па́-ні

Іменник, істота, жіночий рід, II відміна (тип відмінювання 2a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -пан-; закінчення: -і.

• МФА: [ˈpɑnʲi]
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

1. ввічлива форма звертання, згадування, зазвичай до одруженої жінки ^{[≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1]} ◆ [Мічурін:] Вельмишановні пані і вельмишановні пани. […] Я трохи відкрив лише вузеньку щілинку в таємницю природи. Олександр Петрович Довженко, «Мічурін», 1949 р. [СУМ-11]
2. шаноблива форма звертання до жінки в усній народній мові ^{[≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2]} ◆ [Кобзар (заводе пісню):] Наїхали до Марусі козаченьки в гості, — Марусенько пані! Чи є твій пан дома? Панас Мирний, «У черницях», 1884 р. [СУМ-11]
3. істор. одружена поміщиця в старій Польщі, Литві, Україні й Білорусі ^{[≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3]} ◆ Опівночі верталася додому в своє село якась багата пані. І. С. Нечуй-Левицький, «Чортяча спокуса», 1885 р. [СУМ-11] ◆ Панський улюбленець, він [орел] щодня одержував з ласки пані Софії щедрий раціон — живу, взяту з отари вівцю. О. Т. Гончар, «Перекоп», 1957 р. [СУМ-11] * у порівняннях ◆ [Явдоха:] А гарно, тату, Галі в окулярах. Так, мов яка дуже велика пані. Панас Мирний, «Перемудрив», 1884 р. [СУМ-11]
4. перен., ірон., зневажл. жінка, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. ^{[≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4]} ◆ Не велика Стеха пані, тим що сіла в панські сани. Народне прислів’я [СУМ-11] ◆ Серед села вдова жила // У новій хатині, // Білолиця, кароока // І станом висока, // У жупані; кругом пані, // І спереду й збоку. Т. Г. Шевченко, «Утоплена», 8 (20) грудня 1841 р. [СУМ-11]
5. істор. особа жіночої статі, що займала привілейоване становище в дореволюційному суспільстві ^{[≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5]} ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації).
6. істор. особа, що має владу над іншими ^{[≈ 6][≠ 6][▲ 6][▼ 6]} ◆ [Сабіна:] Хай пан дозволить піти рабині знову до роботи, бо, може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає. Леся Українка, «Йоганна, жінка Хусова», 1909 р. [СУМ-11] ◆ Знялась буча. Пані [економова мати] та наймичка сварились, докоряли одна одній та мало не бились… М. М. Коцюбинський, «На віру», 1891 р. [СУМ-11] ◆ Від великодня служить [Зінька] у них, а так наче давно вже. Що вже намучилась, і цур їм. У роботі завжди, сама ж усе, бо він десь або по ділах, або гуляє, а вона ж — пані, ні за холодну воду. А. В. Головко, «Бур’ян», 1927 р. [СУМ-11]
7. істор. жінка, що за зовнішніми ознаками належить до привілейованих верств населення ^{[≈ 7][≠ 7][▲ 7][▼ 7]} ◆ Постояли ми там годину, а може, й більш. Якась пристаркувата пані до нас іде. Марко Вовчок, «Сестра», 1858 р. [СУМ-11] ◆ Худа й бліда, мов свічка, пані розповідала про те, як їй тяжко було добути собі чорного агата для намиста, що гадючкою стисло її горло. Олесь Досвітній, «Жебрачка», 1928 р. [СУМ-11]
8. чия-небудь дружина ^{[≈ 8][≠ 8][▲ 8][▼ 8]} ◆ Моя жінка засилає Вам і Вашій пані привіт. М. М. Коцюбинський, лист до Панаса Мирного, 1 (14) жовтня 1903 р. [СУМ-11]
9. у Польщі, Литві, Україні й Білорусі: ввічлива форма звертання або називання щодо осіб жіночої статі привілейованих верств суспільства ^{[≈ 9][≠ 9][▲ 9][▼ 9]} ◆ От було тільки що зійдуться вони, зараз і почнуть якусь там ущипливу розмову між собою. — Е, — каже було наш старий, — є, пані-сусідко! Я б вас де полковником настановив! Марко Вовчок, «Три долі», 1861 р. [СУМ-11] ◆ Ще перед ранішнім чаєм в столовій з'являлась пані Констанція незвичайно рухлива і енергічна. М. М. Коцюбинський, «Дебют», 1909 р. [СУМ-11]

• невелика пані
• велика пані

Жіноча форма від пан, що зводиться до праслов'янської форми *gъpanъ, від котрої також виникли пол. pan, чеськ. pán, словац. pán, н.-луж. pan. — Запозичення з польської мови; праслов. *gъpanъ цілком певної етимології не має; очевидно, запозичення з давньоіранського джерела; ір. *gu-pāna- / *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» склалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»; менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з жупан «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер III 195—196; Преобр. II 13; Brückner 393; Holub-Lyer 355); безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442—443) відокремлення *panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови; недостатньо обґрунтованою є спроба (Machek ESJČ 531; Holub-Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до pani, яке зіставляється з д.-грец. ποτνία «володарка, пані», давньоінд. pátnī «те ж саме». Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983. — ISBN 966-00-0816-3. Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.

• Словник УЛІФ: пані