код]

Таблиця кодів

[ред. | ред. код]
Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1065 0429 002051 00000100 00101001
Мала 1097 0449 002111 00000100 01001001
ISO 8859-5 Велика 201 C9 311 11001001
Мала 233 E9 351 11101001
KOI 8 Велика 253 FD 375 11111101
Мала 221 DD 335 11011101
Windows 1251 Велика 217 D9 331 11011001
Мала 249 F9 371 11111001

Інші відповідники

[ред. | ред. код]
  • білоруська абетка — шч
  • сербська абетка — ћ, шћ
  • польська — szcz
  • литовська — šč

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29
  2. Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)
  3. а б в г д Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  5. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  6. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127.

Література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]