Єресь

Є́ресь (грец. αἵρεσις, «вибір, напрямок, школа, вчення, секта^[1], переконання, осягання^[2]») — переконання або вчення, сильно відмінні від загальноприйнятих або традиційних поглядів, зокрема релігійне вчення, сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри (вироблені Вселенськими соборами) або не збігаються з ним, і пов'язане з цим виділення зі складу Церкви нової громади, релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми «панівної церкви»^[3].

Поняття «єресі» застосовується щодо різних конфесій в релігії християнства, та іноді — для характеристики напрямків інших релігій; відхилення від офіційного віровчення будь-якої релігії^[4][3].

Часто ставали ідеологічним «прапором» соціально-політичних рухів^[2][4], засобом вияву опозиційних настроїв певних соціальних кіл щодо існуючого суспільно-політичного ладу й офіційної релігії^[3]. До прикладу, спираючись на містичний пантеїзм, де присутня ідея рівності станів, стверджували непотрібність церкви у справі спасіння^[2]. Засуджуючи це церква створювала ордени та суди інквізиції^[2].

Засновників єресі називають єресіархами від грец. αἱρεσιάρχης, а прибічників — єретиками грец. αἱρετικός. Впродовж століть єретиків часто переслідували та осуджували на Соборах, оголошували їм анатему і відлучали від Церкви, карали іноді смертю, проти них писалися булли й енцикліки^[4].

З точки зору, наприклад, католицизму єрессю є протестантизм, тоді як православ'я вважається схизмою, розколом.

Поява єретиків та їх єресей було антитезою догматизації та ідеологізації віровчення, виразом його полісемантичності^[2].

У Стародавній Греції слово грец. αἵρεσις означало вибір, зокрема вибір філософської школи. Іреней Ліонський вперше вжив його в сучасному значенні, протиставляючи йому слово «ортодоксія». На початку свого існування Християнська церква не мала влади, часто переслідувалася, і не мала сили боротися проти єресей у своїх лавах.

Ситуація змінилася після того як Костянтин Великий проголосив свободу віросповідання Міланським едиктом і сам перед смертю прийняв християнство. Таким чином він додав міць світської влади імператора до влади церковної. 380 року едиктом імператора Феодосія I християнство було проголошене державною релігією Римської імперії. Відтоді єретичні погляди могли каратися на смерть. 385 року відбулася перша страта єретика Присцілліана, звинуваченого в маніхействі та магії.

Остання страта за єретичні погляди відбулася 1826 року. Ним був Каєтано Ріполл, шкільний учитель із Валенсії, що проповідував дуалізм.

З точки зору теології, єрессю є «свідома відмова приймати богоодкровенну істину і слідування помилковому вченню»^[5].

Ортодоксальний юдаїзм розглядав і розглядає погляди євреїв-юдеїв, що відходять від традиційних юдейських принципів віросповідання єретичними. Найдавнішими єретиками для юдеїв були самаритяни.

Юдейські релігійно-політичні течії фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17, Дії 15:5, Дії 26:5) були названі сектами^[6].

Юдеї називали перших християн «назорейска єресь»: Дії 24:5. У Вульгаті в зазначеному місці дав.-гр. αἵρεσις перекладене як лат. secta — «секта».

Більш радикальні групи в рамках ортодоксального юдаїзму вважають, що всі юдеї-євреї, які відкидають простий сенс Маймоніда сформульовані у 13-и принципах єврейсько-юдейської віри є єретиками^[7]. Таким чином, більша частина ортодоксального юдаїзму вважає реформаторів юдаїзму, реконструкторів юдаїзму і консерваторів юдаїзму єретичними рухами. А також — караїмізм.

Апостол Петро казав про «згубні єресі» (2 Петр. 2:1), а апостол Павло помістив «єресі» в один ряд із гріхами чарівництва та ідолопоклонства (Гал. 5:20).

Тенденція протесту проти створення «заможної церкви» виразилась у виникненні ебіонітів, монтаністів, вальденсів, апостоликів тощо^[3]. Виразом соціального протесту пригноблених людей проти експлуатації були богоміли, павликіани^[3]. Заперечували певною мірою приватну власність, оголошували диявольською структурою державу і офіційну Церкву катари та альбігойці^[3]. Заперечували чернецтво й ієрархію стригольники^[3].

Додатково відомі єресі^[8][9]:

В ісламі будь-яка релігійна єресь («біда») суворо засуджується. До того ж єрессю вважається будь-яке нововведення в релігії ісламу. До прихильників єресі використовується терміни «мубтаді» (єретик), «зіндік» (єретик), а також нерідко «кафір-гяур» (невірний Богові) або «мунафік» (таємний невірний Богу).

У даний час найчастіше єретичними називають такі ісламські течії:

• Ісмаїліти
• Алавіти
• Друзи
• Зіндіки

Віра Бахаї вважається ісламською єрессю в Ірані^[10].

У деяких сучасних країнах і регіонах, де шаріат практикують, єресь залишається злочином із застосуванням покарання на смерть. Наприклад, 1989 р. оголошена фетва урядом Ірану, що запропонував нагороду для тих, хто досягне успіху в убивстві Салмана Рушді, чиї роботи були визнані єретичними.

Неоконфуціанство було описане як єресь^[11].

Буддійська література згадує гнівне завоювання буддійських єретиків (див. «Падмасамбхава») і існування буддійської теократії^[12].

Відступ від саєнтологічної форми, відмінність від того, що спочатку описав Лафаєт Рональд Габбард вважається «зрадою»^[13].

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Єресь

• Єресі [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n363/mode/2up Єресь] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 363.
• Єретична література // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 194-197. — 634 с.