Волтер Пейтон

Волтер Пейтон
Особисті дані
Повне ім'я	Волтер Джеремі Пейтон
Народження	25 липня 1953
	Коламбія (Міссісіпі), США
Смерть	1 листопада 1999 (46 років)
	Саут-Баррінгтон, Іллінойс, США
Зріст	1,78 м
Вага	91 кг
Прізвисько	Sweetness[1]
Громадянство	США
Позиція	нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб	Чикаго Берс
Номер	4
Юнацькі клуби
1974	Джексон Стейтс
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1975—1987	Чикаго Берс
Звання, нагороди
Звання	чемпіон Супер Боула 1986
Нагороди	AP NFL Offensive Player of the Year Awardd (1977) Walter Payton Man of the Year Awardd (1977) Зала слави професійного американського футболуd (1993) College Football Hall of Famed (1996)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
Волтер Пейтон у Вікісховищі

Волтер Пейтон (англ. Walter Payton; народ. 25 липня 1953, Коламбія (Міссісіпі), США —1 листопада, 1999, Саут-Баррінгтон, Іллінойс, США) — американський футболіст, гравець в американський футбол, виступав в Національній футбольній лізі, за команду Чикаго Берс, на позиції нападника. Був внесений в Зал слави професійного футболу. Пейтон почав свою професійну кар'єру футболіста, в штаті Міссісіпі, а потім став прогресивним гравцем, в університеті Джексон Стейтс, де входив в всеамериканську збірну. В 1975 році був вибраний НФЛ, клубом, Чикаго Берс, в першому раунді під четвертим номером. В 1985 році Пейтон з командою, став переможцем, Супер Боула XX, а сам став самим цінним гравцем НФЛ. Грати в команді Чикаго Берс припинив в 1987 році

Волтер Пейтон народився 25 липня 1953 року, в місті Коламбія, штат, Міссісіпі, і був одним із трьох дітей, в сім'ї, Пітера і Емілі Пейтонів. Батько Пейтона працював, на заводі, і крім того грав у напів професіональний бейсбол. В дитинстві Волтер брав активну, участь бойскаутському, русі, і також грав в малій лізі, навідував, одну місцеву церкву. Навчаючись в школі імені Джона Джеферсона, грав на барабані в маршируючому оркестрі, був членом легкоатлентичної команди, співав в церковному хорі, крім навчання в школі, грав у джаз-роковому гурті.

Брат Волтера Пейтона, Едді, був членом команди американського, футболу, оскільки сам Волтер не грав в американський футбол, задля того, щоб не змагатися з братом. Після того як Едді Пейтон закінчив школу, футбольний тренер попросив Волтера вступити до його команди. Волтер погодився, але за умови, що він далі буде виступати в оркестрі. Волтер досягнув великих успіхів на позиції нападника, зі своїм зростом, 1,78 м, він був особливо великим гравцем, і ці особливості полягали ще у швидкості, і силі, він став одним із ключових гравців команди. В цьому році його команду об'єднали зі старшою школою Колумбії, і їх головний тренер, з об'єднаною командою, став лише асистентом, ці перебудови дуже засмутили гравців команди, а сам Волтер Пейтон, почав бойкот, в період весняних тренувань, але повернувся в команду осінню. Це дало команді великого успіху, і Колумбія показала в сезоні результати, 8 із 2, а сам Волтер Пейтон був нагороджений багатьма нагородами, ввійшовши у збірну штату. В історії Волтер Пейтон зіграв важливу роль в зменшенні напруженості, звязаною з Сеграцією, брав участь у Русі за громадянські права афроамериканців у США

1 листопада 1999 року Волтер Пейтон, помер від рідкісного захворювання, раку Холангіокарціонома, в місті Саут-Баррінгтон, Іллінойс, США

Волтер Пейтон підтримував рекорд НФЛ за кількістю ярдів на витривалість і в загальній кількості ярдів до сезону 2002 року, коли Емміт Сміт зумів побити ці рекорди. До 2000 року йому Волтеру Пейтону також належав рекорд, за кількістю зроблених ярдів на витривалість, в одні грі, поки Корі Ділон, не зумів досягти його рекорду, і досягнень. Пейтон був лідером ліги за зробленими ярдами, на витривалість, і по тачдаунам в сезоні 1977 року. По стабільності на кінець 2013 року, він займає друге місце в історії НФЛ, по ярдах на витривалість, і четверте місце, по тачдаунам, зробленими на витривалість. Разом з Френком Гіффордом, Пейтон кинув шість м'ячів, які були перехоплені, що є рекордом для гравців НФЛ, що виступають не на позиції квотербека. Він також зумів зробити вісім пасів, які закінчилися тачдаунами.

^[2]