Янош Кадар

Янош Кадар
угор. Kádár János
Ім'я при народженні	угор. Czermanik János József
Народився	26 травня 1912(1912-05-26)[1][2][…] Рієка, Землі корони Святого Стефана, Австро-Угорщина[4]
Помер	6 липня 1989(1989-07-06)[1][2][…] (77 років) Будапешт, Угорська Народна Республіка
Поховання	Керепеші і Будапешт
Країна	Угорщина
Діяльність	політик, економіст
Знання мов	угорська[1][5]
Посада	член Національних зборів Угорщини[d], прем'єр-міністр Угорщини, прем'єр-міністр Угорщини[6], member of Central Committee of the Hungarian Socialist Workers' Partyd[7], member of the Provisional National Assemblyd[8], член Національних зборів Угорщини[d] і член Національних зборів Угорщини[d]
Партія	Угорська комуністична партія, Угорська партія трудящих, Угорська соціалістична робоча партія і Комуністична партія Угорщиниd
У шлюбі з	Mária Tamáskad
Нагороди
IMDb	ID 0477559
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Янош Кадар (угор. Kádár János; 26 травня 1912(19120526), м. Фіуме (нині Рієка, Хорватія) — 6 липня 1989, Будапешт) — сталініст, керівник соціалістичної Угорщини з обмеженим суверенітетом (1956—1988). Ставленик СРСР після Угорської Революції 1956, організатор страти прем'єр-міністра Імре Надя. Провів у країні помірковано-ліберальні господарські реформи, допустивши функціонування елементів ринкової економіки. Удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

Янош Кадар — дитина Борболи Черманек, служниці словацько-угорського походження, та солдата Яноша Крецінгера. Дитинство пройшло в скруті і злиднях. Уродженець хорватської Рієки (тоді вільне місто Фіуме) у складі Транслейтанії, що входила до складу Австро-Угорщини, за тодішніми законами рідного міста був зареєстрований при народженні під італійським ім'ям Джованні Джузеппе Черманек.

1918 року у віці шести років переїхав з матір'ю до Будапешта. Як найкращий учень класу в початковій народній школі отримав право безкоштовно вчитися у Вищому початковому міському училищі. Однак з 14 років він був змушений залишити школу, був підсобним робітником, а потім механіком в друкарні. У юнацькі роки захоплювався книгами, шахами і футболом. У віці 16 років Янош Черманек переміг на відкритому шаховому турнірі, влаштованому комуністичною профспілкою перукарів, і був нагороджений угорським перекладом книги Фрідріха Енгельса «Анти-Дюрінг», яка, за його власним визнанням, зробила його стихійним марксистом і навіть «змінила спосіб мислення».

Переконаний сталініст, Черманек за пропозицією місцевого єврея Яноша Фенакеля вступив у вересні 1931 року в «громаду імені Свердлова» — забороненої Федерації комуністичної робітничої молоді (KIMSZ), комсомольської організації нелегальної Компартії Угорщини, отримавши підпільне прізвисько — Барна («Шатене»). Наступний псевдонім Черманека — Кадар («Бондар») — з 1945 року офіційно став його прізвищем. У листопаді 1931 року він залишився одним із так званих «п'ятисот сміливих» — членів нелегальної сталіністської Компартії, яка діяла всупереч законам Королівства Угорщина.

Членство в Компартії відбилося на долі Кадара: кілька разів затримувався владою за звинуваченнями в незаконній агітації та нелегальної політичної діяльності. 1933 року секретар ЦК Комсомолу Кадар заарештований і засуджений на два роки тюремного ув'язнення. У в'язниці організував голодування, за що був переведений в Сегед до в'язниці суворого режиму Чіллаг, де зустрів свого майбутнього політичного супротивника Матяша Ракоші. Тоді ж Кадар зрадив радикальному комуністичному руху, «дотримуючись лінії Єні Ландлера», і вступив 1935 року у Соціал-Демократичну партію Угорщини, очоливши осередок СДПВ в VI районі Будапешта.

Під час другої світової війни Янош Кадар не заперечував проти союзу сталінського СРСР та нацистської Німеччини. Фактично, війну перебув формальним учасником «руху опору» в Чехословаччині. Згодом комуністична пропаганда поширювала чутки, що ніби він створив антинімецький Угорський Фронт, але ніякої діяльності «фронту» ніхто не зафіксував. 1941—1942 його формально приписали до Пештського комітету Комуністичної партії Угорщини; 1942 введений до складу ЦК, а 1943 обраний секретарем ЦК КПУгорщини.

Зрештою, у квітні 1944 року він утік до Сербії, де був заарештований за дезертирство. У листопаді 1944 року знову втік. У квітні 1964 року комуністична пропаганда почала робити з Кадара «видатного борця з нацизмом». У доволі комічну кампанію включився СРСР, який нагородив його за «особистий внесок у справу боротьби з фашизмом у роки Другої світової війни» — Яношу Кадару Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 11218).

Після окупації Угорщини військами СРСР, агент НКВД Кадар обраний депутатом Тимчасового національних зборів, а також членом Політбюро ЦК Угорської комуністичної партії (УКП), а 1946 — заступником генерального секретаря ЦК УКП. Паралельно у квітні 1945 року — серпні 1948 був секретарем Будапештського міськкому партії. У березні 1948 року головував в комісії з об'єднання ВКП і Соціал-демократичної партії, а 5 серпня 1948 року став міністром внутрішніх справ. У цей час Кадар беззастережно підтримував сталіністську модель держави, спровокував арешт Ласло Райка, звинуваченого в тітоізмі та антирадянській діяльності.

Згодом скромний партієць Кадар перетворився на потенційного суперника лідера угорських сталіністів Матяша Ракоші. Він почав демагогічно висловлюватись на користь розширення особистих прав і свобод громадян Угорщини та обмеження «ракошістського терору». У квітні 1951 року Кадар знятий із займаного ним поста керівника відділом партійних і масових організацій ЦК ТУП. Незабаром арештований, сам звинувачений в тітоїзмі, оголошений Ракоші «зрадником» і поміщений в концтабір. На свободу вийшов лише в липні 1956 року — завдяки частковій десталінізації в СРСР.

Призначений першим секретарем відділення Угорської партії трудящих (УПТ) в індустріальному XIII районі Будапешта. Активно заграє з профспілками і стає одним з найпопулярніших угорських політиків, член уряду Імре Надя, якого згодом підступно віддасть на страту. Спочатку він цілком підтримував політичний курс Надя, спрямований на лібералізацію окупаційного режиму, звільнення політв'язнів, скасування цензури і залучення до державного управління дружніх ТУП політичних партій. В умовах навислої загрози радянського військового втручання після оголошення Надем прагнення виходу країни з Організації Варшавського договору Янош Кадар навіть заявив, що «ляже під перший російський танк, що порушив кордон Угорщини». 26 жовтня 1956 року член Директорії, 28 жовтня — голова ЦВК, а 30 жовтня — міністр кабінету Надя.

Проте криваві сутички в центрі Будапешта, страти активістів промосковських органів держбезпеки та загроза перемоги патріотів підштовхнули Кадара до співпраці з інтервентами. Тому 1 листопада 1956 Кадар і Ференц Мюнніх через радянських резидентів утекли з Угорщини, а 2 листопада 1956 Москва вже розглядала Кадара як кандидата на нового диктатора Угорщини. 4 листопада 1956 року, в українському Ужгороді, Кадар зустрівся з лідером СРСР Микитою Хрущовим, який дав йому інструкції формування маріонеткового уряду. 7 листопада 1956 року Кадара доставили у Будапешт на радянських танках, а наступного дня він оголосив про заколот і узурпацію влади так званим революційним робітничо-селянським урядом.

Кадар, самочинно зайнявши посади прем'єр-міністра і лідера Угорської соціалістичної робочої партії, створеної замість колишньої ТУП, оголосив 15 пунктів програми. Вони передбачали збереження залежності від комуністичної Москви Угорської держави, ультиматум про складення зброї з боку сил опору, підвищення життєвого рівня населення, перегляд ідіотського п'ятирічного плану, боротьбу з бюрократією. Головне — він погодився на розміщення в Угорщині окупаційного корпусу СРСР кількістю 200,000 солдат.

Також Кадар оголосив свій відомий каламбур: «Хто не проти нас, той з нами», що означало амністію пасивним учасникам повстання. Її не було дотримано. Понад те, коли Імре Надь із членами уряду наважився залишити територію посольства Югославії, його заарештували і стратили. Кадар намагався на цьому поставити крапку, намагаючись захистити рядових учасників повстання.

Незважаючи на жорсткий радянський контроль, Янош Кадар зумів здійснити ряд новаторських економічних реформ, що сприяли лібералізації економіки та зростання рівня життя населення «вже сьогодні». Кадар ініціював розвиток в Угорщині приватного сектора в сільському господарстві та сфері обслуговування, усунувши перешкоди для дрібного підприємництва і значно розширивши права зайнятих в колективних господарствах. Тим не менше, господарська реформа 1968 року, покликана підвищити ефективність економіки, була згорнута під тиском Москви — вона боялася рецидивів опору після Празької весни в Чехословаччині.

З 1973 року СРСР фактично за безцінь постачав енергоносії, купуючи в такий спосіб лояльність Угорщини. Завдяки Кадару, Угорщину називали «найвеселішим бараком в комуністичному таборі», а економічний лад в країні — «гуляшизмом» («гуляш-комунізмом», «гуляшистським комунізмом»; угор. Gulyáskommunizmus). Нині старша частина угорського суспільства ніби сумує за «часами Кадара», коли добробут купувався ціною обмеженого суверенітету та дешевого московського газу.

Кадар зробив Угорщину світовим лідером з туризму. Кількість туристів, які відвідували Угорщину, зросло в десятки разів; в країну приїжджали туристи не лише зі Східної Європи та СРСР, а й з Канади, США та Західної Європи, які давали бюджету Угорщини значні суми. Угорщина встановила близькі стосунки з країнами, що розвиваються, беручи багато іноземних студентів. Свідченням нормалізації відносин із Заходом стало повернення американцями Святої Корони короля Іштвана I на батьківщину у 1979 році. Крім того, Угорщина наприкінці 1980-х років стала єдиною країною комуністичного табору, що має автодром Хунгароринг, де проводиться один з етапів чемпіонату Світу з автоперегонів в класі «Формула-1».

Кадар був зміщений зі своїх постів у травні 1988 року, передавши управління УСРП Карою Гросу. Помер за рік, 6 липня 1989 року.

Похований на центральному кладовищі Будапешта в «угорському Пантеоні» на вулиці Керепеші — традиційному місці поховання видатних діячів угорської культури, науки і політики.

У ніч на 2 травня 2007 року, на центральному кладовищі міста Будапешта невідомими була розкрита могила Яноша Кадара, а також урна його дружини. На склепі, що знаходиться поруч з могилою Кадара, залишено напис: «Убивці і зраднику немає місця в святій землі!». Натякають на рядок з пісні «Neveket akarok hallani» рок-гурту «Kárpátia». Прем'єр-міністр Угорщини Ференц Дюрчань у своєму спеціальному зверненні заявив таке: «У цього підлого і огидного акту немає виправдання. Це кримінальний злочин не має ніякого відношення до політики та історії. Його засудить кожна нормальна, цивілізована людина»

• Gyurkó László Arcképvázlat történelmi háttérrel. — Magvető, 1982. (угор.)
• Huszár Tibor Kádár János politikai életrajza. — 1-2. köt. — Szabad Tér. — Kossuth, Bp.: 2001—2003. (угор.)
• Huszár Tibor Kádár. A hatalom évei, 1956—1989. — Budapest: Corvina Kiadó, 2006. — ISBN 963-135-469-5. (угор.)
• Moldova György Kádár János 1—2. — Budapest: Urbis Kiadó, 2006. (угор.)
• Kornis Mihály Kádár János utolsó beszéde. — Kalligram, 2006. (угор.)
• Roger Gough Kádár János, a jó elvtárs?. — Budapest: JLX Kiadó, 2006. (угор.)

• Р. Кривонос Кадар Янош // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 307. — ISBN 978-966-611-818-2.

• Янош Кадар: творець «гуляш-соціалізму»
• Виталий Портников Янош Кадар // Радіо Свобода. 22 августа 2004. (рос.)
• Б. Й. Желицки Кадар // Большая российская энциклопедия. (рос.)
• Янош Кадар // Хронос. (рос.)
• Янош Кадар (Yanosh Cadar) (рос.)