Кокнесе

Місто Кокнесе латис. Koknese Кокнеський замок Прапор Герб Координати 56°39′ пн. ш. 25°26′ сх. д.H G O Країна ЛатвіяЛатвія Край Айзкраукльський Дата заснування 1205 Перша згадка 1205 Місто з 2021 Площа 4,37 км²[1] і 4,33 км²[1] Висота центру 77 м Водойма Західна Двіна Населення 2818 осіб (2015) Міста-побратими Віттінґен Часовий пояс UTC+2, влітку UTC+3 Поштовий індекс LV-5113 GeoNames 458687 OSM r12953713  ·R Офіційний сайт koknese.lv Кокнесе Кокнесе (Латвія)  Кокнесе у Вікісховищі

Історія Латвії

Доісторична Латвія Культура ямково-гребінцевої кераміки (4 та 3 тисячоліття до н. е.) Угро-фінські народи Культура шнурової кераміки (кін. З — сер. 2 тисячоліття до н. е.) Балти Епоха вікінгів (9 — першої половини 11 сторіч н. е.) Шлях із варягів у греки Чудь Середньовіччя Курляндія, Семігалія, Латгалія, Селія Лівонія Герцікське князівство Кукейноське князівство Орден мечоносців (1204—1237) Лівонський орден (1237—1561) Лівонська конфедерація (1207—1561) Ганзейський союз (1157—1669) Новий час Лівонська війна (1558—1583) Віленська унія (1561) Герцогство Курляндії і Семигалії (1562—1795) Шведська Ліфляндія (1629—1721) Велика Північна війна (1700—1721) Ліфляндська губернія (1712—1918) Курляндська губернія (1795—1918) Новітній час Перша світова війна (1914—1918) Обер Ост (1914—1918) Берестейський мир (1918) Герцогство Курляндії і Семигалії (1918) Латвійська війна за незалежність (1918—1920) Об'єднане Балтійське герцогство (1918) Латвійська Республіка (1918—1940) Державний переворот (1934) Пакт Молотова — Ріббентропа (1939) Друга світова війна (1939—1945) Окупація балтійських країн (1940) Рейхскомісаріат Остланд (1941—1945) Латвійська РСР (1940—1941, 1944—1990) Лісові брати (1944—1953) Сучасність Латвійська Республіка (з 1990 року)

Кокнесе (латис. Koknese; до 1920 рос. Кокенгузен) — місто (з 1277 року по XVII століття та з 2021 року) в Латвії на правому березі Даугави у злиття з річкою Персе. Населення менш 2818 жителів. Це один з найбільш історичних населених пунктів країни, відомий російським літописам під ім'ям Кукейнос, Куконос, Лівонській хроніці Генриха — як Кукенойс (лат. Kukenoys, Kukenois), а німецьким джерелам — як Кокенгузен (нім. Kokenhusen). Від орденського замку, навколо якого й виникло місто, нині залишилися тільки мальовничі руїни.

Кукейнос з'являється на сторінках руських літописів на початку XIII століття як столиця Кукейноського князівства на чолі із православним Вячко. В 1205 році він поступився цими землі ризькому єпископові Альберту, який 1209 року повелів замінити дерев'яний замок на стрілці Даугави й Персе кам'яним. Коли будівництво було в повному розпалі, Кукейнос безуспішно брали в облогу литовці. В 1219 році місцеві лицарі ходили війною на Псков, а в 1225 році кукейноську волость розорили новгородці.

З кінця XIII століття до 1395 року Кокенгузенським замком володіли лицарі з роду Тізенгаузенів, які прославилися своїми сварками з архієпископами Ризькими. В 1292 році Ганс фон Тізенгаузен заманив у замок архієпископа Йоанна II і чекаючи викупу заточив його в підвалі, за що був відлучений папою від церкви. Бранцем Тізенгаузенів у Кокенгузені був і його спадкоємець Йоанн III (1295—1300).

1277 року Кокенгузен отримав права міста й незабаром після того вступив у Ганзейский союз. 1397 року за договором між ризьким єпископством і Лівонським орденом останній поступився володіння замком єпископам, які побудували довкола нього новий «архієпископське місто» з особливими привілеями. З 1420 року архієпископ на літо (із Трійці до Михайлового дня) переїжджав на проживання з Риги у Кокенхузен.

Під час «війни попів» між Лівонським орденом і Ригою архієпископ Сільвестр Стодевешер був взятий у полон лицарями й заточений у замку, де він помер (1479 році). Через два роки архієпископ Стефан відібрав замок у свавільного магістра Борха. У лютому 1481 року замок розорили московські війська, потім протягом ряду років за нього знову сперечалися архієпископ з орденом. У роки реформації архієпископи залишили повсталу Ригу й остаточно встановилися в Кокенгузені, де карбували монету.

Під час лівонської війни містяни самі відкрили ворота Івану Грозному, що вчинив у Кокнесе жорстоку розправу (1577 році). У наступному році московитів перемінили поляки, яких після облоги вигнали із замку в 1601 році шведи на чолі з герцогом Карлом Седермандландським. Ян Замойський після 4-місячної облоги повернув Кокенгузен польській короні, але місто продовжувало залишатися предметом суперечки між шведами й поляками до 1625 році, коли його остаточно зайняла шведська армія.

Під час російсько-шведської війни в «Куконосі» воєводствував Ордин-Нащокин Панас Лаврентійович. З початком Північної війни (1701 року) твердинею заволоділи польсько-саксонські сили, до яких тут приєднався А. І. Репнін. Незважаючи на спішне зведення в окрузі шанців, натиск шведів після спілвської битви змусив поляків залишити Кокнесе, і за наказом короля Августа його древні стіни були висаджені.

Протягом усього XVIII і XIX століть руїни продовжували руйнуватися, а їхні власники з роду Левенштернів на віддаленні побудували для свого проживання так званий Новий палац. При будівництві Плявіньської ГЕС (1967 році) частина селища потрапила в затоплену зону. У радянський час мав статус селища міського типу. До 1 липня 2009 року входив до складу Айзкраукльського району.

• Ендзелін Яніс — латиський мовознавець, помер тут.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кокнесе

• Кокнесе [Архівовано 9 червня 2009 у Wayback Machine.] на сайті «Замки Латвії»
• Сайт крайової думи [Архівовано 14 липня 2017 у Wayback Machine.]
• Кокенгаузен — стаття з Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона [Архівовано 21 листопада 2009 у Wayback Machine.]
• Kokenhuza // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 251. (пол.)