Карлос Молодший

Карлос Молодший ісп. don Carlos (Minor) de Borbón
Ім'я при народженні:	ісп. Carlos María de Borbón y Austria-Este
Народження:	30 березня 1848(1848-03-30)[1][2][3] Любляна, Крайнинське герцогство, Австрійська імперія
Смерть:	18 липня 1909(1909-07-18)[1][2][3] (61 рік) Варезе, Провінція Варезе, Ломбардія, Королівство Італія
Поховання:	Trieste Cathedrald
Країна:	Іспанія[4]
Релігія:	католицтво
Рід:	Іспанські Бурбони
Батько:	Жан ІІІd
Мати:	Марія Беатріче Австрійська-Есте
Шлюб:	Маргарита Бурбон-Пармська і Berthe de Rohand
Діти:	Бланка Іспанська, Жак де Бурбонd[5], Ельвіра де Бурбонd, Беатріс Терезаd, Алісія де Бурбонd[5] і Жорж Комнінd[5]
Автограф:
Медіафайли у Вікісховищі

Карлос Марія де лос Долорес Хуан Ісідро Франсіско Кіріно Антоніо Мігель Габріель Рафаель де Бурбон-і-Аустрія-Есте (ісп. Carlos María de los Dolores Juan Isidro Francisco Quirino Antonio Miguel Gabriel Rafael de Borbón y Austria-Este), або дон Карлос Молодший (ісп. Don Carlos Minor; 30 березня 1848 — 18 липня 1909) — іспанський інфант з династії Бурбонів, герцог Мадридський, вождь карлістів, претендент на іспанський; і як Карл XI нафранцузький престоли.

Був старшим сином дона Хуана й ерцгерцогині Марії-Беатриси Австрійської (дочки Франческо IV д'Есте); онук першого з карлістських претендентів — дона Карлоса Старшого (Карл V), правнук іспанського короля Карла IV.

У дитячому віці нетривалий час жив з батьками в Лондоні, де народився його молодший брат Альфонс-Карлос. Після того, як їхній батько, який мав надто ліберальні для карлістів погляди, залишив їхню матір, вона з дітьми оселилась у Модені. Її брат — герцог Франческо V — був значною мірою відповідальним за освіту хлопчиків та головним чином вплинув на них на ранніх етапах їхнього життя. Карлос був відомий своїми традиціоналістськими поглядами, що сильно відрізнялись від поглядів батька.

Претендував (під іменем Карла VII) на іспанський престол після зречення свого батька 1868 року.

Три повстання (1869, 1870, 1872), підбурені на його користь, закінчились невдало. У 1872—1876 роках під його контролем перебувала значна частина континентальної Іспанії (Країна Басків, Наварра, Каталонія, Валенсія).

Після зречення короля Амадея дон Карлос знову з'явився в Іспанії та здобув низку перемог над урядовими військами, втім вони не пішли йому на користь: суспільна думка було обурена його жорстокістю до полонених. Багато прибічників дона Карлоса почали залишати його; грошова підтримка від легітимістів з Франції та єзуїтів з Рима почала танути. Дон Карлос був змушений залишити Іспанію, та втік до Франції.

Помер у ломбардському місті Варезе. Був похований у Кафедральному соборі Трієста (так званому «Карлістському Ескоріалі»).

Французькі династичні ордени, великим магістром яких, як легітимний претендент на престол Франції, був Карло XI:

• 13-й Великий Магістр Ордену Святого Духа (1887) (оспарюється іншими)
• 20-й Великий Магістр Орден Святого Михайла (1887) (оспарюється іншими)
• 10-й Великий Магістр Ордену Святого Луї (1887) (оспарюється іншими)

Іспанські династичні ордени, великим магістром яких, як карліський претендент на Іспанський престол, був Карло VII:

• великий магістр Ордену Золотого руна (1868)
• великий магістр Ордену Карлоса III (1868)
• великий магістр Орден Святого Герменеґільда (1868)
• великий магістр Орден Святого Фердинандо (1868)

Ордени під захистом короля Іспанії:

• великий магістр Орден Сантьяго (1868)
• великий магістр Орден Монтеси (1868)
• великий магістр Орден д'Алькантара (1868)
• великий магістр Орден де Калатрава (1868).

• Карлос, герцог Мадридский // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)