Ad Age
 | ||||
| Країна видання |
 США | |||
|---|---|---|---|---|
| Тематика | реклама, ринкознавство | |||
| Мова | англійська | |||
| Головний редактор | Unais Muhammadd | |||
| Засновано | 1930 | |||
| | ||||
| adage.com(англ.) | ||||
Ad Age (до 2017 року Advertising Age) – це глобальний медіа-бренд, який публікує новини, аналітику та різні матеріали про маркетинг та медіа. Його одноіменний журнал був заснований як широкоформатна газета в Чикаго 1930 року[1][2]. Сьогодні матеріали публікують у різних форматах, включаючи вебсайт, щоденні email-розсилки, соціальні канали, події та друкований щомісячний журнал[3].
Головний офіс Ad Age знаходиться в Нью-Йорку. Його материнська компанія Crain Communications, що базується в Детройті[4], — це приватна видавнича компанія, що має понад 30 журналів, серед яких Autoweek, Crain's New York Business, Crain's Chicago Business, Crain's Detroit Business та Automotive News.
Advertising Age заснували як широкоформатну газету в Чикаго 1930 року. Першим її редактором був Сід Бернштейн[5], відомий багатьом читачам своєю колонкою «Con-SID-erations»[6]. Сайт AdCritic.com був придбаний The Ad Age Group у березні 2002 року[7]. У січні 2014 року Advertising Age поглинули торговий журнал BtoB[8].
2017 року журнал скоротив свою назву до Ad Age[9].
Ad Age, який «Нью-Йорк таймс» 2014 року назвали «найбільшою публікацією в галузі торгівлі рекламою»[1], 1999 року опублікувала список 100 найкращих гравців в історії реклами. Серед них були Елвін Ахенбаум, Білл Бекер, Маріон Харпер-молодший, Мері Уеллс Лоуренс, ACNielsen, Девід Огілві та Дж. Вальтер Томпсон.
1980 року компанія Henderson Advertising, заснована 1946 року Джеймсом М. Хендерсоном у Грінвілі, штат Південна Кароліна, стала першим агентством за межами Нью-Йорка чи Чикаго, яке Advertising Age визнали «Рекламним агентством року»[10].
1968 року у відвовідь на вбивство Роберта Ф. Кеннеді Ad Age випустили статтю із заголовком «Пістолети мають йти!»[11] Через 30 років старший син засновника періодичного видання написав: «Ні до, ні після того Ad Age не робила нічого, що б викликало більшу реакцію»[12]. Редакція отримувала від читачів запити «скасувати мою підписку», описані як «Це перший раз, коли я бачив, що Advertising Age виходить за межі своєї тематики... Більше того, це не дуже страшно»[13].
- ↑ а б Stuart Elliott (6 січня 2014). Advertising Age to Reduce Its Print Frequency. The New York Times. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
- ↑ Pollack, Judann (26 вересня 2017). Ad Age Comes of Age: A Timeline of Classic Covers. adage.com (англ.). Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 4 жовтня 2017.
- ↑ "25 times a year rather than weekly"
- ↑ Crain Communications, Inc.|Company Profile|Vault.com. Vault. Архів оригіналу за 15 листопада 2016. Процитовано 14 листопада 2016.
- ↑ Sidney Bernstein, Ad Age Chief, Dies. The Washington Post. 31 травня 1993. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
- ↑ Paul Sloan (30 травня 1993). Sidney R. Bernstein, 86. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 22 листопада 2020.
- ↑ Olsen, Stefanie (27 березня 2002). Trade-mag publisher absorbs AdCritic. CNET. Архів оригіналу за 15 грудня 2016. Процитовано 16 серпня 2016.
- ↑ D.B. Hebbard (1 жовтня 2013). Crain Communications says it will fold BtoB magazine into Advertising Age in 2014. Talking New Media. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 18 січня 2017.
- ↑ Kaufman, David (24 вересня 2017). Ad Age is getting a new look in rebrand effort. New York Post. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 29 травня 2019.
- ↑ James M. Henderson (1921-1995). knowitall.org. Архів оригіналу за 12 червня 2013. Процитовано 4 травня 2014.
- ↑ #TBT: The Time Ad Age Went All-In for Gun Control. adage.com (англ.). 21 січня 2016. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
- ↑ Rance Crain (7 червня 1999). Recalling a Simpler Time. Advertising Age. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
- ↑ Recalling a day when Ad Biz took aim at gun issue. ChicagoBusiness. 22 травня 1999. Архів оригіналу за 25 липня 2020. Процитовано 22 листопада 2020.