Очікує на перевірку

Населення Кропивницького

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Населення Кропивницького станом на 1 березня 2015 року становило 232 052 особи, населення селища Нове, підпорядкованого міськраді Кропивницького — 8632 особи. Загальне населення міськради міста Кропивницького на 1 березня 2015 року — 240 684 особи, що становить 24,6 % населення Кіровоградської області. На початку 2014 р. за чисельністю населення серед міст України Кропивницький посідав 27-ме місце[1][2].

Історична динаміка

[ред. | ред. код]
Рік/Роки Населення,
мешканців 		Рік Населення,
мешканців 		Рік Населення,
мешканців
1770-ті 2400[3] 1910 76 000 1979 236 652[4]
1784 4170[3] 1926 65 000 1989 269 803[5]
1787 4746[3] 1939 100 300 1995 278 300
1858 23 700 1943 63 403[6] 2001 254 103
1873 38 100 1959 128 207[7] 2005 248 367
1897 61 500[3] 1970 188 795[8] 2009 245 700

Вікова структура

[ред. | ред. код]

Середній вік населення Кіровоградської міськради за переписом 2001 року становив 37,8 року. Середній вік чоловіків на 4,2 року менше ніж у жінок (35,5 і 39,7 відповідно). У віці молодшому за працездатний знаходилося 44 046 осіб (16,8 %), у працездатному віці — 165 140 осіб (62,9 %), у віці старшому за працездатний — 53 357 осіб (20,3 %). За статтю у місті переважали жінки, яких налічувалося 142 210 осіб (54,2 %), тоді як чоловіків 120 333 (45,8 %)[9]/

Станом на 1 січня 2014 року статево-віковий розподіл населення Кіровоградської міськради був таким[10]:

Вік Чоловіки Жінки Загалом
0—14 17 506 16 397 33 903
15—64 79 130 92 322 171 452
65 і старше 11 093 21 871 32 964

Національний склад

[ред. | ред. код]

В етнічному складі населення Кропивницького більшість складають українці — за даними останнього Перепису населення України (2001) їхня питома частка склала 85,8 %, таким чином, збільшившись в порівнянні з 1989 роком на 9 %[11].

Численною є громада росіян (12 % від загалу у 2001 році). Також у місті проживають білоруси, молдовани, вірмени, болгари, грузини, німці та представники інших етносів. На представників усіх національних громад Кропивницького, крім українців та росіян, припадає лише трохи більш як 2 %[12].

Динаміка національного складу населення Кропивницького за даними переписів, %

1926[13] 1939[14] 1959[15] 1989[16] 2001[16]
Українці 44,6 72,0 75,0 76,9 85,8
Росіяни 25,0 10,9 18,6 19,5 12,0
Білоруси 0,2 0,4 0,8 0,8 0,5
Молдовани 0,2 0,7 0,4 0,5 0,3
Євреї 27,7 14,6 4,4 1,9 0,1

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українці становили 90 % населення міста, росіяни — 6 %[17].

Євреї у Кропивницькому

[ред. | ред. код]

Історія єврейської громади міста розпочалася ще з часів, коли євреї поселилися біля стін фортеці святої Єлисавети. Про динаміку зростання кількісного складу єврейського населення у місті Єлисаветграді свідчить той факт, що у 1796 році тут проживали 423 євреї, а за результатами перепису 1859 року — 2323 представники цієї національності, що становило понад третину міського населення.

Євреї Єлисаветграда в кінці XIX століття були зайняті в основному на транспорті, у промисловості, торгівлі та охороні здоров'я та[18]. Одна з перших у Російській імперії міська трамвайна мережа — за складом працівників майже цілком була єврейською. Працівники трамвайного парку та депо — інженери, техніки, слюсарі, ковалі, водії та кондуктори трамваїв — у своїй більшості були євреями.

Приватна лікарня секретаря Медичного Товариства невропатолога Ісака Гольденберга (нині лікарня № 3) стала першою лікарнею в місті і лишилася такою при радянській владі. Її будинок на розі сучасних вулиць Пашутінська та Дворцова під № 45/35 є пам'яткою архітектури в мавританському стилі[19].

Увійшли в історію імена композитора Юлія Мейтуса, драматурга Якова Гордіна, лікаря Натана Ширмана, письменника Ісаака Шкловського, поета Аминодава Шполянського (Дона Амінадо), фізико-хіміка Давида Талмуда та багатьох інших, які зробили величезний внесок у розвиток не лише вітчизняної, а й світових науки, культури, літератури тощо. Відродження релігійної єврейської громади у Кропивницькому розпочалось з 1991 року після прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Тоді ж громаді було передано приміщення синагоги та споруджено перший в Україні пам'ятник «Євреям — жертвам нацизму» на місці їхнього розстрілу. З 1996 року релігійна громада прогресивного юдаїзму була перереєстрована і отримала назву «Атіква» («Надія»).

За словами керівника організації Емми Спектор зараз членами єврейської громади міста є понад 200 осіб. Переважно це люди пенсійного віку. При громаді успішно діють бібліотека та музей «Євреї Єлисаветграда». Книгозбірня нині налічує понад 3000 примірників, яких збирали члени громади. Тут проводились фестивалі єврейської Книги, заняття з вивчення національних традицій, історії, івриту, відбувалися зустрічі у літературній вітальні. Волонтери готують цікаві розповіді на зазначену тематику, приходить багато цікавих людей-земляків, кого доля розкидала світом, нащадки колишніх мешканців Єлисаветграда-Кіровограда-Кропивницького, які хочуть достеменно вивчити власні родові корені. У читальному залі бібліотеки можна почитати свіжу періодику — місцеві та єврейські газети «ВЕК», «Еврейский обозреватель», «Хадашот».

Всесвітній день Голокосту покладають до пам'ятного знака квіти, вшановують пам'ять безневинно загиблих. Загалом уся експозиція музею висвітлює понад 30 тем. Саме наш заклад виявився першим єврейським музеєм в Україні і став прикладом для громад інших міст[20].

Греки у Кропивницькому

[ред. | ред. код]

У Єлисаветграді греки почали поселятись одночасно із заснуванням фортеці Святої Єлисавети. Відразу по заснуванні фортеці біля неї забудовуються форштадти (квартали для цивільного населення) — передмістя Подол, Пермські табори та Грецьке. Останнє отримало таку назву, бо саме там в основному воліли поселятися греки.

Найбільша їх кількість переселилася з Македонії, інші з Константинополя та з островів, двоє вийшли з Січі Запорізької, були вихідці також з Австро-Угорщини, Бессарабії, з Ніжина, а також із Венеції. Утім, чисельність грецької колонії у місті ніколи не була великою. В останні роки царювання імператриці Єлисавети Петрівни греків тут нараховувалось (без робітників) трохи більше як 50 душ з дружинами та дітьми.

У 1760 році під керівництвом ще одного вихідця з Венеції — Єфима Темелія — Єлисаветградські греки виступили з клопотанням про спорудження свого храму у місті та про відкриття при тому храмі «страннокриимнаго дома» для «убогих безъязычных» «из их братии». Стосовно останнього ми ніяких відомостей не маємо, а щодо храму, то вже у наступному році греки — майстри з Ніжина розпочали роботу. Спорудження тривало близько семи років. Середній престол церкви було освячено 1766 року в ім'я Володимирської Божої Матері, хоча боковий вівтар не було закінчено ще і в цей час. Отже, єлисаветградські греки мали у місті свою церкву та завідували через титарів її справами, збільшуючи церковну казну віддачею грошей під відсотки. Крім того, вони мали вибраного та домовленого священика, який здійснював богослужіння грецькою мовою.

Наприкінці XVIII століття у Єлисаветграді нараховувалось вже більш як сто греків. У середині 70-х років переважна більшість їх переселилась до Маріуполя. У єлисаветградському ревізькому реєстрі 1811 року вже показані лише дві родини, що залишилися від грецької колонії міста XVIII століття: Фундуклеї та Петрови. Про родину Фундуклеїв у Кропивницькому і досі нагадує центральна міська площа. Адже цю ділянку землі 1 вересня 1839 року було подаровано місту статським радником сенатором Ю. І. Фундуклеєм[21].

Мовний склад

[ред. | ред. код]
Рідна мова населення Кропивницького за даними перепису 2001 року

Динаміка рідної мови населення Кропивницького за переписами, %

Мова 1897[22] 1926[13] 1989[23] 2001[24]
Українська 23,6 25,9 69,3 79,7
Російська 34,6 54,1 29,3 19,6
Єврейська 37,8 18,1 0,1 0,01

Українська мова є основною та єдиною офіційною мовою міста[25].

Згідно з опитуваннями, проведеними Соціологічною групою «Рейтинг» у 2017 році, українською вдома розмовляли 27 % населення міста, російською — 31 %, українською та російською в рівній мірі — 40 %[17].

Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2023 року, українською вдома розмовляли 77 % населення міста, російською — 20 %[26].

Згідно з опитуванням, проведеним Міжнародним республіканським інститутом у квітні-травні 2024 року, українською вдома розмовляли 86 % населення міста, російською — 42 % (на відміну від опитування 2023 року було дозволено вибір кількох варіантів)[27].

Релігійний склад

[ред. | ред. код]

Більшість вірян належать до православних церков різних конфесій (УПЦ МП, ПЦУ). У місті діють єпархіальні управління УПЦ МП та ПЦУ, мають свої храми православні, католицька та юдейська громади, об'єднання церков ЄХБ[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Головне управління статистики у Кіровоградській області. Чисельність населення (щомісячно) [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Динаміка чисельності населення адміністративних одиниць України. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 2 травня 2015.
  3. ↑ а б в г д Інформація про місто Кіровоград [Архівовано 15 грудня 2013 у Wayback Machine.] на офіційному сайті Кіровоградської міської ради
  4. ↑ Перепись населения 1979 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район [Архівовано 3 травня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
  5. ↑ Всесоюзная перепись населения 1989 г. Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу.(рос.)
  6. ↑ Дані по Райхскомісаріату Україна станом на 1 січня 1943 року за: Karel Cornelis Berkhoff, Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine Under Nazi Rule, Harvard University Press, 2004, стор. 318
  7. ↑ Перепись населения 1959 года: Украинская ССР [Архівовано 20 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
  8. ↑ Перепись населения 1970 года: Украинская ССР, Донецко-Приднепровский район [Архівовано 11 грудня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
  9. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Кіровоградська область[недоступне посилання]
  10. ↑ Розподіл постійного населення за статтю, окремими віковими групами та типом поселень. Архів оригіналу за 19 листопада 2018. Процитовано 19 березня 2022.
  11. ↑ ukrcensus.gov.ua [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (Дані Всеукраїнського перепису населення України 2001 року)
  12. ↑ Про кількість та склад населення Кіровоградської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 травня 2015.
  13. ↑ а б Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  14. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. г. Кировоград. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 травня 2015.
  15. ↑ В. М. Кабузан — Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века — 1989 год. [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.]
  16. ↑ а б Про кількість та склад населення Кіровоградської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 травня 2015.
  17. ↑ а б https://www.iri.org/wp-content/uploads/legacy/iri.org/ukraine_nationwide_municipal_survey_final.pdf
  18. ↑ Кировоград // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  19. ↑ Людмила Френчко. Мова душі.- Кіровоград, 2001.- (Фрагмент статті). Архів оригіналу за 24 січня 2020. Процитовано 2 травня 2015.
  20. ↑ На шляху до відродження (Історія єврейської громади). Архів оригіналу за 9 грудня 2012. Процитовано 2 травня 2015.
  21. ↑ Греки на Кіровоградщині. Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 2 травня 2015.
  22. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. г. Елисаветград. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 2 травня 2015.
  23. ↑ Романцов В. О. Населення України і його рідна мова за часів радянської влади та незалежності. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 2 травня 2015.
  24. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за рідною мовою, Кіровоградська область [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Про забезпечення функціонування української мови як державної. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 25 березня 2020.
  26. ↑ Восьме всеукраїнське муніципальне опитування (Квітень – Травень 2023) – соціологічна група «Рейтинг»
  27. ↑ Дев'яте всеукраїнське муніципальне опитування (Квітень – Травень 2024) — соціологічна група «Рейтинг»

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Населення_Кропивницького&oldid=43378812