Ділильна лійка

Ділильна лійка — скляна посудина, часто конічної форми, що використовується у лабораторії для розділення рідин, що не змішуються.
Ділильна лійка має зверху макрошліф і закривається відповідним корком, а знизу - кран для випуску. Якщо таку посудину наповнити двома рідинами, що не змішуються (двома фазами), то рідина із більшою густиною опускається вниз (наприклад у випадку суміші вода/олія, вода буде знизу) і її можна випустити краном у іншу посудину. Оскільки ділильна лійка має конічну форму з трубкою, це дозволяє точне розділення рідин, тобто можна закрити кран перед тим як почне витікати вже легка фаза, що була зверху.

Ділильна лійка використовується у лабораторіях для виконання аналізів, органічних синтезів для екстракції речовини із одного розчину в інший. Для проведення цього процесу додають незмішуваний розчинник (екстрагент) до розчину, що містить суміш речовин і екстрагують певну речовину у цей розчинник. Після багаторазових струшувань, розділення фаз, спускання розчинника із посудини і додавання нового проходить виділення (екстракція) необхідної до виділення речовини. Така поведінка рідин, що не змішуються описана Законом розподілу Нернста. Екстракція рідини рідиною є методом розділення та очистки речовин.

• 
  1. Ділильна лійка встановлюється у круг штатива та наповнюється розчином з якого буде проведена екстракція. Після цього додається екстрагент.
• 
  2. Ділильна лійка закривається корком.
• 
  3. Проводиться струшування рідин таким чином щоб корок фіксувався долонею, а випускна трубка не була напрямлена до обличчя.
• 
  4. Вирівнювання тиску через повільне відкриття крану.
• 
  5. Струшування рідин знову.
• 
  6. Вирівнювання тиску. Струшування рідин і вирівнювання тиску проводиться до тих пір, доти не буде збільшуватися тиск у посудині.
• 
  7. Ділильна лійка встановлюється у круг штатива та очікується розділення двох фаз.
• 
  8. Коли фази розділилися, можна відкрити корок.
• 
  9. Рідини можна окремо відділити у різні посудини, або долити новий екстрагент і повторити процес^[1][2].

• A.F. Holleman, E. Wiberg, N. Wiberg: Lehrbuch der Anorganischen Chemie. 101. Auflage. Walter de Gruyter, Berlin. New York 1995, ISBN 3-11-012641-9. Ст. 6—7 (нім.)