Еміль Ерленмеєр

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати= |Чоловік=

Еміль Ерленмеєр
нім. Richard August Carl Emil Erlenmeyer
Народився	28 червня 1825(1825-06-28) Веген (нині Таунусштайн), Велике Герцогство Гессен
Помер	22 січня 1909(1909-01-22) (83 роки) Ашаффенбург, Баварія, Німецька імперія
Країна	Королівство Пруссія
Національність	німець
Діяльність	хімік, викладач університету, фармацевт
Alma mater	Гіссенський університет Гайдельберзький університет
Галузь	органічна хімія
Заклад	Вища технічна школа в Мюнхені
Науковий ступінь	професор
Науковий керівник	Юстус фон Лібіх
Відомі учні	Wilhelm von Millerd[1]
Аспіранти, докторанти	Hans Bunted Heinrich Kilianid Wilhelm von Millerd[1]
Членство	Баварська академія наук
Відомий завдяки:	правило Ерленмеєра, колба Ерленмеєра
Діти	Friedrich Gustav Carl Emil Erlenmeyerd[2]
Еміль Ерленмеєр у Вікісховищі

Рі́хард А́вгуст Карл Емі́ль Ерленме́єр (28 червня 1825, Веген, Велике Герцогство Гессен — 22 січня 1909, Ашаффенбург, Баварія) — німецький хімік-органік.

Ерленмеєр навчався в Гіссенському (до 1845) та Гайдельберзькому (1846—1849) університетах. У 1850 році здобув ступінь доктора філософії в Гіссенському університеті. Після навчання працював фармацевтом у Гайдельберзі, а з 1857 року — у Вищій технічній школі в Мюнхені, де з 1868 мав посаду професора.

Основні дослідження Ерленмеєра здійснювалися в галузі органічної хімії. У 1861 році він відкрив реакцію утворення дисульфідів при окисненні меркаптанів сульфатною кислотою. У 1864 році він сформулював правило, котре постулювало неможливість існування сполук з кількома гідроксильними групами на одному атомі (цьому передувала низка невдалих спроб синтезувати метиленгліколь). Тоді ж він висунув ідею про існування подвійних зв'язків між атомами Карбону.

У 1865 році він запропонував структурні формули етилену та ацетилену, а рік по тому — формулу нафталіну, яку пізніше, у 1868 році, підтвердив Карл Гребе.

Ерленмеєр отримав ізомасляну кислоту (2-метилпропанову) і три ізомерні валеріанові кислоти. У 1880 році, незалежно від Петре Мелікішвілі, синтезував гліцидну кислоту. У 1883 він отримав амінокислоту тирозин, відкриту Лібіхом ще у 1846 році. Також синтезував лейцин, гуанідин та ізосерин.

У ході лабораторних практик він запропонував власну конструкцію колби для хімічного аналізу, названу пізніше колбою Ерленмеєра.

Ерленмеєр зробив великий внесок в атомну теорію. Ще з часів своєї юності цікавився структурою хімічних сполук та дискутував про це зі своїми колегами. З 1859 року він працює редактором журналу «Zeitschrift für Chemie, Pharmazie und Mathematik» у якому ставить свої теорії до дискусії. У 1862 році уперше встановлює на основі своїх досліджень, що у сполуках існують не лише одинарні зв'язки, але і подвійні та багатократні. Таким чином стає структура багатьох сполук зрозумілою. При публікації своїх результатів використовував схеми запису хімічних формул запропоновані Арчібальдом Купером, які після цього часу стали у вжитку.

З 1884 року Ерленмеєр став президентом Німецького хімічного товариства.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еміль Ерленмеєр

• Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. (рос.)

Це незавершена стаття про хіміка. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.