би́ч

Іменник, неістота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 4b за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бич-.

• МФА : [ˈbɪt͡ʃ] (одн.), [beˈt͡ʃʲi] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

1. довгий батіг; канчук, нагайка. ^{[≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1]} ◆ Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі Котляревський
   1. кий або палиця, якою б'ють. ^{[≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2]} ◆ Пес не тікає від колача, але від бича! Стефаник
2. перен. те, що завдає великої шкоди, лиха. ^{[≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3]} ◆ Безробіття, цей страшний бич робітничого класу при капіталізмі, набирає дедалі більш загрозливих розмірів
3. перен. гостре викриття, картання. ^{[≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4]} ◆ В посланії «І мертвим, і, живим, і ненародженим» Шевченко прилюдно в обличчя б'є перевертнів бичем свого презирства П. Г. Тичина
4. коротка частина ціпа, якою б'ють, вимолочуючи колос; бияк. ^{[≈ 5][≠ 5][▲ 5][▼ 5]} ◆ Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що рипиця луснула і бич одскочив І. С. Нечуй-Левицький

1. —
2. —
3. —
4. —
5. ціп

Від ??

• Словник УЛІФ: бич