Драконіди
Драконіди | |
---|---|
Період активності | 6 - 12 жовтня |
Максимум | 9 - 10 жовтня |
Радіант | α = 262°, δ = +54° |
Дрейф радіанта | незначний |
Зенітне годинне число (ZHR) | змінне |
Популяційний індекс, r | 2.6 |
Швидкість | 20 км/с |
Першовідкривач | Девідсон та Кеннінг |
Комета родоначальник | 21P/Джакобіні — Ціннера |
Найменування згідно IMO | DRA, GIA |
Драконіди або Джакобініди (DRA, GIA) — змінний метеорний потік на початку жовтня, максимум припадає на 8 — 10 жовтня, радіант розташований у сузір'ї Дракона в точці α = 262°, δ = +54°. Потік пов'язаний із кометою Джакобіні — Ціннера. Зазвичай активність потоку становить до 5 метеорів на годину, але декілька разів ставалися спалахи активності. Порівняно невелика швидкість метеорів (~ 20 км/с) та жовтий їх відтінок створюють дивовижне видовище для наземних спостерігачів. Для супутників та космічних апаратів метеори безпечні.
1915 року преподобний Девідсон, який на той час займався періодичними кометами, припустив що комета 21P/Джакобіні, яка 1913 року була в перигелії, 10 жовтня 1915 мала пройти досить близько від Землі, і якщо ширина метеорного рою, котрий відокремився від неї, розтягнеться більш, ніж на 3 мільйони кілометрів, має активуватися метеорний потік з радіантомом α=267°, δ=+50°. Вільям Деннінг спостерігав за радіантом у першій половині жовтня, він помітив досить багато метеорів, які вилетіли з радіанту α=267°, δ=+49°. Через 5 років навесні 1920 комета Джакобіні — Ціннера повернулася й преподобний Девідсон перевірив свої розрахунки, звісно, виправивши помилку, якої він припустився минулого разу, заявивши, що відстань між орбітами комети та Землі склала трохи більше 8 мільйонів кілометрів. Цього разу максимум припадав на 9 жовтня, з радіантом у точці α=251,5°, δ=+55,9°. Трохи згодом Вільям Деннінг став першим спостерігачем нового метеорного потоку, протягом 6 — 9 жовтня він бачив 5 метеорів з радіанту α=268°, δ=+53°, за його словами вони були дуже повільними. Комету Джакобіні — Ціннера відкрив 20 грудня 1900 року астроном Мішель Джакобіні у Ніцці, Франція, а 23 жовтня 1913 року її помітив німець Ернест Ціннер. Це короткоперіодична комета з періодом обертання 6,6 років. 1926 року комета Джакобіні — Ціннера знову була в перигелії. Девідсон та А. С. Кромелін одночасно передбачили дату — 10 жовтня, хоча в них були розбіжності щодо радіанту.
Девідсон вважав, що слід очікувати метеори з точки α=261°, δ=+53.5°, а Кромелін — із точки α=265°, δ=+54°. Того дня багато спостерігачів з Англії бачили цей метеорний потік. У наступні роки, протягом 1927 — 1932 років, ніякої активності не було зареєстровано. Наступний перигелій комети Джакобіні — Ціннера настав 15 червня 1933 року. Максимум припадав на 9 жовтня, Земля проходила ділянку низхідного вузла орбіти через 80 днів після комети, ніхто не очікував нічого надзвичайно. Однак, коли 9 жовтня на Європу опустилася ніч, о 20:00 за всесвітнім часом спостерігачі побачили щось неймовірне. За словами астронома В. Елісон (обсерваторія Армагу, Північна Ірландія) метеорів було так багато, що вони нагадували снігопад, а В. Мілаг повідомив про 100 метеорів за 5 секунд з радіантом α=264,5°, δ=+54,5°. Повідомлення про метеорну зливу надходили з усієї планети. Спостерігачі зареєстрували до 100 метеорів за хвилину в Ленінграді, до 300 — у Пулково, в Одесі бачили до 200 метеорів за хвилину, а найбільшу кількість було зареєстровано на Мальті — 22 500 метеорів за кілька годин. Після цього метеорного дощу сумнівів в існування драконід не залишилося[1].
17 лютого 1940 комета знову була в перигелії, але земля перетнула кометну орбіту на 136 днів попереду комети і ні зливи, ні навіть невеликого дощу не було[1]. 1946 року перигелій припав на 18 вересня, усього за 15 днів до того, як Земля наблизилася до орбіти комети Джакобіні — Ціннера. Протягом 9 — 10 жовтня в обсерваторії університету Оклахоми Б. С. Уітні очолював команду з 10 спостерігачів, які зареєстрували 3000 метеорів за годину, з території Англії було видно 2250 метеорів, а з Скалнатого Плесо, що в колишній Чехословаччині, було зареєстровано 6800 метеорів за годину.
Порівняльна таблиця максимумів драконід ДАТА ZHR ДАТА ZHR 1933 >12000 1946 >6800 1952 >250 1985 >500 1998 >500 2011 >200
У наступні півстоліття подібні збільшення активності повторювалося ще декілька разів.
- ↑ а б Draconids ("Giacobinids"). Meteor Showers Online. Архів оригіналу за 7 серпня 2008. Процитовано 14 грудня 2017. (англ.)
- http://feraj.narod.ru/Radiants/draconidhistory.html[недоступне посилання з липня 2019] (рос.) [недоступне посилання]
- http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/2011/04oct_draconids/ [Архівовано 21 липня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
Це незавершена стаття з астрономії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |