Гельмінти

? Гельмінти
Представник гельмінтів — Dirofilaria repens в мазку крові собаки.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Підцарство: Еуметазої (Eumetazoa) Надтип: Білатеральні (Bilateria) Тип: Плоскі черви (Platyhelminthes), Нематоди (Nematoda), Акантоцефали (Acanthocephala), Волосатики (Nematomorpha)
Посилання
Вікісховище: Helminths

Гельмі́нти (від дав.-гр. ἕλμινθος — паразитичні / паразитні черви / черв'яки; по-простому — глисти) — загальна назва паразитичних червів, які паразитують в організмі тварин (царство Animalia), людини (наприклад, у кишках або порожнині тіла, чи в інших тканинах) і спричинюють гельмінтози (англ. helminthiasis). Немає такого органу у людини і у будь-якої тварини, в якому не могли б паразитувати ті чи інші гельмінти. Вивченням гельмінтів займається гельмінтологія, проблемами зараження гельмінтами людей, хворобами, які вони спричинюють, займається медична паразитологія.

Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин червів різного розміру, помічали їх і у людини. У давньоєгипетському джерелі — папірусі Еберса є перші відомості про хворобу, яку, як нині відомо, спричинюють шистосоми. Перші наукові описи деяких паразитичних червей зробив Гіппократ (гострик, аскарида, ехінокок), який ввів до медичного ужитку терміни «гельмінт» і «гельмінтоз».

В українській медичній термінології та її літературних джерелах існують іноді декілька назв певних гельмінтів, зокрема, для Opisthorchis felineus — котячі двовустеці / двороти / сисуни / двоустки. Тому при невизначеності назви доцільно використовувати міжнародну латинську назву гельмінта.

На сьогодні відомо, що 384 види гельмінтів здатні паразитувати у людини:

• 207 видів відносять до типу плоских червів, класів стьожкових червів й сисунів / смоктальників (підкласу дігенеї);
• 146 видів — до типу круглих червів;
• 24 види — до типу волосатиків;
• 7 видів — до типу скребликів / скреблянок.

Вони здатні спричиняти хвороби у тварин і людей, що наносить величезну шкоду здоров'ю, зумовлюючи значний економічний збиток.

З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів, які спричинюють гельмінтози у людей і тварин, поділяють на 4 типи: 1. Плоскі черви (лат. Plathelminthes), серед яких виділяють патогенні для людей:

• клас стрічкових/стьожкових гельмінтів (Цестоди, лат. Cestoda) — бичачий, свинячий, карликовий ціп'яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок тощо;

До цестод відносять тих гельмінтів, які, головним чином, мають такі основні ознаки:

• мають стрічкоподібну форму, а тіло гельмінта складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок (стробілу) і прикріплені до головки (сколекса). Найбільш дистальні від сколексу проглотиди, які містять матку, переповнену яйцями, здатні відділятися від стробіли і виходити в довкілля з кишок (окрім дифілоботрід);

• в статевозрілій стадії живуть у кишках і фіксуються до слизової за допомогою спеціального ротового апарату (присоски, борозни та хоботки);
• не мають кишкової трубки, а харчування гельмінта йде всією поверхнею за допомогою мікроворсинок, які покривають усю стробілу ззовні, всередині тіла гельмінта є ферменти, які перетравлюють всмоктані з кишок хазяїна. Екскреція відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок;
• не мають порожнини тіла, а внутрішні органи розташовані в пухкій клітинній паренхімі, нервову систему складають головний сколексний вузол та поздовжні нервові стовбури;
• є гермафродитами, які запліднюються або перехресно (між сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати.

Гельмінтози, які спричинюють цестоди, називаються цестодозами.

• клас сисунів / смоктальників (Трематоди, лат. Trematoda) — котячий сисун (або сибірський двовустець, або дворот), печінковий сисун (двовустець/дворот), гігантський сисун, китайський печінковий сисун тощо.

Трематоди характеризуються головним чином:

• відсутністю сегментування;
• листоподібною або ланцетоподібною формою;
• наявністю двох присосок, що визначило ще одну їхню загальну назву двовустеці або двороти.
• гермафродитизмом (окрім шистосом);
• приналежністю до біогельмінтів — у них складний цикл розвитку, обов'язково з проміжним хазяїном (різні види молюсків), а часто і додатковим хазяїном (риби, раки, краби).

Гельмінтози, які спричинюють трематоди, називають трематодозами.

Окрім цього в типі плоских гельмінтів виділяють ще 2 класи: Турбелярії (Turbellaria) і Моногенеї (Monogenea), які не здатні заражати людину^[1].

2. Круглі черви (Нематоди, лат. Nematoda, Nemathelminthes — гострик, аскарида, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угриця), ришта, тощо. У людей серед сукупності гельмінтозів переважають ті, що їх спричинюють саме нематоди^[2]. Цим гельмінтам притаманні, головним чином, такі основні риси:

• круглий перетин тіла;
• ззовні є щільна білкова кутикула, під якою розміщений м'язовий шар з поздовжніх волокон, завдяки яким та переміщенню рідини в порожнині самих червей гельмінти активно рухаються;
• роздільностатевість;
• розвинені системи: м'язова, нервова, травна і статева;
• живуть у всіх середовищах існування.

Поділяються на класи — Chromadorea (включає 14 рядів), Enoplea (11 рядів) і Dorylaimea (8 рядів)^[3]. Гельмінтози, які спричинюють нематоди, називаються нематодозами.

3. Волосатики (лат. Nematomorpha, народне — «живий волос») — окремі гельмінти комах, які можуть іноді потрапляти до людини при випадковому заковтуванні комах; Головним чином вони характеризуються:

• є паразитоїдами — личинки ведуть паразитичне життя, тоді як дорослим особинам притаманний вільний спосіб життя;
• морфологічно подібні до нематод;
• є активними гідрофілами;

Поділяють на 2 класи — Нектонематоди (Nectonematoida) й Гордіоїди (Gordioidea)^[4].

4. Скреблики (колючеголові, скреблянки) або Акантоцефали (лат. Acanthocephala) — гельмінти комах та рачків, які можуть бути випадково проковтнуті людиною; Вони, головним чином, характеризуються:

• відсутність рота й травного тракту;
• наявність у передній частині тіла рухливого хоботка, який, як правило, вкритий колючими гачками^[5];
• порожнисте тіло;
• зовнішні покрови складаються з тонкого тегументу, який вкриває епідерміс, що складається з синцитія, який не містить клітинної стінки.

Скребликів / скреблянок поділяють на три класи — Архіакантоцефали (Archiacanthocephala), Еоакантоцефали (Eoacanthocephala), Палеакантоцефали (Palaeacanthocephala)^[6].

За особливостями життєвого циклу гельмінтів розділяються на три групи:

• Геогельмінти — характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець, тощо);
• Біогельмінти  — розвиток гельмінта відбувається за участю не тільки остаточного хазяїна, а й проміжного, іноді не одного (свинячий й бичачий ціп'яки, тощо);
• Контагіозні антропонозні гельмінти — відсутні проміжні біологічні хазяї, людина є єдиним хазяїном, і яйця, які виділяються від хворого в зовнішнє середовище до моменту виділення повністю дозрілі (карликовий ціп'як) або дозрівають до ступеня високої інвазивністі протягом буквально кілька годин на будь-яких об'єктах, навіть не на ґрунті (гострик). У гельмінтозів, які спричиняють такі гельмінти, велике значення у формуванні тривалого перебігу хвороби належить автоінвазії.

Гельмінти передаються наступними механізмами передачі:

• оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють через заражену воду, харчові продукти, побутовим шляхом у травну систему людини, де відбувається їхня активація;
• перкутанний — частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають всередину організму;
• трансмісивний — личинки проникають в кровоток внаслідок укусу живого переносника;

Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу можуть передаватися як орально, так і перкутанно.

Згідно цього гельмінтів поділяють на:

• Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець тощо) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини;
• Позакишкові (котячий сисун, ехінокок, тощо).

В Україні є 4 види гельмінтів, яких (або їх частки) заражена людина може у себе побачити сама: гострик, аскарида, бичачий і свинячий ціп'яки. Але для виявлення гельмінтів у організмі людини потрібно застосувати певні діагностичні методи й способи. Сучасні методи діагностики глистяних інвазій нині включають:

• мікроскопічний (гельмінтоскопія — варіант паразитоскопії):

• нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів (овокопромікроскопія — дослівно мікроскопія яєць^[7] у фекаліях^[8]);
• товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів;
• після зіскрібку з періанальних складок для виявлення яєць та тіл гостриків;
• методика липкої стрічки Грехема;
• методика Гіммельфарба при ентеробіозі;
• методика мікроскопії калу після попереднього збагачення флотацією, осадженням^[9] чи центрифугуванням — методики Телемана, Фюллеборна, Калантарян, Рітчі, за допомогою одноразових концентраторів «Парасеп»^[10] тощо;
• методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок;
• методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами;
• виявлення живих личинок гельмінтів (закручування за Шульманом, методики Бермана, Брумпта, Харада—Морі тощо) — методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів,
• методика овомікроскопії дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові тощо при позакишкових гельмінтозах;

• патоморфологічний — дослідження біоптатів м'язів при трихінельозі, тканин при цистицеркозі тощо;
• цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі та альвеококозі;
• серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ тощо);
• топічна діагностика — ультразвукове дослідження органів, МРТ, КТ тощо.

• Гельмінтози

• А. М. Зюков за участі Б. Я. Падалки. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. — 2е вид., доп. — Державне медичне видавництво УРСР. Київ. — 1947 р.— 394 с.
• Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2002. — Т.2.— 658 с. ISBN 5-311-01 249-8
• Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1, 2—е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
• Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
• Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
• А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8 (рос.)

• Anderson, D.T. (Ed): Invertebrate Zoology, 2nd edn. Oxford University Press, Victoria, 2001, 476pp. ISBN 0 19551368 1. (англ.)
• Вгору Roberts, Larry S.; Janovy, Jr., John (2009). Foundations of Parasitology. Eighth. McGraw-Hill. 502 р. ISBN 9780073028279. (англ.)
• Смирнов Григорий Григорьевич. Глисты и борьба с ними. — Ленинград : Государственное издательство медицинской литературы. Ленинградское отделение, 1959. — 48 с. — 50 000 прим. (рос.)
• Життєві цикли гельмінтів // Медична біологія. / За редакцією В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. — Вінниця: Нова книга, 2004 ISBN 966-7890-35-Х

• Гельмінти [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]