Н

Літера Н
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Н, н («ен») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає ясенний носовий [n], ретрофлексний носовий [ɳ]. Присутня в усіх кириличних абетках. У сучасній українській мові — 18-а літера абетки, позначає ясенний носовий приголосний.

• [n] (н) — дзвінкий ясенний носовий
• [n̪] (твердий н) — дзвінкий зубний носовий приголосний
• [ɳ] (твердий н) — дзвінкий ретрофлексний носовий (шведська, норвезька, індійські мови)

За формою накреслення це видозмінена кирилична літера н («наш»), запозичена з греко-візантійського уставного письма (унціалу).

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалася в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Характером типи письма, представлені в найдавніших пам'ятках, поділяються на 3 групи: устав, півустав і скоропис. Найдавнішим є уставне письмо і воно було дуже регламентованим, його приписи вимагали наявності геометричних обрисів літер. Букви не піднімалися над рядком, деякі мали своєрідні форми^[1].

Тому первинно літера Н у староукраїнській мові мала написання, як у сучасній латинській N (виникла із грецької "Ню"), і виглядала як (перекладинка цієї букви дотикала лівого стовпика досить далеко від горішнього кінця і йшла далі до правого стовпика, дотикаючи найчастійше до його нижнього кінця). Натомість символ Н () позначав сучасну українську И (вона мала перекладину в середині або часом і нижче від середини, як у грецької літери "Ета", від якої і виникла^[2][1].

Діагоналі літери в українських кириличних друкарських шрифтах кінця XVI — початку XVII ст. постійно видозмінювалась, допоки не була досягнута абсолютна тотожність прописних гражданського «Н» і латинського «Н» ^[3].

Отже, староукраїнське И писалося як сучасна літера Н, а Н - як латинська літера N^[1].

Вказаний факт часто використовувався графіками часів Визвольних змагань 1917—1921, особливо Георгієм Нарбутом, а в ХХІ ст. - українськими націоналістами (див., зокрема, Ідея нації, яка є монограмою літер «І» та «N»). Таке написання Н українські націоналісти використовують для акцентів, наприклад, "Nаш", "Nація" тощо) ^[4].

• 
  Остромирове Євангеліє, перший вірш Євангелія від Івана (Новий Заповіт), де яскраво видно написання слова "ИСКОНИ" (Спочатку) як "HCKONH": "Искони бѣ Слово. И Слово бѣ от Бога. И Бог бѣ Слово.», тобто "На початку було Слово, і Слово було від Бога, і Слово було Бог".
• 
  Літера Н в написанні N у слові "ПОСТАNОВЛЕNѦ" (постановлення) на титулці Конституції Пилипа Орлика.
• 
  Проект печатки Української Держави, авторства Г.Нарбута.
• 
  Проект 250 карбованців Г.Нарбута.
• 
  Літера Н в написанні N у слові "NA" із девізу "ІДУ НА ВИ" на емблемі ССО ЗСУ.

В сучасній українській мові цією літерою позначають сонорний носовий передньоязиковий приголосний звук — твердий (дзвін, нитка) або м'який (ніж, тінь).

Н буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській та староукраїнській писемностях мало числове значення «п'ятдесят». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «вісімнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференц. ознака, коли ряд предметів має такий самий Номер: Шифр № 7-Н і т. д.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Н // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

• Н // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.