Мурза

Мурза (також Мирза; від перс. ﺍﻣﻴﺮ ﺰﺍﺩﻩ امير ‎ амір-заде — принц) — аристократичний титул в тюркських державах, таких як Казанське, Астраханське, Кримське, Сибірське ханства та Ногайська Орда^[1].

Слово «мурза» запозичене з перської мови, і еквівалентно за значенням словам «саїд», «тура» (тури) і «емір» або «ходжа» (худжа) в інших мовах народів Центральної Азії. Центральноазійські родоплемінні союзи мають схожі культури й загальну історію, і всі ці слова перекладаються як «правитель» або «пан».

Перехід татарських мурз на службу у Московське, Тверське і Рязанське князівства почався ще за часів Золотої Орди, адже такі переходи не зважали зрадою, так як всі були підданими великого хана.

Після захоплення Казані московським військом в 1552 році деякі мурзи перейшли на московську службу, а інші були страчені. Багато мурз втратили свої земельні володіння і стали купцями. Після Жовтневої перевороту 1917 року більшість мурз емігрувало.

Мурза — це вищий прошарок татарської шляхти. У Росії титул мурзи вважався еквівалентом графському. Мурза вважався трохи вище графа . Зазвичай мурзи не відносилися до шару чингизидів, так як ті при переїзді або повністю втрачали особливий титул, коли включалися до складу думи, або писалися як ясновельможні князі (отримавши воєводство) відповідно до принципу «шапка або шуба». Відомо, що багато найбільших дворянських родів Росії, в тому числі князівські, пишалися тим, що походили від знатних татарських родів. У тюрко-татарській аристократичній системі було багато різних титулів, наприклад, вищим титулом після хана був «карачі», потім «бек», «улан», «гурген^[2]» та інші, але всі вони при переході в російську систему називалися лише двома термінами — князями й мурзами. Свою шляхту багато тюркських народів називали мурзами. Сам термін «мурза» (мирза) був запозичений в тюркську титулатуру з перської мови. Ця назва збереглася і після того, як мурзи увійшли до лав московського дворянства, причому часто вони отримували в документах також і титул князя.

Влада московського держави була зацікавлена переходом татарських мурз на службу, а в особливості тих, хто мав владу над своїми підданими й всіляко намагалися їх залучити на свою сторону. Для того, щоб уникнути смути на релігійній основі, однією з умов прийому мурз у підданство й наділення землями та маєтками, було прийняття православної віри. Указ царя, великого князя московського Федора Олексійовича від 16 травня 1681 року: «Про анулювання у Мурз і Татар маєтків і вотчини і вигоди, які, тим хто прийняв християнську віру надаються» передбачав, що у нехрещених мурз і татар відбирати власність, землю, селян, та податки і податі в їх казну не сплачувати. Мурзам, які прийняли православну віру, повернути власність і землю, давати помісну платню, а безмаєтних мурзам платити по 10 рублів, дружинам їх по 5 рублів, що можна порівняти з річним платнею служивих людей. Указ від 03 листопада 1713 року «Про хрещення в Казанській і Азовській губерніях магометян, у яких в маєтках і вотчинах містяться селяни православної віри» практично повністю аналогічний царському наказу від 1681 року^[3].

Корінний перелом у ставленні до мурз стався за часів правління Катерини II. В указі Імператриці, дане фельдмаршалу Григорію Потьомкіну від 01 листопада 1783, говорилося, що дозволяється татарських мурзам надходити на військову службу і нагороджувати їх чинами обер-офіцерськими не вище прем'єр-майора, а якщо будуть гідні більшого, подавати прохання на її ім'я. Імператриця вирішила відновити мурз в дворянську гідність і нею дано вказівку Сенату розробити відповідні документи і 22 лютого 1784 року наказ про зведення татарських беків і мурз в російську дворянську гідність було підписано^[4]. Даний указ передбачав подачу прохань, з наданням документів, що підтверджують право на дворянство, передбачених законом: платню маєтками, служба предків, даровані грамоти та інші незаперечні докази, що служба і стан їх були рівними з іншими благородними родами^[5]. У 1786 році з Урядового Сенату прийшла звістка, що татарські князі, беки і мурзи попередньо подають документи на розгляд в зборах губернського предводителя дворянства і повітових дворянських депутатів і тільки після цього надавати на рішення сенатської Герольдії.

Департамент Герольдії Урядового Сенату багато років вивчав історію і юридичні права кримських татар-дворян, права на дворянство литовських татар, історію дворянства татар Поволжя. В результаті було зібрано величезний матеріал про татарську шляхту.

Департамент Герольдії визначав значення титулу «мурза». В одному з «визначень» говорилося: «У першому [документі] він [прохач] названий мурзою, а в останньому князем, а до того ж слово мурза є власне татарське, воно є відмітний титул проти дворян, яких по-татарськи називають агалари і тархани, а мурзами називають і дітей перських шахів, беєвських і тому подібних можновладних осіб і має також відмінність між татарами, як і в Росії від дворян графи, князі і барони»^[6]. З цього висновку Департаменту Герольдії зрозуміло, що у татар звання мурзи відповідало званню російських графів і баронів. Герольдія вважала татарське слово мурза відповідним російському титулу князь, так як в ієрархії татарського дворянства були ті, що стояли нижче звання — агалари і тархани.

У Польсько-Литовській державі титул Мурза шанувався вище, ніж титул Князь.^[7]

Привілеєм мурз було право одружитися з царівнах-чингізидках, дочок ханів Гіреїв^[8], володарів східних країн.

У ногайців мурза вважався середнім аристократичним титулом, нижче бея, нурадін, а пізніше і султана.

• История государства Российского
• Малый академический словарь [Архівовано 9 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Этимологический словарь русского языка Крылова [Архівовано 9 серпня 2017 у Wayback Machine.]