Беджа

Беджа Beja, البيجا
Бедуїни-беджа на ринку верблюдів
Кількість	бл. 1,15 млн осіб (1990-і роки, оцінка)
Ареал	Судан: 950 тис. осіб (1982)  Єгипет: бл. 80 тис. осіб (1993)  Еритрея: 120 тис. осіб (1993)
Близькі до	Афари та ін. кушитські народи
Мова	беджа (то-бедаує) арабська
Релігія	мусульмани-суніти

Беджа (бедаві, бедаві(й)є, бедаує, бедавір, бені-амер, араб. البيجا‎) — кушитський народ на сході Африки.

Беджа традиційно населяють доволі довгу й відносно широку «смугу» між Нілом і Червоним морем — переважно в Судані, також у Еритреї та на крайньому південному сході Єгипту.

Загальна чисельність представників беджа — понад 1,15 млн, водночас майже 1 млн осіб із них у Судані^[1], за ін. даними — людей беджа разом зі споріденими етнічними групами в Судані на сер. 1960-х рр. узагалі було 1,4 млн осіб^[2].

Беджа поділяються на групи: бішарін (бісаріб, бісаріаб), з підрозділами — атбаї, атбара тощо, хадендауа, халенга, амарар, абабде (їх значно асимілювали араби в Єгипті), бені-амер.

Мова людей беджа — то-бедаує належить до кушитської підгрупи групи афразійської мовної родини; діалекти — беджа й хадареб. Поширена арабська мова. В Еритреї відгалузка беджа, плем'я бені-амер, розмовляє мовою тигре.

За віросповіданням беджа — практично повністю мусульмани-суніти.

Предками беджа є кочові погоничі верблюдів блемії, що заселяли цей регіон між Нілом і Червоним морем на початку 1-го тис. н.е., де заснували ранньополітичне об'єднання у поселенні Талміс.

У середині V століття племена протобеджа відтіснили у Східну пустелю войовничі нобати.

І дотепер у беджа зберігається племінний поділ.

Головна господарська діяльність — кочове і відгонне скотарство (верблюди, вівці, кози), зрідка поєднане з поливним землеробством. В деяких групах практикується відхідництво в міста і на плантації бавовника. Існують осідлі групи, особливо в долині річки Атбара.

Розвинуті ремесла — філігранна ювелірна справа (вироби з міді і срібла), виготовлення виробів зі шкіри тощо.

За житло беджа ще в недалекому минулому правили чотирикутні намети, закріплені на жердинах і вкриті тканинами і циновками (зараз збереглися лише у напівкочових групах).

Одяг беджа — традиційний для регіону — в чоловіків широкі штані і довга сорочка, на яку надягають жилет або піджак або довга накидка на подобі бурнуса, поширений головний убір — чалма, на ногах — сандалі; жінки носять широкі темні сукні, шалик, шаровари.

Основу раціону беджа складають молокопродукти і різноманітні каші, в рибалок Червоного моря абадбе на столі їх вилов.

Зберігається фольклор.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Беджа

• Андрианов Б.В. Беджа // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 94 (рос.)
• Християнський етнолоґічний сайт з розподіленням етносів по країнах - народи Судану (англ.)
• Paul A., A history of the Beja tribes of the Sudan, Camb., 1954 (англ.)