Кандидати в добрі статті

Dassault Rafale

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Dassault Rafale
Dassault Rafale
Призначення:багатоцільовий винищувач
Перший політ:4 липня 1986
Прийнятий на озброєння:18 травня 2001
Період використання:1997 — дотепер
На озброєнні у:Франція Франція Єгипет Єгипет
Греція Греція Індія Індія
 Катар  Хорватія
Розробник:Dassault Aviation
Виробник:Франція Dassault Aviation
Всього збудовано:259 (2023 рік)[1]
Вартість одиниці:€100—150 млн (залежить від модифікації)[2][3]
Модифікації:Rafale A, Rafale D, Rafale C, Rafale M, Rafale N
Конструктор:Dassault Aviation
Екіпаж:1—2 особа
Максимальна швидкість (МШ):1,8 Маха (~2200) км/год
Бойовий радіус:1800 км
Дальність польоту:3700 км
Практична стеля:18 000 м
Швидкопідйомність:>305 м/с
Довжина:15,27 м
Висота:5,34 м
Розмах крила:10,80 м
Площа крила:45,7 м²
Двигуни:2×двоконтурний турбореактивний з форсажною камерою SNECMA M88-2
Тяга (потужність):2×5100
Тяга форсажна:2×7650
Гарматне озброєння:1×30 мм GIAT 30/719B
Боєзапас:125 снарядів (ефективна дальність 2500 м)
Маса підвісних елементів:9 500 кг
Dassault Rafale у Вікісховищі

Дассо́ «Рафа́ль» (фр. Dassault Rafale, букв. «Шквал») — французький багатоцільовий винищувач четвертого покоління, розроблений французькою компанією Dassault Aviation. Здійснив перший політ 4 липня 1986 р. З 2000 р. експлуатується ПС і ВМС Франції. «Рафаль» постачається на експорт і експлуатується повітряними силами Греції, Єгипту, Індії, Катару та Хорватії. Станом на 2023 рік збудовано 259 «Рафалів».

«Рафаль» має трикутне крило та виконаний за схемою «безхвістка» з переднім горизонтальним оперенням для збільшення маневровості літака (максимальне перевантаження 11 g). Силова установка — двомоторна. Може експлуатуватися з ЗПС довжиною 400 м, також існує палубна версія Rafale M[4].

«Рафаль» відрізняється від інших європейських винищувачів свого покоління тим, що майже повністю розроблений однією країною, і в цьому процесі задіяні головні оборонні підрядники Франції, такі як Dassault, Thales та Safran. Цей літак став підтвердженням намірів Франції нікому не поступатися в Європі у плані авіаційного будівництва. Компанія Dassault називає його «omnirole»[a] літаком 4,5-го покоління[5]. Літак має сучасну авіоніку, «дисплей-кабіну», оптико-електронну систему пошуку і спостереження, радар з активною фазованою антенною решіткою, систему голосового управління та має можливість польоту на надзвуковій швидкості без використання форсажу.

Перше бойове застосування відбулося в березні 2007 року в ході операції НАТО в Афганістані. Літаки також використовувалися в операції «Odyssey Dawn» проти військ Каддафі в Лівії в березні 2011 року, використовувалися під час операції «Нескорена свобода» та діяли в повітряному просторі Іраку та Сирії в рамках операції «Шамаль».

Історія розробки

[ред. | ред. код]

У середині 1970-х років Військово-повітряні сили Франції і Військово-морські сили Франції мали окремі вимоги до нового покоління винищувачів, які повинні були замінити ті, що вже знаходилися в експлуатації або мали надійти на озброєння[6]. Виходячи з подібних вимог, та задля зменшення собівартості, ВМС та ПС сформулювали спільне завдання на розробку нового літака[7]. У 1975 році Міністерство авіації Франції ініціювало дослідження за програмою з розробки нового літака, який мав доповнити майбутній і менший Dassault Mirage 2000, причому кожен літак був би оптимізований для різних ролей[8].

Франція приєдналася до низки європейських країн у програмі створення спільного винищувача. У 1979 році Dassault-Breguet (пізніше Dassault Aviation) приєдналася до проєкту MBB/BAe European Collaborative Fighter (укр. «Європейський спільний винищувач»), який перейменували на European Combat Aircraft (ECA; укр. «Європейський бойовий літак»)[9]. Компанія зробила свій внесок у аеродинамічну схему перспективного двомоторного, одномісного винищувача; однак проєкт розпався в 1981 році через різні оперативні вимоги кожної з країн-партнерів[10]. У 1983 році була ініційована програма Future European Fighter Aircraft (FEFA; укр. «Майбутній європейський винищувач»), яка об'єднала Францію, Італію, Іспанію, Західну Німеччину та Сполучене Королівство для спільної розробки нового винищувача, хоча останні три країни мали власні програми розробки літаків[11]. Французькі чиновники бачили в цьому легкий, багатофункціональний літак, який, на додаток до виконання як ролей у ПС, так і в ВМС, також мав би бути привабливим на експортному ринку винищувачів. Це контрастувало з британською вимогою щодо важкого перехоплювача далекого радіусу дії. Франція також вимагала провідної ролі з відповідною технічною та промисловою перевагою, тоді як інші країни погоджувалися на більш рівноправну програму[12][13].

Між вимогами Франції та іншими учасниками цього проєкту було мало спільного, але 1983 року п'ять країн узгодили ключові вимоги проєкту нового літака. Однак розбіжності залишалися, і тому Франція вийшла з багатосторонніх переговорів у липні 1985 року, щоб зберегти технологічну незалежність своєї авіаційної промисловості. Західна Німеччина, Великобританія та Італія вирішили піти своїм шляхом і заснували нову програму European Fighter Aircraft (EFA; укр. «Європейський винищувач»)[6]. У Турині 2 серпня 1985 року Західна Німеччина, Великобританія та Італія домовилися продовжити роботу над програмою EFA і підтвердили, що Франція, разом з Іспанією, вирішили не брати участь у цьому проєкті[14][15]. Попри тиск з боку Франції, Іспанія повернулася до проєкту EFA на початку вересня 1985 року. Зрештою, чотиринаціональний проєкт призвів до розробки винищувача Eurofighter Typhoon[16].

Логотип Rafale

У Франції уряд продовжив роботу над власною програмою. Міністерство оборони вимагало створення літака, здатного виконувати як повітряні, так і наземні операції за будь-яких погодних умов та в будь-який час доби. Оскільки Франція була єдиним розробником планера, авіоніки, силової установки та озброєння для Rafale, цей літак мав замінити багато інших літаків у Збройних силах Франції. Rafale мав виконувати завдання, які раніше виконували різні спеціалізовані платформи, включаючи Jaguar, Mirage F1C/CR/CT, Mirage 2000C/-5/N у ПС Франції, а також F-8P Crusader, Étendard IVP/M[en] і Super Étendard у Військово-морській авіації Франції[6][17].

Демонстрація

[ред. | ред. код]

Одночасно з проведенням багатонаціональних переговорів компанія Dassault-Breguet активно працювала над проєктуванням свого літака Avion de Combat Experimental (ACX; укр. «Експериментальний бойовий літак»). Наприкінці 1978 року, ще до того, як Франція приєдналася до Європейського консорціуму з авіації, Dassault отримала контракти на розробку проєкту ACT 92 (Avion de Combat Tactique; укр. «Тактичний бойовий літак»). Наступного року Національне управління авіаційних досліджень розпочало вивчення можливих конфігурацій нового винищувача під кодовою назвою Rapace (укр. «Хижий птах»). До березня 1980 року кількість конфігурацій скоротили до чотирьох, дві з яких мали поєднання переднє горизонтальне оперення, трикутне крило і один вертикальний стабілізатор[10].

Проєкт «ACX» отримав політичний імпульс, коли французький уряд 13 квітня 1983 року уклав контракт на виготовлення двох (пізніше скорочено до одного) технологічних демонстраторів. Уряд і промисловість мали забезпечити половину вартості розробки, а перший політ мав відбутися в 1986 році[18]. На той час не було гарантій, що зусилля приведуть до повномасштабної програми розробки, і літак залишався виключно дослідницьким. У спробі узгодити конструкційні особливості з вимогами інших країн під час проведення переговорів про співпрацю, Dassault розробила літак ACX у діапазоні 9,5 тонни. Після того, як Франція вирішила вийти з багатосторонніх переговорів, конструктори зосередилися на більш компактних розмірах, як того вимагали ПС[19]. Проєкт ACX перейменували на Rafale (укр. «Шквал») у квітні 1985 року[20].

Dassault Rafale A, демонстратор технологій

Будівництво технологічного демонстратора Rafale A (ACX) розпочалося у 1984 році. Його довжина становила 15,8 м, розмах крил — 11 м, а порожня вага — 9,5 т. У цьому спрощеному літаку були відсутні основні підсистеми, він мав мінімальне обладнання кабіни та систему управління польотом fly-by-wire(інші мови) для підтвердження правильності базового компонування планера та двигуна. Компанія прагнула використовувати Rafale A для продовження підходу до зниження ризиків шляхом поступового вдосконалення та випробування аеродинамічно нестабільної конфігурації дельта-крила з переднім горизонтальним оперенням. Це був 92-й прототип компанії Dassault за 40 років. На момент його створення літак був оснащений двома двигунами General Electric F404(інші мови) із тягою 68,8 кН, які на той час використовувалися на F/A-18 Hornet, в очікуванні доступності турбовентиляторних двигунів Snecma M88(інші мови)[21][22]. Він був представлений у грудні 1985 року в Сен-Клу, а 4 липня 1986 року здійснив свій перший політ з випробувального комплексу компанії в Істрі на півдні Франції, пілотований Гі Міто-Моро. Під час одногодинного польоту літак досяг висоти 11 000 м і швидкості 1,3 Маха[23]. У наступному місяці літак взяв участь у авіашоу у Фарнборо.

Літак брав участь у інтенсивній програмі льотних випробувань, під час якої імітував операції повітряних сил та військово-морського флоту. Випробувальний літак виконував заходи на посадку на авіаносець «Клемансо», а також проводив тести на координацію з авіаносцем «Фош». До 1987 року літак випробовували пілоти ПС, ВМС та льотно-випробувального центру. Лівий двигун F404 був замінений на двигун M88 з тягою 72,9 кН на початку 1990 року[21], і в травні 1990 року літак здійснив політ з оновленою конфігурацією силової установки[6][24]. Після цього літак досяг швидкості 1,4 Маха без використання форсажу, тим самим продемонструвавши здатність до надзвукового крейсерського польоту[25]. Rafale A використовувався до січня 1994 року і був списаний після виконання 867 вильотів[26].

Ранні успішні демонстраційні випробування підвищили впевненість французької промисловості та уряду у життєздатності повномасштабної програми розробки Rafale. У червні 1987 року прем'єр-міністр Франції Жак Ширак оголосив, що уряд продовжить роботу над проєктом. Контракт на чотири передсерійні літаки (один Rafale C, два Rafale M та один Rafale B) уклали 21 квітня 1988 року для програми випробувань і валідації[27][24]. Однак уряд все ще сумнівався у програмі, оскільки очікувалося, що загальна вартість розробки та закупівлі становитиме приблизно 120 мільярдів франків (у цінах 1988 року)[28][29]. Прем'єр-міністр Мішель Рокар висловлював занепокоєння щодо стану проєкту та невдачі попереднього уряду у забезпеченні співпраці з іншими країнами, але заявив: «Немислимо, щоб ми не могли створити зброю, необхідну для нашої незалежності»[30]. Раніше Франція вела невдалі переговори з Бельгією, Данією, Нідерландами та Норвегією щодо можливої співпраці в рамках проєкту[31].

Тестування

[ред. | ред. код]
Передсерійний літак Rafale C

Щоб виконати різні ролі, які очікувались від нового літака, ПС вимагали два варіанти: одномісний Rafale C (chasseur, що означає «винищувач») і Rafale B (biplace, «двомісний»). Його перший політ відбувся 19 травня 1991 року на випробувальному полігоні компанії в Істрі. Це ознаменувало початок випробувальної програми, яка головним чином мала на меті перевірити двигуни M88-2, інтерфейс людина-машина та озброєння, а також розширити діапазон польотів[20]. Через бюджетні обмеження другий одномісний прототип так і не був побудований[32]. Літак значно відрізнявся від демонстратора Rafale A. Хоча зовні він був схожий на важчий тестовий літак, він був меншим, з довжиною 15,3 м і розмахом крил 10,9 м[33]. Він був менш помітним для радарів завдяки покриттю кабіни золотом і додаванню радіопоглинальних матеріалів; також Dassault видалив спеціальне аеродинамічне гальмо[34]. Єдиний двомісний передсерійний літак Rafale B, B01, здійснив свій перший політ 30 квітня 1993 року та слугував платформою для випробувань озброєння і систем управління вогнем, включаючи радар RBE2 і комплекс радіоелектронної боротьби SPECTRA[34].

Перший з двох прототипів Rafale M (maritime, «морський»), M01, здійснив свій перший політ 12 грудня 1991 року, а другий — 8 листопада 1993 року[20]. Ці літаки відрізнялися від варіантів для ПС посиленою конструкцією, що дозволяло їм працювати на борту кораблів, та наявністю хвостового гака і вбудованої драбини, що збільшило вагу Rafale M на 500 кг порівняно з іншими серійними варіантами[35]. Оскільки у Франції немає наземного випробувального комплексу для катапульти, випробування катапульти були проведені в середині 1992 та на початку 1993 року на базі ВМС США NAS Lakehurst у Нью-Джерсі. Після цього літак провів випробування на кораблі «Фош» у квітні 1993 року[36]. Літак виконував посадки та злети з атомного авіаносця «Шарль де Голль» у липні 1999 року. Випробування показали, що літак може здійснювати посадку зі значним навантаженням невитрачених боєприпасів[36].

Виробництво

[ред. | ред. код]

Rafale виробляється майже повністю у Франції, за винятком деяких імпортних несекретних компонентів[37]. Різні компоненти виробляються на заводах по всій країні, включно з фюзеляжем у Парижі, крилами в Мартіньясі й оперенням в Біарриці, а остаточна збірка відбувається в Мериньяку поблизу Бордо[38]. Компанія Dassault виконує 60% роботи, її партнер Thales — 25%, а інший партнер Safran — 15%[39]. Три компанії залежать від мережі з 500 субпідрядників, більшість з яких — малі та середні підприємства, що забезпечують роботою 7 000 прямих і непрямих працівників[37].

Виробництво першої серії літаків офіційно почалося в грудні 1992 року, але було призупинено в листопаді 1995 року через політичну та економічну невизначеність і відновлено в січні 1997 року після того, як Міністерство оборони і Dassault домовилися про виробництво 48 літаків (28 твердих замовлень і 20 опціональних) з постачанням між 2002 і 2007 роками[40].

Перший серійний Rafale B здійснив свій перший політ 24 листопада 1998 року[41], а 7 липня 1999 року відбувся перший політ Rafale M для ВМС Франції[42].

У грудні 2004 року було оголошено про подальше замовлення 59 літаків Rafale F3[43]. У листопаді 2009 року французький уряд замовив ще 60 літаків, довівши загальну кількість замовлених для ПС і ВМС літаків до 180[44].

Модифікації та заміна

[ред. | ред. код]

Літак Rafale був розроблений з відкритою архітектурою, що дозволяє йому викорстовувати одночасно декілька широкосмугових ліній обміну даними[45]. Літак має потенціал для інтеграції різноманітних поточних і майбутніх систем озброєння, а також встановлення специфічного озброєння на вимогу замовника[46]. Модернізація відбувається пакетами («стандартами») оновлення[47].

2004 року набув стану операційної готовності стандарт F1, перший серійний стандарт. Обладнаний ним літак міг виконувати лише місії типу «повітря — повітря»[47].

2006 року надійшов на озброєння ПКС та ВМС Франції стандарт F2. Цей пакет оновлення додав літаку можливість проводити місії типу «повітря — поверхня»[47].

В 2008 році був кваліфікований Міністерством оборони Франції третій пакет оновлення — стандарт F3. Це оновлення додало літаку можливості проводити місії з повітряної розвідки за допомогою розвідувального контейнера AREOS, протикорабельні можливості за допомогою ракет AM39 Exocet та можливості ядерного стримування за допомогою ракет ASMP-A[47].

У 2008 році французькі чиновники розглядали можливість оснащення Rafale для запуску малих супутників[48].

У 2011 році розглядалися модернізації, які включали програмне радіо та супутниковий зв'язок, новий лазерний підвісний приціл, менші бомби та вдосконалення здатності літака до об'єднання даних[49]. У липні 2012 року почалися модернізації бойових комунікацій та можливостей взаємодії Rafale у масштабах флоту[50][51].

2018 року була завершена розробка стандарту F3R[52]. Він включає інтеграцію ракети Meteor BVR, а також інші оновлення зброї та програмного забезпечення. Роботи по ньому почалися у 2013 році[52], кошти на його розробку були виділені у січні 2014 року[53][54].

У 2018 році компанія Dassault оголосила про наступника Rafale в програмі Future Combat Air System (укр. «Бойова повітряна система майбутнього»). Цей винищувач, що розробляється компаніями Dassault Aviation та Airbus Defence and Space, має замінити Rafale у Франції, Eurofighter Typhoon у Німеччині та F/A-18 Hornet в Іспанії у період з 2030 по 2040 роки[55]. Раніше, у 2009 році, повідомлялося, що Rafale буде основним бойовим літаком Повітряно-космічних сил Франції щонайменше до 2040 року[56].

Розробка стандарту F4 розпочалася у 2019 році. Дизайн отримав модернізації радара та сенсорів, які полегшують виявлення повітряних малопомітних цілей на великій відстані, а також покращені можливості шоломного дисплея. Завдяки вдосконаленому комунікаційному обладнанню, він також став ефективнішим у мережево-центричній війні. Льотні випробування розпочалися у 2021 році, а перший літак стандарту F4 був доставлений у 2023 році[57][58]. Стандарт отримав можливість нести до трьох 1000 кг «розумних бомб» AASM «Hammer» з GPS/лазерним наведенням. Попередні літаки будуть модернізовані до цього стандарту. Згідно з запропонованим оборонним бюджетом Франції на 2023 рік, опублікованим у вересні 2022 року, за майбутнім контрактом 5 траншу до ПКС Франції має надійти 30 винищувачів Rafale стандарту F4[57].

Конструкція

[ред. | ред. код]

Літак є безхвостим літальним апаратом з додатковим високорозташованим переднім горизонтальним оперенням, середньорозташованим трикутним крилом з кореневими напливами і двома двигунами в хвостовій частині фюзеляжу[59].

На винищувачі встановлена передньосекторна оптоелектронна система (фр. Optronique Secteur Frontal (OSF)), радар з АФАР Thales RBE2-AA (з 2012 року). Оснащений системою попередження Thales SPECTRA[en], яка включає попередження про лазерне опромінення, радіолокаційне опромінення, систему попередження про ракетну атаку DDM-NG (з 2012 року), що складається з двох пасивних датчиків на кілях. Система DDM-NG забезпечує сферичне зображення в інфрачервоному діапазоні[60].

S-подібні канали повітрозабірників екранують лопатки компресора, що забезпечує зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) літака[56]. Rafale на 70% складається з композитних матеріалів[61]. Багато елементів, розроблених для зниження помітності літака, залишаються засекреченими.

Літак може експлуатуватися з злітно-посадкових смуг довжиною 400 м[62].

Кабіна

[ред. | ред. код]

«Дисплей-кабіна» літака Rafale була розроблена за принципом злиття даних — центральний комп'ютер обирає та пріоритизує інформацію для відображення пілотам, що спрощує командування та контроль[63]. Для відображення інформації, зібраної з різноманітних датчиків літака, кабіна оснащена ширококутним голографічним HUD-дисплеєм, двома кольоровими багатофункціональними дисплеями (MFD) та центральним коліматорним дисплеєм. Ці дисплеї розташовані стратегічно, щоб мінімізувати відволікання пілота від зовнішнього середовища[64]. Деякі дисплеї мають сенсорний інтерфейс для полегшення взаємодії людини з комп'ютером[65]. Також йде процес інтеграції наголовного дисплея (head-mounted display) для повного використання ракет MICA[66][67][68]. Кабіна повністю сумісна з окулярами нічного бачення[66].

Передня частина Rafale. Виставка на Паризькому авіасалоні, 2005 рік

Основні органи управління польотом розташовані за схемою «руки на тязі та ручці» (HOTAS[en]), з ручкою керування на праву руку і важелем керування двигуном на ліву руку[66]. Сидіння нахилене назад під кутом 29° для покращення переносимості перевантажень під час маневрування і забезпечення менш обмеженого огляду зовнішнього середовища пілотом[69]

Великий акцент було зроблено на мінімізацію навантаження на пілота під час всіх операцій. Серед особливостей високоцифрової кабіни є інтегрована система прямого голосового введення (DVI — Direct voice input), що дозволяє керувати низкою функцій літака за допомогою голосових команд, спрощуючи доступ пілота до багатьох органів управління[66]. Система DVI, розроблена компанією Crouzet, здатна керувати радіозв'язком та системами протидії, вибором озброєння і режимів радара, а також навігаційними функціями[70]. З міркувань безпеки, DVI навмисно не використовується для критично важливих елементів управління літаком, таких як остаточний запуск зброї[71].

У галузі забезпечення життєдіяльності Rafale оснащений катапультним кріслом Martin-Baker Mark 16F «нуль-нуль», яке здатне працювати на нульовій швидкості та нульовій висоті. Вбудована система генерації кисню, розроблена компанією Air Liquide, усуває потребу в громіздких кисневих балонах[72]. Політний комп'ютер Rafale запрограмований на протидію дезорієнтації пілота та автоматичне відновлення польоту під час негативних умов польоту. Автопілот та автодросель також інтегровані та активуються перемикачами, розташованими на основних органах управління польотом[66]. Розумний льотний костюм, який носить пілот, автоматично керується літаком для протидії розрахованим перевантаженням[73].

Авіоніка

[ред. | ред. код]

Основні авіонічні системи Rafale використовують інтегровану модульну авіоніку, яка називається MDPU (modular data processing unit). Ця архітектура об'єднує всі основні функції літака, такі як система управління польотом, злиття даних, система керування вогнем і інтерфейс «людина-машина»[74]. Вартість радіолокаційного, електронного обладнання зв’язку та систем самозахисту становить приблизно 30 відсотків від вартості всього літака[75]. Інтегровану модульну авіоніку згодом встановили на кількох модернізованих винищувачах Mirage 2000[76] і включена в цивільний авіалайнер Airbus A380[77]. За словами Dassault, IMA значно сприяє бойовим операціям завдяки злиттю даних, безперервній інтеграції та аналізу різних сенсорних систем літака, і була розроблена для інтеграції нових систем і авіоніки протягом всього терміну служби Rafale[74].

Схема елементів SPECTRA(інші мови)

Rafale оснащений інтегрованою системою захисту під назвою SPECTRA, яка захищає літак від повітряних і наземних загроз, розробленою в рамках спільного підприємства між Thales і MBDA[78]. Інтегровано різні методи виявлення, перешкод та створення хибних цілей, і систему розробили для високої перепрограмовуваності для протидії новим загрозам і включення додаткових підсистем у майбутньому[79]. Операції в Лівії значно полегшила система SPECTRA, що дозволило Rafale виконувати місії незалежно від підтримки платформ придушення ворожої ППО[80].

Здатність Rafale до наземних атак значною мірою залежить від сенсорних прицільних контейнерів[81], таких як контейнер розвідки нового покоління Areos від Thales Optronics і електрооптичний/лазерний прицільний контейнер Damocles[75]. Ці системи забезпечують інформацію для цілевказівки, дозволяють виконувати тактичні розвідувальні місії та інтегровані з архітектурою IMA літака Rafale для надання проаналізованих даних союзним підрозділам і наземним станціям, а також пілоту[82]. Damocles надає інформацію про цілі для різних видів озброєння, які несе Rafale, і безпосередньо інтегрується з VHF/UHF захищеним радіозв’язком Rafale для передачі інформації про цілі іншим літакам. Він також виконує інші ключові функції, такі як повітряне оптичне спостереження, і інтегрований із системою навігації як камери з інфрачервоним підсвічуванням (FLIR)[82].

Прицільний контейнер Damocles був описаний як «неконкурентоспроможний» у порівнянні з аналогами, такими як Sniper і AN/AAQ-28 Litening[83]; тому розпочалася робота над модернізованим контейнером під назвою Damocles XF з додатковими сенсорами та додатковою здатністю передавати відео в реальному часі[84]. Новий прицільний контейнер від Thales, Talios, був офіційно представлений на авіашоу у Фарнборо 2014 року[85]. Очікувалося, що Talios буде інтегрований на Rafale до 2018 року[86]. Розвідувальний контейнер Thales Areos є всепогодною, цілодобовою системою розвідки, яка використовується на Rafale і забезпечує значно покращені розвідувальні можливості у порівнянні з попередніми платформами[87]. Areos був розроблений для виконання розвідки в різних профілях місій і умовах, використовуючи кілька денних і нічних сенсорів і власні незалежні канали передачі даних[82].

Радар і датчики

[ред. | ред. код]
Систему OSF видно над носовим обтічником, під лобовим склом і збоку від штанги дозаправки.

«Рафаль» спочатку був оснащений багаторежимним радаром з пасивною фазованою антенною решіткою Thales RBE2. Компанія Thales стверджує, що їм вдалося досягти підвищеного рівня ситуаційної обізнаності у порівнянні з попередніми літаками завдяки більш ранньому виявленню та відстеженню кількох повітряних цілей для ближнього бою та перехоплення на великій відстані, а також реальному часу створення тривимірних карт для слідування за рельєфом місцевості та створення високоточних карт поверхні для навігації та наведення[88]. На початку 1994 року повідомлялося, що технічні труднощі з радаром затримали розробку Рафаля на шість місяців. У вересні 2006 року видання Flight International повідомило, що вартість одиниці Рафаля значно зросла через додаткові роботи з покращення дальності виявлення RBE2[89].

З часом радар з ПФАР RBE2 замінено на радар з АФАР RBE2 AA. За повідомленнями, RBE2 AA забезпечує більшу дальність виявлення — 200 км[90], підвищену надійність та знижені вимоги до обслуговування в порівнянні з попереднім радаром[91]. Демонстратор Рафаль розпочав випробувальні польоти у 2002 році і на грудень 2011 року мав загалом 100 льотних годин. Станом на грудень 2009 року виробництво передсерійних радарів RBE2 AA вже тривало. На початку жовтня 2012 року перший Рафаль, оснащений радаром RBE2 AA, прибув на авіабазу Мон-де-Марсан для оперативної служби (розробка була описана компаніями Thales і Dassault як «вчасна і в межах бюджету»)[91]. До початку 2014 року перша бойова ескадрилья Повітряних сил мала отримати Рафалі з радаром з АФАР, після того як французький ВМФ мав отримати такі Рафалі у 2013 році[92].

Щоб «Рафаль» міг виконувати роль панування в повітрі, він оснащений кількома пасивними сенсорними системами. Передньосекторна оптоелектронна система або (фр. Optronique Secteur Frontal (OSF), розроблена компанією Thales, повністю інтегрована в літак і може працювати як у видимому, так і в інфрачервоному діапазонах[93]. OSF дозволяє застосовувати інфрачервоні ракети, такі як MICA, на дистанціях поза межами візуальної видимості; її також можна використовувати для виявлення та ідентифікації повітряних цілей, а також цілей на землі та на морі[94] . Компанія Dassault описує OSF як нечутливу до перешкод і здатну забезпечити приховане спостереження на великій відстані. У 2012 році вдосконалена версія OSF була введена в експлуатацію[91].

Двигун

[ред. | ред. код]
Задня частина планера та два сопла двигуна.

Рафаль оснащений двома двигунами Snecma M88, кожен з яких здатний забезпечувати до 50 кілоньютонів тяги без форсажу і 75 кН з форсажем. Двигуни мають кілька нововведень, включаючи екологічно чисту камеру згоряння, лопатки турбіни з монокристалів, диски, виготовлені за допомогою порошкової металургії, і технології для зменшення радіолокаційної та інфрачервоної помітності[74]. M88 дозволяє Рафалю здійснювати надзвуковий політ (суперкруїз) з чотирма ракетами і одним підвісним баком[95][96].

Кваліфікація двигуна M88-2 завершилася у 1996 році, і перший серійний двигун був доставлений до кінця року[97]. Через затримки у виробництві двигунів, демонстратор Rafale A спочатку був оснащений двигуном General Electric F404(інші мови)[6][98]. У травні 2010 року Rafale вперше здійснив політ з двигуном M88-4E, удосконаленою версією з меншими вимогами до обслуговування порівняно з попереднім M88-2[99]. Двигун має модульну конструкцію для спрощення будівництва та обслуговування, а також для можливості модернізації старих двигунів M88-2 до стандарту M88-4E[97]. Потенційні замовники на експорт, такі як Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), виявили інтерес до більш потужних двигунів M88[100]. Станом на 2007 рік також розроблявся варіант двигуна з керованим вектором тяги, позначений як M88-3D[101].

Озброєння

[ред. | ред. код]

Початкові поставки Rafale M відповідали стандарту F1 («France 1»), який був обладнаний для виконання завдань повітряного перехоплення, але не мав озброєння для виконання операцій «повітря — поверхня». Стандарт F1 набув оперативної готовності у 2004 році[102][101]. Пізніші поставки відповідали стандарту «F2», який додав можливість проведення операцій «повітря-земля»; перший Rafale M стандарту F2 був доставлений у ВМС Франції у травні 2006 року[103]. Починаючи з 2008 року, поставки Rafale відповідали стандарту F3, який здатний нести ядерну зброю та також додавав можливість проведення розвідки за допомогою розвідувального контейнера Areos[102]. Повідомлялося, що всі літаки, побудовані за попередніми стандартами F1 і F2, будуть модернізовані до стандарту F3[66].

Озброєння Рафаля

Літаки стандарту F3 здатні виконувати різноманітні бойові завдання з широким спектром обладнання, зокрема місії протиповітряної оборони та панування в повітрі із застосуванням ракет «повітря-повітря» MICA IR та EM, а також високоточні атаки на наземні цілі із застосуванням крилатих ракет SCALP EG і керованих авіабомб AASM. Крім того, місії з ураження кораблів можуть виконуватися за допомогою ракет AM39 Exocet, що летять над поверхнею моря, а розвідувальні польоти використовують комбінацію бортового та зовнішнього контейнерного сенсорного обладнання. Крім того, літак може виконувати ядерні удари, якщо оснащений ракетами ASMP-A[en][104]. У 2010 році Франція замовила 200 ракет дальнього радіуса дії MBDA Meteor, що значно збільшує відстань, на якій Rafale може атакувати повітряні цілі[105][106].

Програма стандарту F4 була запущена 20 березня 2017 року Міністерством оборони Франції[107]. Перший випробувальний літак стандарту F4.1 був доставлений у березні 2023 року[108].

Для сумісності з озброєннями різних типів і походження, бортова система управління озброєнням Rafale відповідає стандарту MIL-STD-1760[en], електричному інтерфейсу між літаком і його підвісними засобами, що спрощує інтеграцію багатьох наявних озброєнь та обладнання[74]. Rafale зазвичай оснащений 14 точками підвісу (лише 13 у версії Rafale M), п'ять з яких підходять для важкого озброєння або обладнання, такого як допоміжні паливні баки, і має максимальну зовнішню навантажувальну здатність у дев'ять тонн. Крім зазначеного вище обладнання, Rafale оснащений 30-мм револьверною гарматою GIAT 30 і може бути укомплектований низкою лазерних бомб та боєприпасів для ударів по наземних цілях[74]. За словами Dassault, бортові бойові системи Rafale дозволяють проводити операції «повітря-земля» і «повітря-повітря» в одному вильоті, причому багато функцій можуть виконуватися одночасно, що підвищує живучість і універсальність літака[74].

Варіанти

[ред. | ред. код]
Rafale B/C та M
  • Rafale A — дослідно-демонстраційний, перший політ здійснив в 1986 році[6].
  • Rafale B — двомісний, наземного базування.
  • Rafale C — одномісний, наземного базування.
  • Rafale D — перша назва Rafale C (перейменований в 1990-му).
  • Rafale M — одномісний, авіаносного базування.
Подібний до Rafale C, але з модифікаціями, які дозволяють виконувати операції з авіаносців, оснащених CATOBAR[en] (система запуску з авіаносців). Для авіаносних операцій модель M має посилений корпус, довшу та посилену передню стійку шасі для забезпечення більш нахиленого вперед положення, більший хвостовий гак між двигунами для посадки та вбудовану посадкову драбину. Таким чином, Rafale M важить приблизно на 500 кг більше, ніж Rafale C[35]. Це єдиний неамериканський тип винищувача, якому дозволено діяти з палуб американських авіаносців, використовуючи катапульти та їхні аерофінішери, що було продемонстровано у 2008 році, коли шість Rafale з ескадрильї Flottille 12F брали участь у навчаннях з взаємодії на борту авіаносця USS «Теодор Рузвельт»[109].

Можливості та характеристики літака залежать від пакету («стандарту») оновлення. Виробник описує стандарти наступним чином[47]:

  • Стандарт F1 — дозволяє виконувати лише місії типу «повітря — повітря». Набув стану оперативної готовності в 2004 році.
  • Стандарт F2 — додає літаку можливість проводити місії типу «повітря — поверхня».
  • Стандарт F3 — додає літаку можливості проводити місії з повітряної розвідки за допомогою розвідувального контейнера AREOS, протикорабельні можливості за допомогою ракет AM39 Exocet та можливості ядерного стримування за допомогою ракет ASMP-A.
  • Стандарт F4 — додає можливість нести до трьох 1000 кг «розумних бомб» AASM «Hammer» з GPS/лазерним наведенням, модернізовані радари та сенсори, які полегшують виявлення повітряних малопомітних цілей на великій відстані, а також покращені можливості шоломного дисплея. Завдяки вдосконаленому комунікаційному обладнанню, він також став ефективнішим у мережево-центричній війні. Станом на 2024 рік, йшов процес оновлення флоту французьких Rafale до цього стандарту.

Тактико-технічні характеристики

[ред. | ред. код]

Дані взяті з Dassault Aviation[60], Superfighters[117], French Navy[118], International Directory of Military Aircraft[119][120]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
Схема Dassault Rafale в 3 проєкціях

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість на великій висоті: 1,8 Маха (~2200 км/год)[121]
  • Бойовий радіус: 1800 км
  • Бойовий радіус: 1093 км у варіанті винищувача-перехоплювача
  • Перегінний радіус: 3700 км (з 3 × ППБ)
  • Практична стеля: 16 760 м[121]
  • Швидкопідйомність: >305 м/с (18 300 м/хв)[121]
  • Навантаження на крило: 326 кг/м²
  • Тягооснащеність: 1,13 (0,988 з 100% палива, 2 ракетами EM A2A, 2 ракетами IR A2A)
  • Максимальне експлуатаційне перевантаження:+9 −3,6 g[121]

Озброєння

[ред. | ред. код]
Сімейство зброї AASM-Hammer

Електроніка

[ред. | ред. код]
  • Радар з АФАР Thales RBE2-AA
  • Система радіоелектронної боротьби Thales SPECTRA
  • Інфрачервона пошуково-слідкуюча система Thales/SAGEM-OSF Optronique Secteur Frontal

Події

[ред. | ред. код]
  • 6 грудня 2007 винищувач модифікації Rafale B (с/н 316, винищувальної ескадрильї 1/7 «Прованс» (фр. l'escadron de chasse 1/7 «Provence»)) ПС Франції) злетів з військово-повітряної бази Сен-Дізьє, розбився о 18:30 за місцевим часом, поблизу населеного пункту Невік, в центральній частині Франції[123]. Літак виконував тренувальний політ. Причина — збій в електродистанційній системі управління польотом. Пілот — капітан Еммануель Морьюзе (фр. Emmanuel Moriuser) загинув.
  • 24 вересня 2009 два винищувачі модифікації Rafale M (с/н 22 і 25, дванадцятої флотилії ВМС Франції) у результаті зіткнення впали у Середземне море за 30 км від міста Перпіньян[124]. Катастрофа сталася о 18:10 за місцевим часом, при поверненні літаків на авіаносець «Шарль де Голль» (фр. Charles de Gaulle). Згідно з інформацією з Бюро розслідувань подій при міністерстві оборони (фр. Bureau enquetes accident de la Defense), причиною катастрофи був людський фактор. Пілот одного з винищувачів, капітан 3-го рангу Жан Бофіл (фр. Yann Beaufils) катапультувався. Пілот другого винищувача, капітан 2-го рангу Франсуа Дюфло (фр. François Duflot) — загинув.
  • 28 листопада 2010 винищувач модифікації Rafale M (с/н 18, дванадцятої флотилії ВМС Франції) упав у Аравійське море, повертаючись на авіаносець «Шарль де Голль» після виконання бойового завдання з підтримки коаліційних сил у контртерористичній операції в Афганістані. Катастрофа сталася за 100 км від узбережжя Пакистану. Причина — технічна несправність. Пілот катапультувався і був підібраний рятувальним вертольотом.
  • 2 липня 2012 під час спільних навчань винищувач Rafale з авіаносця «Шарль де Голль» упав у Середземне море. Пілот успішно катапультувався і був врятований американським пошуково-рятувальним гелікоптером з авіаносця USS Dwight D. Eisenhower[125].
  • 14 серпня 2024 французький одномісний винищувач Rafale зіткнувся з іншим двомісним тренувальним винищувачем Rafale над Коломбе-ле-Бель. Один із пілотів катапультувався перед тим, як літак врізався в землю, а курсант та інструктор другого літака вважалися зниклими безвісти. Обидва літаки базувалися на авіабазі Сен-Дізьє – Робінсон. 15 серпня було оголошено про загибель зниклих пілотів[126][127].

Вартість

[ред. | ред. код]

Ціна одного літака без урахування супутніх витрат станом на 2010 рік становила 101,1 мільйона євро для версії F3+[2].

Загальна вартість програми станом на 2013 фінансовий рік становила близько 45,9 мільярда євро[128], що становило приблизно 160,5 мільйона євро на один літак. Ця цифра враховує покращене обладнання стандарту F3 і включає витрати на розробку протягом 40 років, з урахуванням інфляції[129].

Оператори

[ред. | ред. код]

Поточні

[ред. | ред. код]
Мапа
   Поточні оператори
   Очікують доставки
  • Франція Франція: 137 Rafale станом на 2024 рік[130]. Замовлено 180 шт[131].
  •  Єгипет — 24 в наявності та ще 54 замовлено[134][135].
  •  Індія: у вересні 2016 року укладено угоду на 36 літаків (28 одномісних та 8 двомісних) вартістю 9,27 млрд доларів США. Постачання має відбутись до кінця 2021 року[136], іще два залишаться для навчання у Франції[137]. 11 Rafale були передані до Індійських ПС станом січень 2021 року[138].
  •  Греція — у січні 2021 року замовила 18 літаків (12 вживаних та 6 нових)[139], а у вересні дозамовила ще 6[140].
  •  Хорватія — замовили 12 літаків[141]. 2 жовтня 2023 року ПС Хорватії отримали перший з 12 винищувачів.
  •  Катар — Катар замовив 24 винищувачі у 2015 році та ще 12 у 2018 році[142]. Станом на 2023 рік, всі 36 літаків доставлені[143].

Франція

[ред. | ред. код]
Авіація ВМС Франції
Rafale M на борту USS «Теодор Рузвельт», 2008 рік

У грудні 2000 року авіація ВМС Франції, повітряний компонент ВМС Франції, отримала перші два винищувачі Rafale M. 18 травня наступного року ескадрилья Flottille 12F, яка раніше експлуатувала винищувачі F-8 Crusader, стала першою ескадрильєю, що почала використовувати Rafale[144]. Flottille 12F одразу взяла участь у навчаннях «Trident d'Or» на борту авіаносця «Шарль де Голль» разом з військовими кораблями з десяти інших країн. Під час морських навчань ВМС Франції випробовували авіоніку Rafale під час симульованих перехоплень різних іноземних літаків, а також виконували зльоти і посадки з авіаносця[144][145]. Після майже чотирьох років підготовки, у червні 2004 року Rafale M був визнаний боєздатним у складі ВМС Франції[146].

Rafale M повністю сумісний з авіаносцями ВМС США, і деякі французькі пілоти отримали кваліфікацію для польотів з палуб американських авіаносців[147]. 4 червня 2010 року, під час навчань на борту авіаносця USS Harry S. Truman, французький Rafale став першим винищувачем іноземного флоту, на якому було замінено двигун на борту американського авіаносця[148].

Повітряно-космічні сили Франції

У квітні 2005 року повітряні сили отримали перші три літаки Rafale B стандарту F2 в центрі військових авіаційних експериментів, що знаходиться в Мон-де-Марсані, де була проведена операційна оцінка підготовки пілотів[41]. На той час очікувалося, що ескадрилья винищувачів 1/7 у Сент-Дізьє отримає ядро з 8–10 літаків Rafale F2 влітку 2006 року в підготовці до повної бойової служби (з потужними можливостями повітря — повітря та високоточними повітря — поверхня), починаючи з середини 2007 року[149].

У 2007 році в рамках «екстреної програми» модернізували шість літаків Rafale, щоб вони могли використовувати бомби з лазерним наведенням для дій в Афганістані. Три з цих літаків ПС були відправлені до Душанбе в Таджикистані, а інші три — на борту авіаносця «Шарль де Голль» у складі ВМС[150]. Перша місія відбулася 12 березня 2007 року, а перша GBU-12 була випущена 28 березня на підтримку голландських військ у південному Афганістані, що ознаменувало дебют Rafale в бойових умовах[151]. Між січнем 2009 року та груднем 2011 року мінімум три Rafale базувалися в міжнародному аеропорту Кандагар для проведення операцій на підтримку наземних сил НАТО[152].

Детальніше про бойове застосування винищувачів Rafale у складі ПКС та ВМС Франції див. у розділі бойове застосування.

Єгипет

[ред. | ред. код]

Упродовж 2013-2017 років Франція продала Єгипту 24 багатофункціональних бойових літаків, опціон передбачав поставку ще 12 бортів, який так і не реалізували.

У листопаді 2021 року набрав чинності контракт на придбання Єгиптом 30 додаткових бойових літаків Rafale для оснащення своїх Повітряних сил[134]. ПС Єгипту зацікавлені в купівлі варіанту Rafale F4, щойно Dassault підготує його для іноземних покупців[153].

Аналітики вважають, що на відносно швидку серію з 84[154] замовлень з Єгипту та Катару вплинула Арабська весна та невизначеність участі США на Близькому Сході[155].

Греція

[ред. | ред. код]

У січні 2021 року Греція та компанія «Dassault Aviation» підписали контракт вартістю близько 2,35 млрд доларів на поставку грецьким ПС 18 багатофункціональних винищувачів Rafale компанії Dassault. Вони замінять бойові літаки Dassault Mirage 2000BG та Mirage 2000EG, що експлуатуються в країні[156].

Загалом, Греція отримає 6 нових винищувачів і 12 вживаних реактивних літаків зі складу французьких ПС (фр. Armée de l'Air et de l'Espace), 10 одномісних і два двомісних[156].

Першими до країни вже у червні 2021 року мають бути доставлені 6 вживаних винищувачів, а згодом вже надійде решта бувших у вжитку бортів[156].

Нові реактивні літаки мають прибути до середини 2023 року[156].

13 вересня 2021 року стало відомо, що Греція дозамовила ще шість французьких багатоцільових винищувачів Rafale[140].

19 січня 2022 року перші шість літаків Рафаль приземлилися на авіабазі Танагра, де відбулася урочиста церемонія зустрічі[157]. Цей тип літаків офіційно вступив на озброєння у вересні 2023 року[158].

У 2024 році повідомлялося, що уряд Греції розглядає можливість придбання ще 6–12 літаків Рафаль (а також ще одного фрегата) до 80-ї річниці Дня висадки в Нормандії. Вони також хотіли домовитися про відтермінування деяких платежів за попередніми угодами на постачання зброї до 2028–2030 років і обговорити можливість передачі 24 літаків Mirage 2000-R, які планували списати, як часткову оплату[159].

Індія

[ред. | ред. код]
Rafale ПС Індії в аеропорту Бордо-Мериньяк, 6 лютого 2020 р.

В січні 2012 року французький авіабудівний концерн «Dassault Aviation» виграв тендер військово-повітряних сил Індії на поставку 126 винищувачів Rafale. Сума угоди — 8 млрд євро. Деталі узгодять у новому фінансовому році, що починається у квітні. Тоді ж підпишуть контракт. За умовами тендеру, переможець має інвестувати 50 % загальної суми у виробництво на території Індії[160].

У квітні 2015 року, під час візиту прем'єр-міністра Нарендри Моді до Парижу, Індія вимагала швидкої доставки 36 Rafale у вильотному стані[161]. Міністр оборони Індії Манохар Паррікар заявив, що вони будуть введені до складу ПС Індії протягом двох років. Індія офіційно відкликала тендер на 126 літаків MMRCA 30 липня 2015 р[162].

23 вересня 2016 року міністр оборони Індії Манохар Паррікар та його французький колега Жан-Ів Ле Дріан підписали 7,8 мільярда євро контракту на 36 готових Rafale з можливістю ще 18 за тією ж ціною, скоригованою на інфляцію. Очікувалося, що перші Rafale будуть доставлені до 2019 року, а в Індію планується поставити всі 36 протягом шести років[163]. Угода включає зброю та запасні частини, які включали ракети Meteor BVRAAM[164][165]. Індія розглядала можливість замовити ще 36 Rafale близько серпня 2017 року на тлі напруженості з Китаєм[166].

У березні 2019 року урядові чиновники Індії попросили замінити застарілі МіГ-21 на Rafale та протидіяти новим пакистанським F-16. Напередодні першої офіційної передачі Rafale 8 жовтня 2019 року, Дня Повітряних сил Індії 2019, ПС Індії прийняли літак на виробничому заводі в Бордо в Дассо на заході, у якому взяли участь міністр оборони Раджнатх Сінгх та його французька колега Флоранс Парлі; він мав хвостовий номер «RB-001», щоб відзначити роль головного військово-повітряного маршала МСС РКС Бадаурія в угоді 2016 року[167].

У 2018 році повідомлялося, що Rafale конкурує з кількома іншими літаками на новому тендері на закупівлю 114 багатоцільових бойових літаків, які в індійських ЗМІ називали MMRCA 2.0[168].

Доставка 36 Rafale розпочалася 27 липня 2020 року, коли перші 5 Rafale були доставлені до ПС Індії з Франції[169]. Друга партія 3-х реактивних літаків прибула на авіабазу Джамнагар у Гуджараті 4 листопада 2020 року після прямого польоту із Франції. Третя партія з 3 літаків прибула 27 січня 2021 р.

31 березня 2021 року було повідомлено про передачу четвертої партії з трьох літаків. Три літаки (бортові номери 85 008, 85 009, 85 010) здійснили прямий переліт з бази французьких Повітряних сил Істре-Ле-Тюбе(інші мови). На маршруті літаки здійснили дозаправлення в повітрі, яке забезпечили заправники ПС Об'єднаних Арабських Еміратів[170][171].

У квітні 2021 року французькі ЗМІ повідомили про розслідування фактів корупції в угоді Dassault Aviation з Індією. Начебто Антикорупційна агенція Франції (AFA) звернула увагу на підозрілий платіж, який Dassault здійснив у 2017 році «на подарунки для клієнтів»[172].

П'ята поставка в рамках контракту відбулась 21 квітня 2021 року. Переліт протяжністю 8000 км здійснили три літаки з авіаційної бази у Франції Мериньяк. Як і попереднього разу, дозаправку винищувачів у небі здійснили заправники повітряних сил ОАЕ. Загалом кількість літаків Rafale в розпорядженні Повітряних сил Індії зросла до 17[173].

У червні 2024 року ПС Індії відправили контингент на другі за рік навчання «Red Flag – Alaska 2024», які проводилися з 4 по 14 червня на авіабазі ПС США Аєлсон, Аляска. Індійський контингент складався з літаків «Рафаль», одного літака-заправника Іл-78МКІ і важкого транспортного літака C-17. Навчання були зосереджені на бойових симуляціях поза межами візуальної видимості. Серед інших учасників були ПС Республіки Сінгапур(інші мови), Королівські ПС Великобританії, Королівські ПС Нідерландів, Люфтваффе та повітряні сили США. Агресором виступила 18-та ескадрилья перехоплювачів ПС США. Після завершення навчань, на шляху повернення до Індії, контингент здійснив дозаправку на аеродромі Лажеш у Португалії. Після цього контингент був розділений на дві групи: одна відвідала Грецію, а інша — Єгипет[174][175]. Рафалі також брали участь у повітряних бойових навчаннях із літаками F-16 ПС Греції та Рафалями ПС Єгипту(інші мови)[176][177].

Катар

[ред. | ред. код]
Rafale ПС Катару в аеропорту Бордо-Мериньяк, 2019 рік

Повітряні сили Катару оцінили Rafale разом з Boeing F/A-18E/F Super Hornet, Boeing F-15E, Eurofighter Typhoon і Lockheed Martin F-35 Lightning II для заміни свого флоту Dassault Mirage 2000-5. У червні 2014 року компанія Dassault заявила, що близька до підписання контракту з Катаром на 72 літаки Рафаль[178]. 30 квітня 2015 року шейх Тамім бін Хамад Аль Тані оголосив президенту Франції Франсуа Олланду, що Катар замовить 24 Рафаля з можливістю придбати ще 12 літаків[179]. 4 травня було укладено контракт на 6,3 мільярда євро (7,02 мільярда доларів США) на постачання 24 літаків Рафаль; крім того, контракт передбачав постачання крилатих ракет великої дальності та ракет MBDA Meteor, а також підготовку 36 катарських пілотів і 100 техніків французькими військовими, а також кількох катарських розвідників; таким чином, вартість одного літака можна оцінити в 263 мільйони євро[180][181].

7 грудня 2017 року була реалізована опція на додаткові 12 літаків Рафаль за 1,1 мільярда євро (або 92 мільйони євро за кожен), а також додано опцію на ще 36 винищувачів[182]. Перший катарський Рафаль був поставлений у лютому 2019 року[183][184].

Хорватія

[ред. | ред. код]
Rafale F3-R ПС Хорватії в аеропорту Загреб

У вересні 2020 року Хорватія отримала пропозицію щодо 12 вживаних Rafale F3R у рамках тендеру на заміну винищувачів МіГ-21 ПС Хорватії. Загальний пакет пропозиції коштував 1 мільярд євро (включаючи системи озброєння, запчастини, логістику та навчання) і конкурував з новими F-16V Block 70, вживаними ізраїльськими F-16C/D Barak, модернізованими до конфігурації ACE, та Saab Gripen[185]. 28 травня 2021 року прем'єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович оголосив про закупівлю 12 вживаних Rafale F3-R C/B: 10 одномісних C F3-R та 2 двомісних Rafale B F3R[186][187]. Документи були підписані в листопаді 2021 року міністром збройних сил Франції Флоранс Парлі, керівником та головним виконавчим директором компанії Dassault Aviation Еріком Трап’є та міністром оборони Хорватії Маріо Баножичем[141].

2 жовтня 2023 року Хорватія отримала перший з 12 винищувачів під час церемонії на авіабазі Монт-де-Марсан[188][189]. Станом на 11 липня 2024 року було поставлено шість літаків[190].

Об'єднані Арабські Емірати

[ред. | ред. код]

У вересні 2014 року повідомлялося, що Об'єднані Арабські Емірати можуть придбати 40 Rafale на додаток до модернізації своїх наявних Mirage 2000[191]. У листопаді 2015 року агентство Reuters повідомило, що генерал-майор Ібрагім Нассер Аль Алаві, командувач ПС та ППО ОАЕ, підтвердив, що ОАЕ перебувають на завершальній стадії переговорів щодо придбання 60 Rafale[192]. У 2019 році на авіабазі Аль Дафра в ОАЕ було проведено серію випробувань Rafale F3-R[193].

3 грудня 2021 року Об'єднані Арабські Емірати замовили 80 винищувачів Rafale у версії F4 на загальну суму в 15 млрд доларів. Повітряні сили Об'єднаних Арабських Еміратів будуть першим користувачем Rafale F4 за межами Франції[194].

Майбутні

[ред. | ред. код]
Сербія

Потенційні оператори

[ред. | ред. код]

Узбекистан

[ред. | ред. код]

Згідно з La Tribune[197], 26 листопада 2023 року президент Франції Емманюель Макрон запропонував Rafale урядам Казахстану та Узбекистану. Scramble повідомив, що Узбекистан зацікавлений у купівлі 24 Rafale з посиланням на джерело в уряді Франції[198].

Україна

[ред. | ред. код]

З 2018 року Повітряні сили ЗСУ вивчали можливості заміни радянських літаків на західні. 20 травня 2020 року Командування Повітряних сил ЗСУ опублікувало Візію щодо раціональних шляхів розвитку виду військ, в якій було визначено потреби в заміні радянських літаків на західні та уніфікації. Станом на червень 2021 року розглядались Saab JAS-39E/F Gripen, F-16 Block 70/72, F-15EX, а Франція також пропонувала придбання Dassault Rafale[199].

Наприкінці липня 2022 року Пентагон вивчав можливості надання літаків у довгостроковій перспективі. Американські посадовці розглядали як американські F-15, F-16 та F-18, так і європейські Eurofighter Typhoon, Saab Gripen та Dassault Rafale[200].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

Франція

[ред. | ред. код]

Авіація ВМС Франції

[ред. | ред. код]

У 2002 році винищувачі Rafale вперше були розгорнуті в зоні бойових дій; сім Rafale M були розміщені на борту авіаносця «Шарль де Голль» ВМС Франції під час операції «Місія Геракл», французької участі в операції «Нескорена свобода». Вони злітали з авіаносця та літали над Афганістаном, але через стандарт F1 їм було заборонено виконувати повітряно-наземні місії, і Rafale не брали участі в бойових діях. У березні 2002 року авіаносець був розміщений у Оманській затоці, де його екіпаж Rafale проводив навчальні операції[201]. У червні 2002 року, коли «Шарль де Голль» перебував у Аравійському морі, Rafale здійснювали кілька патрулювань біля кордону Індії та Пакистану[202][203].

У 2016 році Rafale, що діяли з «Шарля де Голля», завдавали ударів по цілях, пов'язаних з Ісламською державою Іраку та Леванту (ІДІЛ)[204].

У грудні 2015 року американські та французькі військові чиновники обговорювали можливість виконання французькими морськими Rafale M бойових місій з авіаносця класу «Німіц» ВМС США вже у січні 2017 року. Це дозволило б продовжити операції ВМС Франції проти ІДІЛ, поки «Шарль де Голль» проходить капітальний ремонт, який мав розпочатися на початку 2017 року і тривати півтора року. Хоча Rafale вже здійснювали зліт та посадку на американських авіаносцях для демонстрації взаємодії, це було б першим випадком, коли вони виконували бойові місії з одного з них. На авіаносці могли б розмістити до 18 Rafale M, хоча потрібно було б зробити місце для екіпажів технічної підтримки ВМС Франції, які мають досвід обслуговування Rafale, а також для запасних частин і боєприпасів[205]. Операція «Чесапік», перевірка цієї взаємодії, була проведена у травні 2018 року, коли 12 Rafale з флотилій 11F, 12F і 17F разом з майже 350 військовослужбовцями підтримки були розміщені на борту авіаносця USS «Джордж Буш» для двотижневої кваліфікації та навчань після місяця наземної підготовки на авіабазі NAS Oceana[206].

Повітряно-космічні сили Франції

[ред. | ред. код]

19 березня 2011 року французькі літаки Rafale почали виконувати розвідувальні та ударні місії над Лівією в рамках операції «Харматан», на підтримку резолюції 1973 Ради Безпеки ООН; початковими цілями були артилерійські установки, які брали в облогу повстанське місто Бенгазі[207]. Rafale міг діяти в Лівії без підтримки літаків для придушення засобів протиповітряної оборони, використовуючи натомість бортову систему самозахисту SPECTRA. 24 березня 2011 року було повідомлено, що Rafale знищив літак Лівійських ПС G-2 Galeb(інші мови) на злітно-посадковій смузі[208]. Під час розгортання Rafale знищив кілька систем ППО лівійської армії, використовуючи функцію геолокації та різноманітне озброєння. На відміну від інших літаків союзників, Rafale не потребував спеціальних літаків радіоелектронної боротьби для супроводу[209].

Зазвичай Rafale виконували шестигодинні вильоти над повітряним простором Лівії, озброєні чотирма ракетами «повітря-повітря» MICA, чотирма або шістьма бомбами AASM «Hammer», підвісним контейнером наведення Thales Damoclès і двома паливними баками. Кожен виліт потребував кількох дозаправок у повітрі від літаків-заправників коаліції[210]. Система високоточного наведення AASM дозволяла Rafale виконувати бомбардування з великої висоти з використанням бомб вагою від 125 до 1000 кг[210]. Як повідомляється, екіпажі Rafale віддавали перевагу використанню боєприпасів із GPS-наведенням, які мали більшу надійність і дальність. Ракети SCALP використовувалися лише під час одного або двох вильотів, наприклад, під час атаки на лівійську авіабазу в Аль-Джуфрі[211]. У 2011 році авіаційний журналіст Крейг Хойл припустив, що успішність Rafale у Лівії, ймовірно, вплине на його експортні продажі, зазначивши, що Rafale підтримував високу бойову готовність протягом усього конфлікту. Хойл також зазначив, що конфлікт призвів до кількох термінових оперативних вимог, включаючи створення легшого боєприпасу для наземних атак та модифікації AASM для ближньої повітряної підтримки[210].

Rafale B французьких ПКС під час операції «Сервал». Малі, 2013 рік

У січні 2013 року Rafale взяв участь в операції «Сервал», французькому військовому втручанні на підтримку уряду Малі проти Руху за єдність і джихад в Західній Африці[212]. Перша місія була проведена 13 січня, коли чотири Rafale злетіли з авіабази у Франції, щоб завдати ударів по навчальних таборах, складах і об'єктах повстанців у місті Гао на сході Малі[213]. Наступні авіаудари, завдані Rafale та винищувачами Mirage в наступні дні, як повідомляється, відіграли вирішальну роль у відступі ісламістських бойовиків з Тімбукту і Дуентзи[214]. Обидва літаки, Rafale та Mirage 2000D, що використовувалися в конфлікті, базувалися за межами Північної Африки, здійснюючи дальні вильоти через повітряний простір Алжиру та в Малі з дозаправкою в повітрі[215].

У серпні 2013 року було запропоновано, що Франція може скоротити кількість літаків Rafale, які будуть поставлені протягом наступних шести років, до 26 одиниць. Закупівля літаків іноземними країнами вважається критично важливою для підтримки виробництва за цією пропозицією. Хоча темпи виробництва будуть уповільнені, Франція все одно отримає таку ж кількість Rafale[216].

У вересні 2014 року Rafale почали виконувати розвідувальні місії над Іраком у рамках операції «Шамаль», внеску Франції в міжнародні зусилля з боротьби з бойовиками ІДІЛ. Спочатку шість Rafale були залучені до виявлення позицій ІДІЛ на підтримку авіаударів США, вилітаючи з авіабази Аль-Дхафра в ОАЕ[217][218]. 18 вересня Rafale приєдналися до американських наступальних операцій, завдавши чотири удари поблизу північного іракського міста Зуммар, які знищили логістичний склад і вбили десятки бойовиків ІДІЛ[219][220]. У квітні 2018 року, під час громадянської війни в Сирії, п'ять Rafale B з ескадрильї Escadron de Chasse 1/4 Gascogne взяли участь в ракетних ударах по Сирії 2018 року. Кожен був оснащений двома ракетами SCALP EG[221]. Rafale ПКС Франції були направлені для протидії іранській атаці на Ізраїль 13 квітня 2024 року, збивши невизначену кількість безпілотних літальних апаратів. Rafale, базовані в Йорданії, діяли в повітряному просторі Іраку та Сирії в рамках операції «Шамаль»[222][223].

В культурі

[ред. | ред. код]

На винищувачі Rafale можна «політати» в таких відеоіграх: AeroFighters Assault та серіях Tom Clancy's H.A.W.X., Ace Combat[224].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Omnirole означає «все», букв. «всецільовий літак»
  1. ↑ RAFALE : Livraisons et coûts.
  2. ↑ а б Rapport public annuel 2010: la conduite des programmes d'armement [Annual public report 2010: the management of the arms programs] (PDF). C comptes (фр.). FR. 8 січня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 30 січня 2012. Процитовано 11 січня 2013.
  3. ↑ Rafale. Deagle.com. Процитовано 22 вересня 2024.
  4. ↑ Rafale page [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.], Federation of American Scientists site, accessed February 1914, 2010
  5. ↑ Omnirole by design. Dassault Aviation. Процитовано 17 вересня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. ↑ а б в г д е Williams, 2002, p. 92.
  7. ↑ Omnirole by design. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  8. ↑ Fiszer, (2005), pp. 40-41.
  9. ↑ Buttler, 2000, p. 134.
  10. ↑ а б Fiszer, (2005), p. 41.
  11. ↑ Eden, 2004, p. 168.
  12. ↑ Lorell;Hoffman, 1989, p. 12.
  13. ↑ FlightInternational, (1983), p. 1509.
  14. ↑ Lewis, Paul (3 серпня 1985). 3 European Countries plan Jet Fighter Project. The New York Times. с. 31. Архів оригіналу за 11 квітня 2012.
  15. ↑ Donne, Michael (3 серпня 1985). Why three into one will go; Europe's new combat aircraft. Financial Times. London.
  16. ↑ "Eurofighter: Spain joins the club." The Economist, 17 September 1985, p. 68.
  17. ↑ Sweetman, (2002), p. 44.
  18. ↑ Lorell;Hoffman, 1989, p. 14.
  19. ↑ Lenorovitz, (1986), p. 79.
  20. ↑ а б в Eden, 2004, p. 169.
  21. ↑ а б Fiszer, (2005), p. 42.
  22. ↑ Spick, 2000, p. 433.
  23. ↑ Sedbon та 1986-07, p. 4.
  24. ↑ а б FlightInternational, (1991), p. 34.
  25. ↑ Norris;Sedbon, (1991), p. 35.
  26. ↑ Dassault Prototype Rafale A (French) . Musée de l'Air et de l'Espace. Процитовано 26 квітня 2023.
  27. ↑ Cody, Edward (21 липня 1987). France Decides to Build Own Advanced Warplane; Aircraft May Compete With Eurofighter. The Washington Post.
  28. ↑ Davidson, Ian (23 вересня 1988). Uncertainty Deepens Over Rafale Project. Financial Times. London.
  29. ↑ Aviation Week & Space Technology 1986, p. 79.
  30. ↑ Davidson, Ian (17 вересня 1988). Rocard Concedes Rafale Project May Be in Doubt. Financial Times. London.
  31. ↑ Sedbon та 1986-01, p. 11.
  32. ↑ Williams, 2002, pp. 92–93.
  33. ↑ Lenorovitz, (1990), p. 21.
  34. ↑ а б Williams, 2002, p. 93.
  35. ↑ а б Williams, 2002, pp. 94–95.
  36. ↑ а б Williams, 2002, p. 95.
  37. ↑ а б Meddah, Hassan (31 січня 2012). Le Rafale, chasseur "Made in France" aux 7 000 emplois. L'Usine nouvelle (фр.). Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 30 січня 2013.
  38. ↑ Svitak;Bruneau, (2015), p. 60.
  39. ↑ Tran, Pierre (6 лютого 2012). Dassault Wins; Can It Seal the Deal?. Defense News.
  40. ↑ Eden, 2004, p. 170.
  41. ↑ а б Fiszer, (2005), p. 44.
  42. ↑ French naval plane makes maiden flight. Agence France-Presse. 7 липня 1999.
  43. ↑ Roosevelt, Ann (9 грудня 2004). France orders more Dassault Rafale combat aircraft. Defense Daily.
  44. ↑ Hoyle, Craig (13 листопада 2009). France approves contract for 60 more Rafales. Flightglobal. Архів оригіналу за 11 квітня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  45. ↑ Net-centric capability for collaborative combat. Dassault Aviation. Процитовано 22 вересня 2024.
  46. ↑ A full range of advanced weapons. Dassault Aviation. Процитовано 22 вересня 2024.
  47. ↑ а б в г д Rafale deployment history. Dassault Aviation. Процитовано 22 вересня 2024.
  48. ↑ Rafale, satellite launcher study. Dassault Aviation. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 27 грудня 2008. Процитовано 19 січня 2013.
  49. ↑ Tran, Pierre (13 червня 2011). Libya Extends Rafale's Combat Experience. Defense News. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 15 січня 2013.
  50. ↑ Extensive French Rafale Upgrade Programme Begins. Def pro. 18 липня 2012. Архів оригіналу за 31 грудня 2012. Процитовано 15 січня 2013.
  51. ↑ Ruello, Alain (17 червня 2013). Le Rafale restera au meilleur niveau technologique jusqu'en 2050 [The Rafale will continue at the best technical level until 2050]. Les Échos (фр.). Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
  52. ↑ а б Rafale F3-R standard qualified by the DGA. Архів оригіналу за 28 лютого 2019.
  53. ↑ Perry, Dominic (10 січня 2014). France approves latest Rafale upgrade plan. Flightglobal. Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 18 січня 2014.
  54. ↑ Tran, Pierre (10 січня 2014). France To Upgrade Rafale Arms, Electronics. Defense News. Архів оригіналу за 18 січня 2014. Процитовано 18 січня 2014.
  55. ↑ Trevithick, Joseph (4 грудня 2018). Eurofighter Consortium 2.0 Takes Shape As Spain Set To Join Franco-German Stealth Jet Program. The Drive. Архів оригіналу за 29 грудня 2018. Процитовано 2 лютого 2019.
  56. ↑ а б Optimized airframe. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 6 грудня 2009. Процитовано 13 вересня 2009.
  57. ↑ а б French Air Force receives first of upgraded Rafale F4 fighter aircraft. Defense News. 8 березня 2023. Процитовано 28 квітня 2023.
  58. ↑ Exclu : premier appontage d'un Rafale F4 sur le Charles-de-Gaulle. Air et Cosmos. 10 грудня 2021. Процитовано 28 грудня 2021.
  59. ↑ France is sending not one but two Rafale fighters to the Aero India 2011 airshow which is to be held in Bangalore. Defence News. IN. 25 січня 2011. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 5 січня 2012.
  60. ↑ а б Specifications and performance data. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 18 червня 2013.
  61. ↑ A fully optimized airframe. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 15 листопада 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
  62. ↑ Rafale page [Архівовано 2014-07-21 у Wayback Machine.], Federation of American Scientists site, accessed February 14, 2010
  63. ↑ The sheer power of multisensor data fusion. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 22 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013. Implementation of the "multi-sensor data fusion" into the Rafale translates into accurate, reliable and strong tracks, uncluttered displays, reduced pilot workload, quicker pilot response, and eventually into increased situational awareness.
  64. ↑ Jarret, 2005, pp. 144–45.
  65. ↑ Fiszer, (2005), p. 43.
  66. ↑ а б в г д е Collins, Peter (10–16 November 2009). Flight Test: Dassault Rafale – Rampant Rafale. Flight International. 176 (5214): 74—78, 81. Архів оригіналу за 1 січня 2012. Процитовано 15 січня 2013.
  67. ↑ France's Rafale. Defense Industry Daily. 18 жовтня 2016. Архів оригіналу за 13 листопада 2016. Процитовано 31 жовтня 2016.
  68. ↑ Historique de la mise en service du Rafale. Dassault Aviation (фр.). Процитовано 6 лютого 2024.
  69. ↑ Jarret, 2005, p. 56.
  70. ↑ Sedbon та 1988-02, p. 31.
  71. ↑ Jarret, 2005, pp. 270–71.
  72. ↑ OBOGS. Air Liquide. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 5 січня 2012.
  73. ↑ New Scientist 1986, p. 33.
  74. ↑ а б в г д е Rafale. Dassault Aviation. 12 червня 2005. Архів оригіналу за 4 грудня 2007. Процитовано 15 жовтня 2010.
  75. ↑ а б Hoyle, Craig (10 червня 2009). Paris Air Show: Rafale's fighting chance. Flight Daily News. Архів оригіналу за 11 квітня 2013. Процитовано 19 березня 2011.
  76. ↑ One careful owner – why Mirage sale might be no illusion. Arabian Aerospace. 29 квітня 2010. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 12 січня 2013.
  77. ↑ Thomas, Geoffrey (1 жовтня 2007). A380 First Delivery. Air Transport World. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
  78. ↑ SPECTRA integrated self-protection system for the Rafale (PDF). MBDA. Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2012. Процитовано 5 січня 2012.
  79. ↑ Chaltiel, Pierre-Yves; Trouche, Jean-Marie; Bernard-Guelle, Christian. SPECTRA – Protection and avoidance system for the Rafale fighter aircraft fire control, "Nouvelle Revue d'Aeronautique et d'Astronautique." January–February 1997. pp. 23–33.
  80. ↑ de Briganti, Giovanni (31 травня 2011). "war-for-dummies".html Rafale in Combat: 'War for Dummies'. Defense-aerospace. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 5 січня 2012.
  81. ↑ Jet, set, go!. The Week. 16 квітня 2011. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 16 квітня 2011.
  82. ↑ а б в Guhl, Jean-Michel (1 липня 2011). Rafale in Combat. Avionics. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 21 січня 2013.
  83. ↑ Tran, Pierre (23 листопада 2013). French To Boost R&D Across Multiple Programs. Defense News. Архів оригіналу за 25 листопада 2013. Процитовано 25 листопада 2013.
  84. ↑ Hoyle, Craig (20 травня 2009). Thales outlines sensor enhancements for Rafale. Flightglobal. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 12 січня 2013.
  85. ↑ Farnborough 2014: Thales debuts Talios pod (PDF). IHS Janes 360. 17 липня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.
  86. ↑ Thales secures first export contract for TALIOS targeting pod – IHS Jane's 360. IHS Jane's Defence Weekly. 8 червня 2015. Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
  87. ↑ Nowhere to hide (PDF). Fox Three. Rafale International. 14: 12. December 2009. Архів оригіналу (PDF) за 25 травня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  88. ↑ Smart and discrete sensors. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 15 лютого 2012.
  89. ↑ Fighter improvements follow Singapore defeat. Flight Daily News. 23 лютого 2006. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 21 грудня 2011.
  90. ↑ Grolleau, Henri-Pierre (1 листопада 2014). L'antenne ACTIVE dans l'aero. с. 9.
  91. ↑ а б в Hoyle, Craig (2 жовтня 2012). PICTURE: France accepts first AESA-equipped Rafale. Flightglobal. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 15 січня 2013.
  92. ↑ Enter the AESA and the METEOR (PDF). Fox Three. Rafale International. 16: 3. November 2011. Архів оригіналу (PDF) за 25 травня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  93. ↑ L'optronique secteur frontal (L'OSF). Aviation-francaise.com (фр.). 5 січня 2012. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 11 січня 2013.
  94. ↑ Caractéristiques du Rafale M. French Fleet Air Arm (фр.). Архів оригіналу за 1 лютого 2011. Процитовано 14 лютого 2012.
  95. ↑ Air defense mission for flotille F12 (PDF). Fox Three. Rafale International. 8: 8. 2005. Архів оригіналу (PDF) за 22 листопада 2007. Процитовано 30 березня 2011.
  96. ↑ Desclaux, Jacques; Serre, Jacques, ред. (14–17 July 2003). M88 – 2 E4: Advanced New Generation Engine for Rafale Multirole Fighter. AIAA/ICAS International Air and Space Symposium and Exposition: The Next 100 Years. Dayton, Ohio: American Institute of Aeronautics and Astronautics. ISBN 978-1-56347-601-3.
  97. ↑ а б Snecma M88. Flightglobal. 9 червня 1999. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 12 січня 2013.
  98. ↑ Kaveri: Safran ready to invest 50 p.c. of cost. The Hindu. 8 лютого 2007. Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 15 січня 2013.
  99. ↑ Rafale Fighter Flies with Upgraded M88-4E Engine. Defense Talk. 7 травня 2010. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  100. ↑ Rothman, Andrea (28 травня 2011). Safran Says It's Working on New Rafale Jet Engines for U.A.E. Bloomberg L.P. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
  101. ↑ а б Wertheim, 2007, pp. 202-203.
  102. ↑ а б Rafale deployment history. Dassault Aviation. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 18 січня 2014.
  103. ↑ Into combat with the Navy (PDF). Fox Three. Rafale International. 11: 12. June 2007. Архів оригіналу (PDF) за 26 травня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  104. ↑ French Ministry of Defence orders a further 59 Rafale fighters (PDF). Fox Three. 8: 3. 2005. Архів оригіналу (PDF) за 25 травня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  105. ↑ Rafale, the omnirole fighter (PDF). Fox Three. Rafale International (14). December 2009. Архів (PDF) оригіналу за 24 жовтня 2013. Процитовано 5 січня 2012.
  106. ↑ Hoyle, Craig (18 жовтня 2012). PICTURES: Rafale clears Meteor safe separation test. Flightglobal. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012.
  107. ↑ Rafale : vers le standard F4. Dassault Aviation (Пресреліз) (French) . 22 березня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 24 листопада 2021.
  108. ↑ Latest-Generation Rafale Fighter Enters French Air Force Service. AIN Online. 7 березня 2023.
  109. ↑ French Rafale lands on US aircraft carrier, Theodore Roosevelt. SAFRAN. 2 вересня 2008. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 20 листопада 2014.
  110. ↑ The first Egyptian Rafale should be delivered within ten days. Defens-aero.com (Fr) . 15 липня 2015. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 16 липня 2015.
  111. ↑ Francia entregará la fragata FREMM a Egipto el próximo día 23. defensa.com (ісп.). 18 червня 2015. Архів оригіналу за 18 червня 2015. Процитовано 18 червня 2015.
  112. ↑ Les Rafale indiens porteront la dénomination Rafale EH et Rafale DH. defens-aero.com (фр.). 11 січня 2017. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 11 січня 2017.
  113. ↑ Archived copy (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  114. ↑ а б Four more Rafales join Qatar Emiri Air Force. Shephard Media. 28 липня 2021. Процитовано 11 січня 2022.
  115. ↑ 332 All Weather Squadron. haf.gr.
  116. ↑ Προσγειώθηκε στην Τανάγρα και το 15ο Rafale EG "416" στην Τανάγρα [The 15th Rafale "416" landed in Tanagra]. 2 червня 2023.
  117. ↑ Williams, 2002, p. 112.
  118. ↑ Rafale M. French Navy (фр.). Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 28 серпня 2013.
  119. ↑ Frawley, 2002, p. 69.
  120. ↑ Bresson, Romain (17 березня 2021). Le standard F3-R du Rafale désormais pleinement opérationnel. Armée de l'Air et de l'Espace. Процитовано 20 березня 2021.
  121. ↑ а б в г д Aircraft Characteristics. Архів оригіналу за 8 квітня 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  122. ↑ New capability for the Rafale. defense.gouv.fr (фр.). 27 березня 2017. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 7 квітня 2017.
  123. ↑ У центральній частині Франції розбився винищувач «Рафаль». Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 2 квітня 2011.
  124. ↑ ВМС Франції: Винищувачі, що розбилися над Середземним морем, зіткнулися
  125. ↑ Quisnel, Jean (2 липня 2012). Crash d'un Rafale en Méditerranée [A Rafale's crash in the Mediterranean]. Le Point (French) . Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 1 червня 2022.
  126. ↑ 2 French Rafale Jets Collide Mid-Air, Instructor, Pilot Missing. NDTV.com (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
  127. ↑ France-Presse, Agence (14 серпня 2024). Two fighter jet pilots die in France after mid-air crash. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 15 серпня 2024.
  128. ↑ Projet de loi de finances pour 2014 : Défense : équipement des forces et excellence technologique des industries de défense (фр.). Senate of France. 21 листопада 2013. Архів оригіналу за 26 березня 2014. Процитовано 2 липня 2014. Avant prise en compte du projet de LPM, le coût total du programme pour l'Etat était de 45,9 Mds €2013. Le coût unitaire (hors coût de développement) de 74 M€2013 pour le Rafale B (pour 110 avions) de 68,8 M€2013 pour le Rafale C (pour 118 avions) et de 79 M€2011 pour le Rafale M (pour 58 avions)."
    Переклад: До врахування проєкту Закону про торговельні марки загальна вартість програми для держави становила 45,9 мільярда євро у 2013 році. Вартість одного літака (без урахування витрат на розробку) складала 74 мільйони євро у 2013 році для Rafale B (110 літаків), 68,8 мільйона євро у 2013 році для Rafale C (118 літаків) і 79 мільйонів євро у 2011 році для Rafale M (58 літаків)..
  129. ↑ Nouvelle, L'Usine (5 грудня 2011). Les sénateurs réévaluent le prix du Rafale. L'Usine Nouvelle (фр.). Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 15 січня 2013.
  130. ↑ Military Balance, (2024), с. 93, 94.
  131. ↑ 2015 Results Presentation (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 17 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
  132. ↑ Military Balance, (2024), с. 94.
  133. ↑ Military Balance, (2024), с. 93.
  134. ↑ а б Єгипет купує 30 додаткових винищувачів Rafale. Мілітарний (рос.). Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  135. ↑ Hoyle, Craig (4 грудня 2018). Analysis: 2019 World Air Forces Directory. Flightglobal.com. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 2 лютого 2019.
  136. ↑ Second batch of Rafale aircraft reaches India, says IAF. The Times of India (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 4 листопада 2020.
  137. ↑ Five Rafale jets leave for India: What happens next. The Indian Express (англ.). 27 липня 2020. Архів оригіналу за 1 вересня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
  138. ↑ The third batch of three Rafale aircraft landed at an IAF base a short while ago. They flew over 7000Km with in-flight refuelling. The aircraft got airborne earlier in the day from #IstresAirBase in France. IAF deeply appreciates the tanker support provided by UAE Air Force.
  139. ↑ Греція має намір придбати винищувачі Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  140. ↑ а б Греція дозамовила шість винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  141. ↑ а б Хорватія підписала контракт на закупівлю винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  142. ↑ Under embargo Qatar takes delivery of first Rafale jets. France 24. 5 червня 2019.
  143. ↑ The Military Balance 2023, p. 350.
  144. ↑ а б The first Rafales join the French Navy. Interavia Business & Technology. Aerospace Media Publishing: 20—21. 1 липня 2001.
  145. ↑ Rafale: Multinational Success (PDF). Fox Three. Rafale International. 3: 1. December 2001. Архів оригіналу (PDF) за 26 травня 2013.
  146. ↑ Rafale fighters take off from French air force. Associated Press. 27 червня 2006.
  147. ↑ Suits, John (22 липня 2008). French Sailors Experience Flight Operations Aboard Roosevelt (Пресреліз). United States Navy. Архів оригіналу за 4 листопада 2013.
  148. ↑ Cerezo, Katharine (8 червня 2010). French Squadron Performs Jet Engine Swap-Out on Board Truman. Defpro.com. Архів оригіналу за 15 червня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  149. ↑ French Air Force Omnirole Fighters Enter Service (PDF). Fox Three. Rafale International. 8: 4. 2005. Архів оригіналу (PDF) за 25 травня 2013.
  150. ↑ Paris engage des Rafale en Afghanistan. Le Figaro (фр.). 15 березня 2007. Архів оригіналу за 17 березня 2007.
  151. ↑ Le Rafale, bon pour le bombardement. Midi Libre (фр.). 2 березня 2007.
  152. ↑ Afghanistan : 3 Rafale français retirés. Le Figaro (фр.). 1 грудня 2011. Архів оригіналу за 4 грудня 2011.
  153. ↑ Egyptian Deal For Rafale Fighters Boosts Data Sharing. Breaking Defense. 19 травня 2021.
  154. ↑ Sweetman, Bill (13 травня 2015). Opinion: Saab And Dassault Strengthen Their Fighter-Market Positions. Aviation Week & Space Technology. Архів оригіналу за 13 травня 2015. Процитовано 13 травня 2015.
  155. ↑ Surge in Jet Purchases Reshuffles Market. Defense News. 10 травня 2015. Процитовано 14 травня 2015.
  156. ↑ а б в г Козацький Саня (23 травня 2021). Греція почала отримувати французькі винищувачі Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
  157. ↑ Kokkinidis, Tasos (19 січня 2022). Greece Receives First Six of 24 Rafale Jets. Greek Reporter.
  158. ↑ Lazos, Efthimios (25 вересня 2023). Πολεμική Αεροπορία: Επιχειρησιακά τα Rafale, πραγματοποιήθηκε η Τελική Επιχειρησιακή Αξιολόγηση της 332 Μοίρας. Defencereview.
  159. ↑ Gençtürk, Ahmet (1 червня 2024) [30 May 2024]. Greece intends to buy more Rafale jets, frigate from France: Kathimerini newspaper. Anadolu Anjansi. с. 1. Процитовано 13 липня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  160. ↑ Rafale deal: Pricing issues, India's insistence on 50% local spending lead to missing of July target. The Economic Times. 31 липня 2015. Архів оригіналу за 11 серпня 2015.
  161. ↑ India to announce its intention to acquire 36 Rafale aircraft rapidly (Пресреліз). Dassault Aviation. 10 квітня 2015. Архів оригіналу за 14 квітня 2015.
  162. ↑ Government withdraws tender for 126 medium multi role combat aircraft: Manohar Parrikar. The Economic Times. 30 липня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2015.
  163. ↑ India and France sign Rafale fighter jet deal. BBC News. 23 вересня 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2016.
  164. ↑ Peri, Dinakar (23 вересня 2016). India, France conclude Rafale deal. The Hindu. Архів оригіналу за 23 вересня 2016.
  165. ↑ Rafale Deal For 36 Fighter Jets Finally Sealed After Long Wait: 10 Facts. NDTV. 23 вересня 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 23 вересня 2016.
  166. ↑ Rajat Pandit (26 серпня 2017). IAF pitches for 36 more Rafale fighters after it gets the first 36 from France. The Times of India. Архів оригіналу за 26 серпня 2017.
  167. ↑ IAF receives first Rafale combat aircraft in France. The Times of India. 20 вересня 2019.
  168. ↑ MMRCA 2.0 Contenders.
  169. ↑ Rafale jets reach Ambala today: What next after 7,000-km journey from France?. The Indian Express. 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
  170. ↑ Daisuke Sato (1 квітня 2021). India gets new batch of French Rafale fighter jets. Defence Blog. Архів оригіналу за 2 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021.
  171. ↑ Олександр Аргат (3 квітня 2021). Індія отримала нову партію літаків Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 4 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  172. ↑ Олександр Аргат (6 квітня 2021). У Франції розслідують справу про відкат за індійський контракт на Rafale. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 6 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
  173. ↑ Олександр Аргат (21 квітня 2021). Франція здійснила п’яту поставку винищувачів Rafale в Індію. Український мілітарний портал. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
  174. ↑ IAF Contingent Completes Successful Participation in Exercise Red Flag 2024. Press Information Bureau. 16 червня 2024. Процитовано 28 червня 2024.
  175. ↑ IAF's Rafale aircraft participate in Red Flag exercise in Alaska. The Economic Times. 16 червня 2024. ISSN 0013-0389. Процитовано 28 червня 2024.
  176. ↑ Indian Rafales fly over Great Pyramids in Egypt, soar over Greece. The Times of India. ISSN 0971-8257. Процитовано 28 червня 2024.
  177. ↑ WATCH: IAF Rafale Jets In Formation With Egyptian Aircraft Fly Over Great Pyramids. Times Now (англ.). 27 червня 2024. Процитовано 28 червня 2024.
  178. ↑ Fouquet, Helene; Rothman, Andrea (20 червня 2014). Dassault Said to Close in on Rafale Contract to Lift Exports. Bloomberg L.P. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014.
  179. ↑ Irish, John; Altmeyer, Cyril (30 квітня 2015). Update 3-France and Qatar seal $7 bln Rafale fighter jet deal. Reuters.
  180. ↑ Qatar has chosen the Rafale (Пресреліз). Dassault Aviation. 30 квітня 2015. Архів оригіналу за 3 травня 2015.
  181. ↑ Qatar agrees to buy 24 Rafale fighter jets from France. Al Jazeera. 4 травня 2015. Архів оригіналу за 5 травня 2015.
  182. ↑ Béziat, Eric; Gallois, Dominique; Pietralunga, Cédric (7 грудня 2017). Métro, Rafale, A321... 11,1 milliards d'euros de contrats signés à l'arrivée de Macron au Qatar. Le Monde. Архів оригіналу за 7 грудня 2017.
  183. ↑ Binnie, Jeremy (6 лютого 2019). First Qatari Rafale delivered. Jane's 360. London. Архів оригіналу за 6 лютого 2019.
  184. ↑ Perry, Dominic (6 лютого 2019). PICTURE: Qatar receives first of 36 Rafale fighters. FlightGlobal. London. Архів оригіналу за 6 лютого 2019.
  185. ↑ Ivanjek, Jan (24 вересня 2020). Bitka za hrvatsko nebo: Analizirali smo ponude za avione, nema dvojbe koji je najmoćniji. Jutarnji list.
  186. ↑ Andrej, Plenkovic (28 травня 2021). Plenković: with a multi-role fighter aircraft Croatia is gaining a powerful strategic deterrent for the next 30–40 years. vlada.gov.hr. Government of the Republic of Croatia.
  187. ↑ Vlada usvojila povijesnu odluku o nabavi višenamjenskog borbenog aviona. MORH. 28 травня 2021.
  188. ↑ McNeil, Harry (3 жовтня 2023). Historic moment as Croatia receives its first Rafale fighter aircraft. Airforce Technology. Процитовано 6 жовтня 2023.
  189. ↑ Croatia receives first Rafale fighter from France. Janes. 2 жовтня 2023.
  190. ↑ Hrvatska preuzela i peti Rafale: 'Imat ćemo najmoćnije zrakoplovstvo na prostoru između Njemačke i Grčke'. vecernji.hr (хор.). Процитовано 20 січня 2024.
  191. ↑ France, UAE Close in on Spy Sat Deal. Defense News. 1 вересня 2014. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 10 грудня 2014.
  192. ↑ Hepher, Tim (11 листопада 2015). UAE in final stages of talks to buy Rafale jets. Reuters. Архів оригіналу за 14 листопада 2015. Процитовано 12 листопада 2015.
  193. ↑ Hot Weather Trials Campaign for the Rafale F3-R.
  194. ↑ ОАЕ замовили 80 винищувачів Rafale. Мілітарний. Архів оригіналу за 3 грудня 2021. Процитовано 3 грудня 2021.
  195. ↑ France and Serbia Successfully Conclude Negotiations for Sale of 12 Rafale Fighter Jets. armyrecognition.com. Army Recognition. Процитовано 27 серпня 2024.
  196. ↑ Сербія підписала угоду на придбання 12 винищувачів Rafale. Мілітарний. 29 серпня 2024. Процитовано 29 серпня 2024.
  197. ↑ Bisaccio, Derek (27 листопада 2023). France Pitches Rafale to Uzbekistan, Kazakhstan. Defense Security Monitor. Процитовано 23 березня 2024.
  198. ↑ Herk, Hans van (25 листопада 2023). Next in line for Rafales: Uzbekistan?. scramble.nl. Процитовано 23 березня 2024.
  199. ↑ Візія Повітряних Сил ЗСУ: заміна радянського та уніфікація. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 22 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2023.
  200. ↑ Пентагон проводить дослідження щодо перспективи поставки Україні винищувачів. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 3 серпня 2022. Процитовано 22 вересня 2023.
  201. ↑ MacKenzie, (2002), p. 36.
  202. ↑ Fiszer, (2005), p. 50.
  203. ↑ "En Garde!" Journal of Electronic Defense. August 2002.
  204. ↑ Pleitgen, Fred (17 жовтня 2016). On board the French nuclear carrier battling ISIS. CNN. Архів оригіналу за 17 жовтня 2016. Процитовано 17 жовтня 2016.
  205. ↑ French Navy Rafale M Fighters May Conduct Combat Missions From a US Navy CVN in 2017. Navyrecognition.com. 21 грудня 2015. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 28 грудня 2015.
  206. ↑ French aircrews ready to train in Norfolk. 27 березня 2018. Navy Times. Retrieved 10 May 2018.
  207. ↑ French military jets over Libya. BBC News. 19 березня 2011. Архів оригіналу за 20 березня 2011.
  208. ↑ French fighter shoots down Libyan jet. BBC News. 24 березня 2011. Архів оригіналу за 26 березня 2011.
  209. ↑ Libya to Syria: Operational History of 'Battle-Hardened' Rafale. 28 липня 2020.
  210. ↑ а б в Craig Hoyle (14 червня 2011). France's Rafale fighter proves its omnirole skills. Flightglobal. Архів оригіналу за 30 вересня 2011.
  211. ↑ Eshel, Tamir (12 жовтня 2011). France Spent Over 1,000 Bombs and Missiles in the 7 Month Libyan Campaign. Defense Update. Архів оригіналу за 13 жовтня 2011.
  212. ↑ France Rafale jets target Gao in eastern Mali. BBC News. 13 січня 2013. Архів оригіналу за 15 січня 2013.
  213. ↑ Algeria grants airspace to French jets for raids in Mali. Al Arabiya News. 13 січня 2013. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 14 січня 2013.
  214. ↑ Islamists flee French airstrikes in Mali. The Australian. 15 січня 2013. Архів оригіналу за 19 березня 2014.
  215. ↑ Blitz, James (21 січня 2013). France and US bicker over fuel. Financial Times. London. Архів оригіналу за 26 січня 2013.
  216. ↑ Rahir, Patrick (2 серпня 2013). France To Cut Rafale Order; Betting on Exports. Defense News. Архів оригіналу за 4 серпня 2013. Процитовано 28 серпня 2013.
  217. ↑ Premiers vols français de reconnaissance en Irak. Le Figaro (фр.). 15 вересня 2014. Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 4 жовтня 2014.
  218. ↑ France To Deploy More Fighter Jets, Warship in Islamic State Fight. Defense News. 1 жовтня 2014. Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 7 жовтня 2014.
  219. ↑ Jennings, Gareth (19 вересня 2014). French Rafale jets strike IS in Iraq. IHS Jane's Defence Weekly. Архів оригіналу за 21 вересня 2014.
  220. ↑ Keaten, Jamey (19 вересня 2014). France strikes IS depot in Iraq. Military Times. Архів оригіналу за 19 вересня 2014.
  221. ↑ Lendon, Brad (14 квітня 2018). Weapons the US, UK and France used to target Syria. CNN. Архів оригіналу за 14 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  222. ↑ France intercepted Iranian drones during attack on Israel. 15 April 2024.
  223. ↑ French Rafale fighters scramble to neutralize Iranian drones. 15 April 2024.
  224. ↑ Dassault Rafale (англ.). giantbomb.com. Процитовано 19 вересня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Dassault Rafale

Література

[ред. | ред. код]
  • Williams, Mel. Dassault Rafale // Superfighters, The Next Generation of Combat Aircraft. — London : AIRtime Publishing, 2002. — ISBN 978-1-880588-53-6.
  • Buttler, Tony. British Secret Projects: Jet Fighters Since 1950. — Hinckley, UK : Midland Publishing, 2000. — ISBN 978-1-85780-095-1.
  • Frawley, Gerard. The International Directory of Military Aircraft. — Fyshwick, AU : Aerospace Publications, 2002. — ISBN 978-1-875671-55-7.
  • Spick, Mike. The Great Book of Modern Warplanes. — St. Paul, MN : MBI Publishing, 2000. — ISBN 978-1-84065-156-0.
  • Eden, Paul. The Encyclopedia of Modern Military Aircraft. — London : Amber Books, 2004. — ISBN 978-1-904687-84-9.
  • Lorell, Mark; Hoffman, Donna. The Use of Prototypes in Selected Foreign Fighter Aircraft Development Programs – Rafale, EAP, Lavi, and Gripen. — London : RAND Corporation, 1989. — ISBN 0-8330-0970-2.
  • Wertheim, Eric. Naval Institute Guide to Combat Fleets of the World: Their Ships, Aircraft, and Systems. — Annapolis, MD : Naval Institute Press, 2007. — ISBN 978-1-59114-955-2.
  • Jarret, DN. Cockpit Engineering. — Surrey, UK : Ashgate Publishing, 2005. — ISBN 978-0-7546-1751-8.
  • Lenorovitz, Jeffrey. Rafale Serves as Testbed for French Systems // Aviation Week & Space Technology. — McGraw-Hill, 1986. — Т. 124, вип. 25 (23 червня). — С. 79. — ISSN 0005-2175.
  • Lenorovitz, Jeffrey. Rafale Debut Opens Way for Flight Test Program // Aviation Week & Space Technology. — McGraw-Hill, 1990. — Т. 133, вип. 19 (5 листопада). — С. 20-22. — ISSN 0005-2175.
  • Fiszer, Michal. Storm warning: the Dassault Rafale is poised to become Europe's premier fighter-bomber // Journal of Electronic Defense. — McGraw-Hill, 2005. — Т. 28, вип. 6 (1 червня). — С. 40–51. — ISSN 0192-429X.
  • Sweetman, Bill. Killer angels: France's Rafale has fire, but will glory remain a mirage? // Journal of Electronic Defense. — Association of Old Crows, 2002. — Т. 25, вип. 11 (1 листопада). — С. 44-48. — ISSN 0192-429X.
  • MacKenzie, Christina. Rafale Readies // Flight International. — Reed Business Information, 2002. — Т. 161, вип. 4824 (19-25 березня). — С. 36–37. — ISSN 0015-3710.
  • Sedbon, Gilbert; Norris, Guy. Power to Progress // Flight International. — Reed Business Information, 1991. — Т. 139, вип. 4262 (10-16 квітня). — С. 32–36. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 13 січня 2010.
  • Sedbon, Gilbert. Dassault flies Rafale demonstrator // Flight International. — Reed Business Information, 1986. — Т. 130, вип. 4019 (6-12 липня). — С. 4. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 11 квітня 2013.
  • Sedbon, Gilbert. Rafale partners sought formally // Flight International. — Reed Business Information, 1986. — Т. 129, вип. 3996 (26 січня). — С. 11. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 11 квітня 2013.
  • Sedbon, Gilbert. Crouzet controls by voice // Flight International. — Reed Business Information, 1988. — Т. 133, вип. 4101 (14-20 лютого). — С. 30–31. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 27 серпня 2013.
  • Flight International. Air Superiority // Flight International. — Reed Business Information, 1983. — Т. 124, вип. 3892 (4-10 грудня). — С. 1509. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 1 листопада 2010.
  • Flight International. Military Aircraft of the World // Flight International. — Reed Business Information, 1991. — Т. 140, вип. 4281 (21-27 серпня). — С. 34. — ISSN 0015-3710. Архівовано з джерела 25 серпня 2013.
  • Svitak, Amy; Caroline, Bruneau. Fasionably Late // Aviation Week & Space Technology. — McGraw-Hill, 2015. — Т. 177, вип. 11 (8-21 червня). — С. 59–60. — ISSN 0005-2175.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Dassault_Rafale&oldid=43561737