Вінаго зелений

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінаго зелений

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Вінаго (Treron)
Вид: Вінаго зелений
Treron floris
Wallace, 1864
Посилання
Вікісховище: Treron floris
Віківиди: Treron floris
ITIS: 177292
МСОП: 22691170
NCBI: 2953465

Віна́го зелений[2] (Treron floris) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Індонезії.

Довжина птаха становить 29 см. Довжина хвоста становить 8,1-8,6 см, довжина дзьоба 17-19 мм. У самців обличчя і тім'я сіруваті, лоб білуватий. Забарвлення переважно зелене, спина має пурпурово-бронзовий відтінок, живіт має жовтуватий відтінок. Нижні покривні пера хвоста білі, на кінці зелені. Крила сірувато-чорні, покривні пера мають жовтуваті края. Райдужки світло-карі, лапи рожеві. Дзьоб біля основи зеленувато-сірий, кінчик жовтуватий або зеленуватий. У самиць верхня частина тіла повністю зелена.

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Зелені вінаго мешкають на Малих Зондських островах, зокрема на островах Ломбок, Сумбава, Флорес, Солор[en], Лембата[en], Пантар[en] і Алор. Вони живуть у вологих і сухих рівнинних тропічних лісах і екваліптових саванах, на висоті до 1000 м над рівнем моря. Ведуть деревний спосіб життя. Живляться плодами.

Збереження

[ред. | ред. код]

МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція зелених вінаго становить від 3500 до 14000 птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Treron floris. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 7 травня 2022.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 07 травня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
  • David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001