Координати: 41°06′30″ пн. ш. 29°12′21″ сх. д. / 41.10833° пн. ш. 29.20583° сх. д. / 41.10833; 29.20583

Полонезкьой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Полонезкьой
Polonezköy
В'їзний знак перед селом
В'їзний знак перед селом
В'їзний знак перед селом
Розташування міста Полонезкьой
Основні дані
41°06′30″ пн. ш. 29°12′21″ сх. д. / 41.10833° пн. ш. 29.20583° сх. д. / 41.10833; 29.20583
Країна Туреччина
Регіон Провінція Стамбул
Район Бейкоз
Засновано 1842
Площа 29,4 км²[1]
Населення 390
Географічна зона Anatolian Sided
Міста-побратими Томашів-Мазовецький[2], Закопане
Телефонний код (0090) (+90) 212
(європейська частина)
(+90) 216
(азійська частина)
Часовий пояс UTC+3 і TRS[d]
Номери автомобілів 34[3]
GeoNames 740538
OSM r9479803  ·R
Поштові індекси 34829
Міська влада
Мер міста Антоні Вількошевський
Вебсайт polonezkoy.com
Мапа
Мапа
Полонезкьой. Карта розташування: Туреччина
Полонезкьой
Полонезкьой
Полонезкьой (Туреччина)
CMNS: Полонезкьой у Вікісховищі

Полонезкьой (тур. Polonezköy, польською мовою також Адамполь, пол. Adampol) — село в окрузі Бейкоз провінції Стамбул, засноване в середині ХІХ століття, з населенням 390 осіб (на 2010 рік). Поселення польських іммігрантів на околиці Стамбула, в азійській частині Туреччини. Турецькою мовою назва села означає «польське село». Приблизно до 1960 року Полонезкьой був типовим сільськогосподарським поселенням, у якому крім турецької мови використовувалась також і польська мова, та оберігались польські традиції. У другій половині ХХ століття поселення змінило характер на типово туристичний, і зараз більшу частину його будівель складають готелі. Війтом Полонезкьоя зазвичай обирають поляка, хоча натепер польською мовою користуються лише найстарші мешканці села, а поляки складають лише третину його населення.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1841 році Михайло Чайковський прибув у район Босфору після призначення князем Адамом Єжи Чарторийським керівником Головної Агенції Східної місії Готелю Ламбер[pl]. Метою його прибуття було протистояння впливу Російської Імперії у Туреччині. У цей час у Туреччині перебували багато польських емігрантів, колишніх учасників Листопадового повстання, які часто не мали ні даху над головою, ні найменших засобів до існування. за ініціативою Чарторийського Чайковський закупив на околиці Стамбула, близько 30 км від його тодішнього центру необроблювану місцевість, на якій ченці лазаристи розпочали будувати поселення. 19 березня 1842 року освячено перший будинок у селі, яке назвали Адамполь на честь Адама Чарторийського. Інша версія про походження польської назви села від імені польського поета Адама Міцкевича є помилковою. Окрім учасників листопадового повстання Чайковський поселяв у новозбудованому селі також викуплених з турецького і черкеського полону поляків, яких примусово забрали до російської армії на Кавказі.

Факт існування справжнього польського району десь у світі у час, коли сама польська держава не існувала, був і важливим, і промовистим. До Адамполя прибували не лише поляки, але й представники інших національностей, які емігрували з царської Росії. Мова жителів села стала досить різноманітною, і замість польської мови в ньому користувалися кількома регіональними говірками. Це стало наслідком і цього факту, що Чайковський привіз з Боснії ченців-францисканців. До 1856 року в селі більшість жителів складали вже поляки, а переважання польської мови в поселенні пришвидшило те, що в ньому відкрили польську школу. До 1883 року Адамполь був власністю ченців-лазаристів, пізніше з 1883 до 1968 року він вважався власністю роду Чорторийських. Адамполь став не лише місцем проживання польських емігрантів, а й місцем діяльності політичних угруповань польської еміграції.

Пам'ятний знак на честь 150-річчя Полонезкьой

Після проголошення незалежності Польщі в 1918 році існування польського села в Туреччині знову мало широкий розголос у Польщі. Полонезкьой став у Польщі дуже популярним, та ніби вдруге відкритим. У село постійно надходила велика кількість подарунків з Польщі. У той час велика кількість польських переселенців з Адамполя повернулися на історичну батьківщину.

У 1933 році в селі встановили погруддя Адама Міцкевича з написами на польській та турецькій мовах.

Під час Другої світової війни турецька влада, маючи намір дотримуватися суворого нейтралітету, заборонила полякам святкувати свято 3 травня, а також конфіскували у жителів села польський прапор, який був для них реліквією. Найважчим часом для поляків села стали післявоєнні роки, коли значно зменшились контакти Туреччини з соціалістичною Польщею.

У 1979 році Туреччину відвідав папа Іван Павло II. Оскільки він не приїхав до Полонезкьой, то жителі села діставались до Стамбула автобусами.

Протягом більш ніж сто років, аж до часів невпинної індустріалізації цієї місцевості, спричиненої розростанням Стамбула, польські зичаї збереглись у Полонезкьой у незміненому вигляді. Село залишається осередком старовинної польської культури. Цьому сприяють значна культурна відмінність оточуючого населення, що утруднює асиміляцію, яку зазнають польські поселення в інших країнах світу, а також відсутність якихось застережень та приязне ставлення турецької влади до жителів села. 150-річчя села відзначалось у Туреччині з великим розмахом.

Визначні місця

[ред. | ред. код]
Будинок культури в Полонезкьой
  • Будинок пам'яті Софії Рижи, де можна ознайомитись із сімейними реліквіями, старовинними та новими фотографіями, книгами і документами, та внутрішнім виглядом будинку польських поселенців.
  • Костел Ченстоховської Богоматері.
  • Кладовище, на якому є пам'ятники на місцях поховання, зокрема, Людвіки Снядецької, коханої Юліуша Словацького, а також інші 92 пам'ятники, які відновлені за участю Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва.

Міста-побратими

[ред. | ред. код]

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ İstanbul'un Mahalle Bazında Nüfus Yoğunluğu Haritası, Population Density Map of Istanbul by Neighborhood
  2. ↑ http://tomaszow.miasta.pl/kryzys/
  3. ↑ İl bilgileri Haritası, Province information map — Türkiye Cumhuriyeti İçişleri Bakanlığı.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Lucyna Antonowicz-Bauer, Polonezkayu Adampol. (пол.)
  • Kazimierz Dopierała, Adampol-Polonezkoy. Z dziejów Polaków w Turcji, Poznań 1983. (пол.)
  • Adam Lewak, Dzieje emigracji polskiej w Turcji (1831—1878), Warszawa 1935. (пол.)
  • Jerzy S. Łątka, Adampol. Polska wieś nad Bosforem, wyd. I Kraków 1981, wyd. II Kraków 1992. (пол.)
  • Jerzy S. Łątka, 150 lat Adampola, Kraków 1994. (пол.)
  • Jerzy S. Łątka, Adampol — Polonezköy (1842—1992). Historyczne i kulturowe uwarunkowania powstania, rozwoju i zaniku polskiej osady w Turcji. Kraków 1997. (пол.)
  • Jerzy S. Łątka, Adampol- Polonezkoy (1842—2010). Dzieje i kulturowe przeobrażenia polskiej osady nad Bosforem, Szymbark 2010. (пол.)
  • Paweł Ziółkowski, Adampol (Polonezkioj). Osada polska w Azji Mniejszej, Poznań 1929. (пол.)
  • Nalan Sarkady, Orient nam bliski. Fotografie z podróży Przemyśl-Stambuł 1912, Przemyśl 2006. (пол.)
  • Nalan Sarkady, Za górami… za morzami… Z dziejów Adampola, polskiej wioski w Turcji (w 165. rocznicę założenia, Przemyśl 2007. (пол.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Полонезкьой&oldid=34388049