Філ Рід
| Філ Рід англ. Phillip William Read англ. Phil Read | |
|---|---|
 Філ Рід, 1975 рік | |
| Загальна інформація | |
| Прізвиська | Принц швидкості (англ. The Prince of Speed) |
| Національність |  британець |
| Громадянство |  Велика Британія |
| Народження | 1 січня 1939 Лутон, Велика Британія |
| Смерть | 6 жовтня 2022 Кентербері, Кент[d], Кент, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія |
| Вебсторінка | philread.org |
| Спорт | |
| Вид спорту | мотоспорт |
| Дисципліна | MotoGP: 125cc, 250cc, 350cc, 500cc |
Нагороди | |
 Філ Рід у Вікісховищі | |
Фі́ліп Ві́льям Рід, MBE (англ. Phillip William Read; 1 січня 1939, Лутон, Велика Британія — 6 жовтня 2022) — британський мотогонщик, семиразовий чемпіон світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів MotoGP, кавалер Ордену Британської імперії. Перший спортсмен, який виграв чемпіонат світу у трьох класах: 125cc, 250cc та 500cc.[1] Виграв перший чемпіонат світу на мотоциклі Yamaha[2] та останній на MV Agusta. За період 16-річної успішної гоночної кар'єри Філ боровся з іншими видатними гонщиками, такими як Джакомо Агостіні, Майк Гейлвуд та Баррі Шин.
Філіп Вільям Рід народився 1 січня 1939 року в Лутоні, Англія.
У 1964 році Філ вперше здобув титул чемпіона світу для Yamaha, вигравши змагання в класі 250cc. В наступному сезоні він повторив це досягнення, ставши чемпіоном світу вдруге.
У 1966 році Yamaha представила новий чотирициліндровий двигун для мотоцикла класу 250cc. Через проблеми з новим двигуном Рід поступився короною чемпіона «Майку-Байку» Гейлвуду. У 1967 році він знову боровся з Гейлвудом на його шестициліндровій Honda протягом всього чемпіонату. Хоча вони набрали однакову кількість очок, переможцем став Гейлвуд через наявність п'яти перемог у гонках сезону проти чотирьох у Ріда.[3]
Сезон 1968 року виявився суперечливими. Команда Yamaha хотіла, щоб її гонщики поділили між собою перемоги у двох класах: Рід мав стати чемпіоном у класі 125cc, тоді як його напарник Біл Айві мав перемогти у класі 250cc. Після перемоги у категорії 125cc, Рід вирішив боротися з Айві за титул класу 250cc. Вони закінчили сезон з однаковою кількістю очок, але переможцем був визнаний Філ в результаті порівняння загального часу, які спортсмени показали у чотирьох гонках.[4] Ця зневага до команди дорого коштувала Ріду — японці припинили з ним будь-які ділові стосунки.
Більшу частину сезонів 1969 і 1970 років Філ не брав участі у змаганнях, лише зрідка виступаючи на приватному мотоциклі Yamaha.
У сезоні 1971 року британець повернувся у чемпіонат, виступаючи на модифікованому мотоциклі Yamaha як приватний гонщик, без підтримки заводу. На цьому мотоциклі він здобув п'ятий титул чемпіона світу і став на той момент єдиною людиною, що виграла чемпіонат світу у складі приватної команди.
У 1972 році йому запропонували виступати за команду MV Agusta, де його колегою по команді став Джакомо Агостіні, і в 1973 році Філ став чемпіоном світу в класі 500cc. На наступний сезон Агостіні перебрався до команди Yamaha і став непримиримим суперником британця, що не завадило Ріду успішно захистити свій титул. Цей сезон став останнім у MotoGP для легендарної італійської марки. Це був також останній титул, здобутий з чотиритактним двигуном, до появи класу MotoGP в 2002 році.[3]
У чемпіонаті 1975 року Рід боровся з Джакомо Агостіні в класі 500cc, але зайняв друге місце. Розуміючи, що ера чотиритактних машин закінчилась, Філ покинув італійську команду: у сезоні 1976 року він виступав на приватному Suzuki. Здобувши два подіуми у трьох гонках сезону, Філ знявся з чемпіонату під час Гран-Прі Бельгії і завершив свою кар'єру в MotoGP. Увечері після кваліфікації, на якій він забезпечив собі другу стартову позицію, Філ разом з дружиною Мадлен сів у свій Rolls-Royce Silver Shadow та поїхав у Англію. Причини його вчинку залишались невідомими, але тоді ходили чутки, що він це зробив після сварки з дружиною. Майже через 40 років Рід спростував цю інформацію, пояснивши припинення виступів банкрутством його головного спонсора, італійської компанії виробника шоломів, та неможливістю утримання п'ятьох механіків для подальших виступів[5].
Його остання гонка відбулась на острові Мен у 1982 році у віці 43 років.
У 2002 році Міжнародна мотоциклетна федерація визнала Філа Ріда «легендою» MotoGP.[6]
Окрім виступів у MotoGP, Філ Рід також брав участь в гонках на витривалість. Він їздив на Honda в 24-годинній гонці Bol d'Or у Ле-Мані, а також брав участь у 8-годинній гонці в Thruxton.
Система нарахування очок, що діяла у 1950-1968 роках:
| Місце | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Очки | 8 | 6 | 4 | 3 | 2 | 1 |
Система нарахування очок, що діяла з 1969 року:
| Місце | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| Очки | 15 | 12 | 10 | 8 | 6 | 5 | 4 | 3 | 2 | 1 |
| Сезон | Клас | Мотоцикл | Гонки | Пер | Под | Очки | Місце |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1961 | 125cc | EMC | 1 | 0 | 0 | 3 | 12 |
| 350cc | Norton | 3 | 1 | 1 | 13 | 5 | |
| 500cc | Norton | 1 | 0 | 0 | 3 | 15 | |
| 1962 | 350cc | Norton | 1 | 0 | 0 | 1 | 15 |
| 500cc | Norton | 3 | 0 | 2 | 11 | 3 | |
| 1963 | 250cc | Yamaha | 1 | 0 | 1 | 4 | 10 |
| 350cc | Gilera | 1 | 0 | 1 | 4 | 11 | |
| 500cc | Gilera | 3 | 0 | 3 | 16 | 4 | |
| 1964 | 125cc | Yamaha | 1 | 0 | 1 | 6 | 8 |
| 250cc | Yamaha | 7 | 5 | 7 | 46 | 1 | |
| 350cc | AJS | 1 | 0 | 1 | 6 | 6 | |
| 500cc | Norton | 5 | 1 | 4 | 25 | 3 | |
| 1965 | 125cc | Yamaha | 1 | 1 | 1 | 8 | 10 |
| 250cc | Yamaha | 9 | 7 | 9 | 56 | 1 | |
| 350cc | Yamaha | 1 | 0 | 1 | 6 | 9 | |
| 1966 | 125cc | Yamaha | 9 | 1 | 5 | 29 | 4 |
| 250cc | Yamaha | 6 | 0 | 6 | 34 | 2 | |
| 350cc | Yamaha | 1 | 1 | 1 | 8 | 8 | |
| 1967 | 125cc | Yamaha | 6 | 2 | 6 | 40 | 2 |
| 250cc | Yamaha | 8 | 4 | 8 | 50 | 2 | |
| 1968 | 125cc | Yamaha | 8 | 6 | 8 | 40 | 1 |
| 250cc | Yamaha | 7 | 5 | 7 | 46 | 1 | |
| 1969 | 250cc | Yamaha | 1 | 1 | 1 | 15 | 13 |
| 350cc | Yamaha | 1 | 1 | 1 | 15 | 13 | |
| 1970 | 250cc | Yamaha | 2 | 0 | 2 | 22 | 12 |
| 350cc | Yamaha | 1 | 0 | 1 | 10 | 17 | |
| 1971 | 250cc | Yamaha | 7 | 3 | 5 | 73 | 1 |
| 350cc | Yamaha | 1 | 0 | 1 | 12 | 16 | |
| 500cc | Ducati | 1 | 0 | 0 | 8 | 18 | |
| 1972 | 250cc | Yamaha | 5 | 2 | 4 | 58 | 4 |
| 350cc | MV Agusta | 5 | 1 | 3 | 51 | 5 | |
| 1973 | 350cc | MV Agusta | 5 | 0 | 5 | 56 | 3 |
| 500cc | MV Agusta | 8 | 4 | 8 | 84 | 1 | |
| 1974 | 500cc | MV Agusta | 7 | 4 | 7 | 82 | 1 |
| 1975 | 500cc | MV Agusta | 8 | 2 | 8 | 76 | 2 |
| 1976 | 500cc | Suzuki | 2 | 0 | 2 | 22 | 10 |
| Всього | 138 | 52 | 121 | 1039 | |||
За свою спортивну кар'єру Філ Рід досяг таких видатних результатів:[3]
- він є гонщиком, що виграв перший чемпіонат світу для Yamaha та останній для MV Agusta;
- разом з Джоном Екеролдом (чемпіоном світу в класі 350сс у 1980 році) Філ є одним з двох гонщиків, які виграли чемпіонат на приватному, а не заводському мотоциклі;
- Рід здобув 15 золотих, срібних та бронзових медалей чемпіонату світу, загалом 121 раз піднявшись на подіум Гран-Прі;
- Філ занесений у Книгу рекордів Гіннеса як гонщик, що виграв найбільше чемпіонатів у класі 250сс;
- разом з Майком Гейлвудом та Валентіно Россі Рід є одним з трьох гонщиків, що вигравали чемпіонат світу в 3, або більше різних класах.
- у списку 40-ка найкращих мотогонщиків усіх часів за версією Міжнародної мотоциклетної федерації Філ Рід займає 9-те місце.[7]
- за першим контрактом із Yamaha Філ отримував 5 000 фунтів (що на сьогодні становить приблизно 37 000 фунтів). Проте він мав можливість використовувати мотоцикли команди для участі у приватних гонках, де він міг заробити значно більше. Для прикладу, за перемогу на етапах MotoGP у Нідерландах, або Італії, платили 300 лір, тоді як за перемогу у змагання Адріатики можна було заробити 3 млн. лір.
- у списку найстарших гонщиків, які коли-небудь здобували перемогу на етапах MotoGP, Рід займає 9 місце — на момент його останньої перемоги на Гран-Прі Чехословаччини-1975 йому було 36 років та 235 днів.[8]
- ↑ Phil Read: Profile (англ.) . Dorna Sports. Процитовано 20.06.2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Phil Read on Grand Prix racing of now and then. motogp.com. Dorna Sports. 18.09.2014. Архів оригіналу за 29 жовтня 2014. Процитовано 18.09.2014. [Архівовано 2014-10-29 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Phil Read: Biography (англ.) . Phil Read MBE. Процитовано 20.06.2013.
- ↑ Glenn Le Santo. Ранние годы гонок Гран-при, шестидесятые годы (рос.) . Архів оригіналу за 09.05.2012. Процитовано 20.06.2013. [Архівовано 2012-05-09 у Wayback Machine.]
- ↑ Günther Wiesinger (11.01.2016). Phil Read lüftet das Geheimnis des Belgien-GP 1976. speedweek.com (нім.) . Процитовано 19.01.2016.
- ↑ MotoGP Legends (англ.) . Dorna Sports. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 20.06.2013. [Архівовано 2017-01-19 у Wayback Machine.]
- ↑ Кирилл Чернышев (02.08.2010). Crème de la Crème: Самые успешные гонщики всех времен (рос.) . MOTOGONKI.RU. Процитовано 04.10.2013.
- ↑ Longest winning career in Grand Prix racing for Rossi. motogp.com (англ.) . Dorna Sports. 23.09.2014. Процитовано 25.09.2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
| |||||||||||
| ||||||||||
- Народились 1 січня
- Народились 1939
- Померли 6 жовтня
- Померли 2022
- Померли в Кентербері
- Члени ордена Британської імперії
- Кавалери ордена Британської імперії
- Мотогонщики чемпіонату світу в класі 125cc
- Мотогонщики чемпіонату світу в класі 250cc
- Уродженці Лутона
- Англійські мотогонщики
- Британські чемпіони світу
- Мотогонщики—Легенди MotoGP
- Мотогонщики чемпіонату світу в класі 50cc
- Мотогонщики чемпіонату світу в класі 350cc
- Мотогонщики чемпіонату світу в класі 500cc