1566 Ікар

1566 Ікар

Відкриття[1]
Відкривач	Вальтер Бааде
Місце відкриття	Паломарська обсерваторія
Дата відкриття	27 червня 1949
Позначення
Названа на честь	Ікар
Тимчасові позначення	1949 MA
Категорія малої планети	Астероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[2]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь	1,077920643534 а. о.
Перигелій	0,186518704244 а. о.
Афелій	1,969322582824 а. о.
Ексцентриситет	0,826964345321
Орбітальний період	408,7696195295 д
Середня орбітальна швидкість	0,880691672767 °/д
Середня аномалія	54,95922114657°
Нахил орбіти	22,83005491004°
Довгота висхідного вузла	88,02750521705°
Аргумент перицентру	31,35427654883°
Фізичні характеристики
Розміри	1,0 км
Період обертання	2,273 год
Альбедо	0,51
Стандартна зоряна величина	16,9
1566 Ікар у Вікісховищі

1566 Іка́р (1566 Icarus, дав.-гр. Ἴκαρος) — невеликий навколоземний астероїд із групи Аполлона з надзвичайно витягнутою орбітою. Він був відкритий 27 червня 1949 року німецьким астрономом Вальтером Бааде в Паломарській обсерваторії (США) і названий на честь Ікара — персонажа давньогрецької міфології, відомого своєю незвичайною смертю.

• Орбіта астероїда Ікар і його положення в Сонячній системі
• 

Астероїд має високий ексцентриситет орбіти — майже 0,83, через що у процесі свого руху орбітою він значно змінює свою відстань від Сонця й перетинає орбіти всіх планет земної групи. Цим Ікар виправдовує свою назву — адже в перигелії своєї орбіти він проникає всередину орбіти Меркурія і наближається до Сонця на відстань 28,5 млн км. У цей момент його поверхня нагрівається до температури понад 600 °C.

У період між 1949 і 1968 роками Ікар підійшов до Меркурія настільки близько, що той своїм гравітаційним полем змінив орбіту астероїда. У 1968 році австралійські астрономи здійснили розрахунки, згідно з якими Ікар внаслідок наближення до Землі в цьому році може впасти на неї — в Індійському океані, неподалік африканського узбережжя. На щастя, ці розрахунки виявилися хибними: астероїд розминувся із Землею на відстані лише 6,36 млн км. Утім, якби він все ж упав на Землю, енергія удару була б еквівалентна 100 Мт у тротиловому еквіваленті.

Ікар наближається до Землі кожні 9, 19 та 38 років. Востаннє він наближався в 1996 році і пролетів на відстані 15,1 млн км. Наступне наближення до нашої планети станеться в 2015 році — астероїд має пролетіти на відстані 8,1 млн км від Земли.

Навесні 1967 року професор Массачусетського технологічного інституту дав своїм студентам завдання розробити проєкт знищення цього астероїда на випадок його неминучого зіткнення із Землею. Цей проєкт став відомий під назвою «Ікар». Перше повідомлення про нього з'явилося в журналі «Тайм» у червні 1967 року^[3], а найкращі роботи були опубліковані у вигляді книги рік по тому^[4][5]. Ця робота надихнула голлівудських продюсерів на створення фільму-катастрофи «Метеор»^[6][7].

• У радянському науково-фантастичному фільмі «Небо кличе» (1959) на астероїд Ікар здійснює аварійну посадку радянська рятувальна експедиція з американцями на борту. Їм намагаються допомогти з Землі.
• Американський письменник Артур Кларк (1960) в науково-фантастичному оповіданні «Літо на Ікарі» описує умови на астероїді, де через несправність космокара опинився астронавт Шерард — учасник експедиції для дослідження Сонця.

• NeoDys Object Listing [Архівовано 21 січня 2008 у Wayback Machine.](англ.)
• NeoDys Object Listing: orbital elements and list of close approaches [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• Астрономическое прошлое и будущее Земли [Архівовано 17 липня 2007 у Wayback Machine.]
• Article on TheSpaceReview.com about Project Icarus [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.]