| dbo:abstract
|
- L'argument teleològic o l'argument del disseny és l'argument sobre l'existència de Déu que es basa en les proves del món i un univers «disseny». Dins de les diferents variacions de l'argument bàsic hi ha aquest punts: 1.
* X És massa complex per haver sortir per atzar o naturalesa. 2.
* Per tant X ha d'haver estat creat per un ésser intel·ligent. 3.
* Déu és un ésser intel·ligent. 4.
* Per tant Déu existeix. X normalment es refereix a l'univers, el procés evolutiu, el ser humà, etc. (ca)
- الحجة الغائية أو الحجة الفيزيائية-الغائية، والتي تُعرف أيضًا باسم حجة التصميم أو حجة الصنع أو حجة التصميم الذكي، هي حجة لـوجود الله أو، بشكل أعم، لخالق ذكي استنادًا إلى أدلة واضحة على تصميم متعمد في العالم الطبيعي.إن أولى النسخ المسجلة من هذه الحجة ترتبط بسقراط في اليونان، رغم أنه قد جادل البعض بأن سقراط تكلم بحجة قديمة.أما تلميذه أفلاطون وتلميذ أفلاطون أرسطو فقد قدموا مقاربات معقدة لمقترح أن الكون له سبب ذكي، لكن المدرسة الرواقية قامت تحت تأثيرهم «بوضع سلاح الحجج المؤيدة للخلق والتي تعرف عمومًا باسم حجة التصميم»استعملت الأديان الإبراهيمية الحجة الغائية بعدة أساليب، وقد ارتبطت هذه الحجة بها. وقد قام علماء الدين الإسلامي في العصور الوسطى مثل الغزالي باستخدام الحجة، رغم رفضها من قبل النصيين باعتبارها غير ضرورية، ورفضت من الفلاسفة المسلمين باعتبارها غير مقنعة. ثم قَبِل الراهب توماس الأكويني بالحجة الغائية وضمنها في البراهين الخمسة على وجود الله. وكان من أنصارها في إنكليترا المعاصرة رجال دين مثل ويليام تورنر وجون ري وفي بدايات القرن الثامن عشر نشر وليام ديرهام كتابه اللاهوت الفيزيائي Physico-Theology وقدم فيه «شرحًا لوجود الله وصفاته من مخلوقاته».ولاحقًا نشر ويليام بيلي في كتابه اللاهوت الطبيعي أو الأدلة على وجود وصفات الخالق في عام 1802 وطرح حجة التصميم بنسخته من حجة صانع الساعة واستخدام لأول مرة تعبير حجة التصميم.ومنذ بداية طرح الحجة الغائية تعرضت لانتقادات كثيرة بمختلف نسخها، واستجابات لتحديها لادعاءات العلم الطبيعي غير الغائية. وأكثر الانتقادات أهمية هي الحجج الفلسفية العامة التي طرحها ديفيد هيوم في كتاب «حوارات حول الدين الطبيعي» الذي نشر 1779 والانتقاد التالي بالأهمية هو تعليل التعقيد البيولوجي الذي طرحه داروين في أصل الأنواع، المنشور 1859. منذ ستينيات القرن العشرين كانت حجج بالي مؤثرة في تطوير حركة علم الخلق التي تستعمل تعابير مثل «التصميم من قبل مصمم ذكي» ثم نشروها تحت اسم جديد التصميم الذكي وتدعو له حركة التصميم الذكي. وكلا الحركتين استخدمة الحجة الغائية للمجادلة ضد مفهوم التطور، وطالبت بوجوب إعطاء التفسيرات المتجاوزة للطبيعة مصداقية مكافئة في مناهج تدريس العلوم الحكومية. وبدأ منذ زمن الإغريق ظهور مقاربتين في الحجة الغائية، يتمايزان بفهمهما بخصوص النظام الطبيعي إن كان خلق حرفيًا أم لا. وقد بدأت مقاربة الحجة غير الخلقية بوضوح مع أرسطو، رغم أن كثيرًا من المفكرين كاتباع الأفلاطونية المحدثة يعتقدون بأنها كانت مقصودة من أفلاطون فعلًا. ولا توصف هذه المقاربة بالخلقية بالمعنى البسيط، لأنها وإن وافقت على وجود الذكاء الكوني ومسؤوليته عن النظام الطبيعي، فهي ترفض مقترح أن هذا يتطلب «خالقًا» ليصنع ماديًا هذا النظام ويحافظ عليه. ولم يجد أتباع الأفلاطونية المحدثة أن الحجة الغائية مقنعة، وتابعهم على ذلك فلاسفة القرون الوسطى مثل الفارابي وابن سينا، ولكن ابن رشد وتوماس الأكويني اعتبرا الحجة مقبولة، وإن لم تكن الحجة الأفضل.والمدافعين المعاصرين عن الحجة الغائية هما الفيلسوف ريتشارد سواينبرن وعالم الرياضيات جون لينكس. (ar)
- Το τελεολογικό επιχείρημα (γνωστό και ως φυσικοθεολογικό επιχείρημα ή επιχείρημα του σχεδιασμού ή επιχείρημα του ευφυούς σχεδιασμού ή του ωρολογοποιού) είναι ένα εμπειρικό επιχείρημα, σύμφωνα με το οποίο, η λειτουργικότητα ορισμένων φυσικών αντικειμένων στο σύμπαν, δείχνει πως υπάρχει κάποιος που σχεδίασε ή ρύθμισε το σύμπαν, οπότε είναι λογικό κάποιος να πιστεύει στην ύπαρξη του Θεού. Με άλλα λόγια δηλώνει ότι η τάξη και η πολυπλοκότητα του κόσμου δείχνει πως μια ύπαρξη τον δημιούργησε με συγκεκριμένο σκοπό, όπως τη δημιουργία της ζωής, κατά νου. Παρόλο που αρχικά το επιχείρημα έχει ρίζες στην αρχαία Ελλάδα, το πρότεινε με περισσότερη σαφήνεια ο Θωμάς ο Ακινάτης, συνήθως αποδίδεται στον συγγραφέα του 18ου αιώνα, (William Paley), o οποίος το έκανε αρκετά δημοφιλές, όταν σύγκρινε μεταφορικά το σύμπαν με ένα ρολόι. Το μεγαλύτερο πλήγμα στο Τελεολογικό Επιχείρημα το έφερε η Δαρβινική Θεωρία Εξέλιξης των Ειδών. Εξήγησε πως η πολυμορφία και πολυπλοκότητα στη φύση εξηγείται με την επιβίωση του καταλληλότερου. Εξελίξεις στη μοριακή βιολογία ανέδειξαν πως η γένεση ζωής από είναι πιθανή σε κατάλληλες συνθήκες. Η αποτυχία του Σχεδιασμού να επιβιώσει από το επιχείρημα που έθεσε στο τραπέζι ο Δαρβίνος και οι εξελίξεις στην επιστήμη, έδωσαν γένεση στο επιχείρημα του Ευφυούς Σχεδιασμού, το οποίο και αυτό αντιμετώπισε εξοντωτική κριτική. (el)
- La argumento teleologia, aŭ argumento de la dia dezajno, estas unu el la argumentadoj utiligataj por pruvi la ekziston de Dio aŭ de kreisto, startante el la percepto de ordo, celo, projekto aŭ direkto en la stato de la ekzistaĵoj. La termino “teleologia” elfluas el grekaj telos (τέλος), kiu signifas “finon” aŭ "celon". kaj logos (λόγος) signifanta “vorton” aŭ "paroladon"; la kunaĵo “teleologio” estas la hipotezo-konstato ke ekzistas iu celo aŭ iu direktiĝo en la kioncerto de la estaĵaro. (eo)
- Argudio teleologikoa edo diseinuaren argudioa Jainkoaren existentzia frogatzeko a posteriori motako argudio bat da, naturaren ustezko diseinuan eta xedean oinarritua. Premisa hori izanik, ondorioztatu daiteke badela diseinatzaile bat, Jainkoa alegia. Antzinako filosofo batzuek garatu zuten halako teologia bat. Platonek, esaterako, Demiurgo proposatu zuen, artisau gisako izakia, unibertso fisikoa taxutzearen eta mantentzearen arduraduna. Aristotelesek teologia naturalistagoa proposatu zuen, . Xenofonteren arabera, Sokratesek argudiatu zuen ezen, gizakien atalak ezin hobeki egonda egokituta bata besteari, hala nola betazala begiari, ezinezkoa dela hura kasualitate bat izan, eta, hartara, unibertsoan plangintza dagoen seinalea dela. (eu)
- El argumento teleológico o físico-teológico, también conocido como argumento del diseño, o argumento del diseño inteligente, es un argumento para probar la existencia de Dios o, más generalmente, de un creador inteligente basándose en la evidencia percibida de un hipotético diseño deliberado en el mundo natural. El término y definición del argumento fue dado por Immanuel Kant en su obra Crítica de la razón pura. Las primeras versiones conocidas de este argumento están asociadas con Sócrates en la antigua Grecia, aunque se piensa que estaba abordando un argumento más antiguo. Platón, su alumno, y Aristóteles, el alumno de Platón, desarrollaron enfoques complejos de la propuesta de que el cosmos tenía una causa inteligente, pero fueron los estoicos los que, bajo su influencia, «desarrollaron la batería de argumentos creacionistas ampliamente conocidos bajo la etiqueta 'El argumento del diseño'». Las religiones abrahámicas han usado el argumento teleológico de muchas maneras y tienen una larga asociación con él. En la Edad Media, teólogos islámicos como Al-Ghazali utilizaron el argumento, aunque fue rechazado por innecesario por los literalistas coránicos y como poco convincente por muchos filósofos islámicos. Más tarde, el argumento teleológico fue aceptado por santo Tomás de Aquino e incluido como el quinto de sus Cinco Vías para probar la existencia de Dios. A principios de la Inglaterra moderna, clérigos como William Turner y John Ray también fueron defensores bien conocidos y a inicios del siglo XVIII, William Derham publicó su Physico-Theology, que daba su «demostración del ser y de los atributos de Dios a partir de sus obras de creación». Posteriormente, William Paley, en su Natural Theology or Evidences of the Existence and Attributes of the Deity [Teología natural o Evidencias de la existencia y atributos de la Deidad] publicó una destacable presentación del argumento del diseño con su versión de la analogía del relojero y el primer uso de la frase «argumento del diseño» (argument from design). Esta analogía también se extrapoló al campo de la astronomía, donde Isaac Newton y Samuel Clarke compararon el universo con un reloj mecánico en el que Dios interviene constantemente. En contra de esta posición Gottfried Leibniz sostuvo en su Monadología un universo con una armonía preestablecida por Dios. Desde que comenzó a utilizarse, ha habido muchas críticas a las diferentes versiones del argumento teleológico y respuestas a su desafío a las afirmaciones contra la ciencia natural no teleológica. Especialmente importantes fueron los argumentos lógicos generales presentados por David Hume en sus Dialogues Concerning Natural Religion [Diálogos sobre la religión natural], publicado en 1779, y la explicación de la complejidad biológica dada en On the Origin of Species [El origen de las especies] de Charles Darwin, publicado en 1859. Desde la década de 1960, los argumentos de Paley, incluyendo las palabras «diseño inteligente» (intelligent design), ha sido influyente en el desarrollo de un movimiento de ciencia de la creación, especialmente en la forma conocida como movimiento de diseño inteligente o neocreacionismo, que no solo utiliza el argumento teleológico para argumentar en contra de la moderna comprensión científica de la evolución, sino que también afirma lo que se suponen fallas en la ciencia evolutiva que justificarían su retirada del currículo educativo., tratando de ir más allá de la teología al tratar de formular una teoría científica; sin embargo el argumento "científico" dado por Paley y los seguidores del diseño inteligente, es rechazado por la comunidad científica al carecer del rigor científico necesario para generar una verdadera teoría científica. Sin embargo no todas las posturas creyentes están en contra de la evolución biológica presentada por la comunidad científica, entre estas posturas no literalistas de los escritos religiosos, podemos encontrar las posturas del creacionismo evolutivo, y más específicamente de la postura de la evolución teísta. Así, ya desde la Grecia clásica se desarrollaron dos enfoques para el argumento teleológico, que se distinguen por su comprensión de si el orden natural fue creado literalmente o no. El enfoque no creacionista comienza más claramente con Aristóteles, aunque muchos pensadores, como los neoplatónicos, creían que ya estaba afirmado en Platón. Ese enfoque no es creacionista en un sentido simple, porque si bien está de acuerdo en que una inteligencia cósmica es responsable del orden natural, rechaza la propuesta de que eso requiera que un «creador» haga y mantenga físicamente tal orden. Los neoplatónicos no encontraron convincente el argumento teleológico, y en eso fueron seguidos por filósofos medievales como Al-Farabi y Avicena. Más tarde, Averroes y Aquino consideraron el argumento aceptable, pero no necesariamente el mejor argumento. Algunos de los mejores defensores contemporáneos del argumento teleológico son Richard Swinburne y John Lennox. (es)
- L'argument téléologique, ou argument du dessein divin, est l'argument sur l'existence de Dieu qui se base sur des preuves perceptibles d'ordre, d'intention, de conception ou de direction - ou d'une combinaison de ceux-ci - dans la nature. Il s'appuie sur l'aspect complexe du monde qui semble avoir été conçu, et serait donc l'objectif ou le but d'un être intelligent. Cet argument a été remis au goût du jour par les créationnistes américains, sous la forme du mouvement du Dessein intelligent. (fr)
- Argumen teleologis atau fisiko-teologis, juga dikenal sebagai argumen perancangan atau argumen perancangan cerdas adalah argumen atas keberadaan Tuhan atau, lebih umum, atas pencipta yang cerdas "berdasarkan bukti yang diperoleh atas perancangan disengaja di dunia alamiah maupun fisik". Ini adalah argumen teologi alamiah. Versi tercatat paling awal dari argumen ini terkait dengan Socrates pada Yunani kuno, meskipun telah dikatakan bahwa ia mengadopsi argumen yang lebih tua. Plato, muridnya, dan Aristoteles, murid Plato, mengembangkan pendekatan kompleks proposal ini bahwa alam semesta tercipta oleh suatu kecerdasan, tetapi Stoa-lah yang, di bawah pengaruh mereka, "mengembangkan deretan argumen penciptaan yang secara luas dikenal dengan label 'Argumen dari Perancangan''". Filsafat Socratik memengaruhi perkembangan agama-agama Ibrahim dalam berbagai jalan, dan argumen teleologis ini berasosiasi sudah lama dengan mereka. Di Abad Pertengahan, para teolog Islam seperti Al-Ghazali menggunakan argumen ini meskipun ditolak karena tidak perlu menurut ahli literatur Quran, dan tidak meyakinkan bagi banyak filsuf Islam. Kemudian, argumen teleologis diterima oleh Santo Thomas Aquinas dan dimasukkan sebagai cara kelima dalam "Lima Cara" untuk membuktikan keberadaan Tuhan. Di awal masa modern Inggris, pendeta seperti William Turner dan John Ray terkenal mendukungnya. Di awal abad ke XVIII, William Derham menerbitkan Physico-Theology (Fisiko-Teologi), yang memberi "demonstrasi dan atribut-atribut Tuhan dari pengerjaan penciptaannya". Kemudian, William Paley, melalui Natural Theology or Evidences of the Existence and Attributes of the Deity (Teologi Alamiah atau Bukti Keberadaan dan Atribut Ketuhanan) (1802), menerbitkan presentasi yang prominen akan argumen perancangan dengan analogi pembuat jam versinya dan penggunaan pertama frase "argumen dari perancangan". Dari awal, sudah ada banyak kritik terhadap berbagai versi argumen teleologis dan respons terhadap tantangan terhadap klaimnya yang menentang ilmu pengetahuan alam nonteleologis. Argumen logis umum paling penting untuk diperhatikan di antaranya oleh David Hume dalam bukunya Dialogues Concerning Natural Religion (Pembicaraan Menyangkut Agama Alamiah), diterbitkan tahun 1779, dan penjelasan kompleksitas biologis yang diberikan oleh Charles Darwin dalam Origin of Species (Asal-Usul Spesies), diterbitkan pada tahun 1859. Sejak tahun 1960-an, argumen Paley, termasuk kata-kata "intelligent design" ("perancangan cerdas"), telah berpengaruh dalam perkembangan gerakan sains penciptaan, terutama bentuk yang dikenal sebagai gerakan perancangan cerdas, yang tidak hanya menggunakan argumen teleologis untuk berdebat melawan pemahaman evolusi Darwin modern, tetapi juga membuat klaim filosofis yang menyediakan dasar untuk bukti ilmiah tentang asal usul hebat (ketuhanan) spesies biologi. Juga dimulai di Yunani klasik, dua pendekatan untuk argumen teleologis berkembang, dibedakan oleh pemahaman tentang apakah keserasian (hukum) alam itu benar-benar dibuat atau tidak. Pendekatan nonpenciptaan dimulai paling jelas dengan Aristoteles, meskipun banyak pemikir, seperti Neoplatonis, yakin itu sudah dimaksudkan oleh Plato. Pendekatan ini tidak kreasionis dalam pengertian sederhana karena sementara ide bahwa suatu kecerdasan kosmik bertanggung jawab untuk tatanan alam disetujui, usulan bahwa perihal ini memerlukan seorang "kreator" untuk secara fisik membuat dan memelihara tatanan ini ditolak. Penganut Neoplatonis tidak mendapati argumen teleologis meyakinkan,dan dalam hal ini mereka bersama filsuf abad pertengahan seperti Al-Farabi dan Ibnu Sina. Kemudian, Averroes dan Thomas Aquinas menganggap argumen tsb. dapat diterima, tetapi belum tentu argumen terbaik. Berbeda dengan pendekatan filsuf dan teolog demikian, gerakan perancangan cerdas membuat gerakan klaim kreasionis untuk sebuah kecerdasan yang campur dalam tatanan alam sehingga beberapa perubahan terjadi di alam. (in)
- The teleological argument (from τέλος, telos, 'end, aim, goal'; also known as physico-theological argument, argument from design, or intelligent design argument) is an argument for the existence of God or, more generally, that complex functionality in the natural world which looks designed is evidence of an intelligent creator. The earliest recorded versions of this argument are associated with Socrates in ancient Greece, although it has been argued that he was taking up an older argument. Plato and Aristotle developed complex approaches to the proposal that the cosmos has an intelligent cause, but it was the Stoics who, under their influence, "developed the battery of creationist arguments broadly known under the label 'The Argument from Design'". Abrahamic religions have used the teleological argument in many ways, and it has a long association with them. In the Middle Ages, Islamic theologians such as Al-Ghazali used the argument, although it was rejected as unnecessary by Quranic literalists, and as unconvincing by many Islamic philosophers. Later, the teleological argument was accepted by Saint Thomas Aquinas and included as the fifth of his "Five Ways" of proving the existence of God. In early modern England clergymen such as William Turner and John Ray were well-known proponents. In the early 18th century, William Derham published his Physico-Theology, which gave his "demonstration of the being and attributes of God from his works of creation". Later, William Paley, in his 1802 Natural Theology or Evidences of the Existence and Attributes of the Deity published a prominent presentation of the design argument with his version of the watchmaker analogy and the first use of the phrase "argument from design". From its beginning, there have been numerous criticisms of the different versions of the teleological argument, and responses to its challenge to the claims against non-teleological natural science. Especially important were the general logical arguments made by David Hume in his Dialogues Concerning Natural Religion, published in 1779, and the explanation of biological complexity given in Charles Darwin's Origin of Species, published in 1859. Since the 1960s, Paley's arguments have been influential in the development of a creation science movement which used phrases such as "design by an intelligent designer", and after 1987 this was rebranded as "intelligent design", promoted by the intelligent design movement which refers to an intelligent designer. Both movements have used the teleological argument to argue against the modern scientific understanding of evolution, and to claim that supernatural explanations should be given equal validity in the public school science curriculum. Also starting already in classical Greece, two approaches to the teleological argument developed, distinguished by their understanding of whether the natural order was literally created or not. The non-creationist approach starts most clearly with Aristotle, although many thinkers, such as the Neoplatonists, believed it was already intended by Plato. This approach is not creationist in a simple sense, because while it agrees that a cosmic intelligence is responsible for the natural order, it rejects the proposal that this requires a "creator" to physically make and maintain this order. The Neoplatonists did not find the teleological argument convincing, and in this they were followed by medieval philosophers such as Al-Farabi and Avicenna. Later, Averroes and Thomas Aquinas considered the argument acceptable, but not necessarily the best argument. While the concept of an intelligence behind the natural order is ancient, a rational argument that concludes that we can know that the natural world has a designer, or a creating intelligence which has human-like purposes, appears to have begun with classical philosophy. Religious thinkers in Judaism, Hinduism, Confucianism, Islam and Christianity also developed versions of the teleological argument. Later, variants on the argument from design were produced in Western philosophy and by Christian fundamentalism. Contemporary defenders of the teleological argument are mainly Christians, for example Richard Swinburne and John Lennox. (en)
- 목적론적 논증(teleological, physico-theological argument, argument from design, intelligent design argument)이란 신의 존재, 즉 좀더 일반적으로 자연세계속에서 지적설계로 인식되는 증거로 지적인 창조주를 논증하는 방식이다. 이 논증의 초기 기록들은 고대 그리스의 소크라테스의 작품 속에서 발견된다. 플라톤과 아리스토텔레스 그리고 스토아 학파에서도 나타난다. (ko)
- L'argomento teleologico, o argomento del disegno divino (noto anche come argomento fisico-teologico o argomento del disegno intelligente) è una delle argomentazioni utilizzate per dimostrare l'esistenza di Dio o di un creatore, a partire dalla percezione di un ordine, di uno scopo, di un progetto o di una direzione nello stato delle cose. Il termine "teleologico" deriva dal greco telos, che significa "fine" o "scopo" o "obbiettivo"; la teleologia è l'ipotesi che esista uno scopo o un principio direzionale nei processi della natura. Le prime versioni di questo argomento attestate da fonti scritte sono associate a Socrate nell'antica Grecia, sebbene sia stato affermato che egli stesse riprendendo un argomento più antico. Platone e Aristotele svilupparono approcci complessi alla proposta che il cosmo abbia una causa intelligente, ma furono gli Stoici che, sotto la loro influenza, "svilupparono la serie di argomentazioni creazioniste ampiamente conosciute sotto l'etichetta di 'Argomento del Disegno'". Le religioni abramitiche usarono l'argomento teleologico in molti modi secondo una lunga e consolidata tradizione. Nel Medioevo, l'argomento fu adottato da teologi islamici come Al-Ghazali, che era pure rifiutato come non necessario dai fedeli alla lettera del Corano, e come non convincente da molti filosofi islamici. Più tardi, l'argomento teleologico fu accolto da san Tommaso d'Aquino, Dottore della Chiesa, che lo incluse come la quinta delle sue "Cinque Vie per provare l'esistenza di Dio. Nella prima Inghilterra moderna ecclesiastici come William Turner e John Ray erano noti sostenitori dell'argomento. All'inizio del XVIII secolo, William Derham pubblicò la sua Physico-Theology ("Fisico-Teologia"), che dava la sua "dimostrazione dell'essere e degli attributi di Dio a partire dalle sue opere di creazione". Successivamente, William Paley, nel suo Natural Theology or Evidences of the Existence and Attributes of the Deity del 1802 pubblicò una presentazione importante dell'argomento del disegno con la sua versione dell'analogia dell'orologiaio e la prima occorrenza dell’espressione "disegno intelligente". Fin dall'inizio, furono mosse numerose critiche alle diverse versioni dell'argomento teleologico e contro le repliche alla sua sfida alle affermazioni contrarie alle scienze naturali non teleologiche. Particolarmente importanti furono le argomentazioni logiche generali elaborate da David Hume nei suoi , pubblicato nel 1779, e la spiegazione della complessità biologica data ne L'origine delle specie di Charles Darwin, dato alle stampe nel 1859. Dagli anni '60, le argomentazioni di Paley influenzarono lo sviluppo di un movimento per la scienza della creazione che impiegava l'espressione "disegno di un disegnatore intelligente", frase che dopo il 1987 fu rinominata semplicemente "disegno intelligente", in particolare grazie all'influsso del movimento omonimo. Entrambi i movimenti fecero uso dell'argomento teleologico per argomentare contro la teoria modernista dell'evoluzione e per affermare che le spiegazioni soprannaturali dovrebbero trovare uguale spazio nelle materie di insegnamento della scuola pubblica. Anche a partire già dalla Grecia classica si svilupparono due approcci all'argomento teleologico, distinti per la loro comprensione del fatto che l'ordine naturale fosse letteralmente creato oppure increato. L'approccio non creazionista inizia più chiaramente con Aristotele, anche se molti pensatori, come i neoplatonici, credevano che fosse già implicito in Platone. Questo approccio non è creazionista in senso semplice, perché mentre concorda sul fatto che un'intelligenza cosmica è responsabile dell'ordine naturale, rifiuta la proposta secondo cui ciò richiede un "creatore" che crei e preservi fisicamente quest'ordine nel tempo. I neoplatonici non trovarono convincente l'argomento teleologico, e in questo furono seguiti da filosofi medievali come Al-Farabi e Avicenna. In seguito, Averroè e san Tommaso d'Aquino considerarono l'argomento plausibile per la ragione, ma non necessariamente il migliore. Sebbene il concetto di un'intelligenza sottostante all'ordine naturale sia antico, un argomento razionale che conclude che possiamo sapere che il mondo naturale ha un progettista, ovvero un'intelligenza creatrice che ha scopi simili a quelli umani, sembra essere iniziato con la filosofia classica. Anche i pensatori religiosi nel giudaismo, nell'induismo, nel confucianesimo, nell'islam e nel Cristianesimo svilupparono versioni proprie dell'argomento teleologico. Più tardi, nella filosofia occidentale e nel Cristianesimo più radicale furono prodotte varianti per l’argomento del disegno. I difensori contemporanei dell'argomento teleologico sono principalmente cristiani, quali ad esempio Richard Swinburne e . (it)
- Argument teleologiczny (argument z projektu) – jedna z prób argumentowania na rzecz istnienia Boga. Mówi, że istnienie porządku świadczy o istnieniu kogoś, kto świat racjonalnie uporządkował w określonym celu, Boga-Stwórcy. Dawniej odwoływano się do pitagorejskiej harmonii, dziś argumentuje się z zasady antropicznej lub matematyczności świata, rzadziej z biologicznej celowości lub niezwykłości umysłu. Według zwolenników cechy Wszechświata są takie, jakich spodziewalibyśmy się, gdyby był on dziełem inteligentnej siły wyższej. Adwersarze tego argumentu nie podzielają opinii, że uporządkowanie musi świadczyć o Projektancie, porządek mogą bowiem tworzyć prawa natury, np. dobór naturalny jest odpowiedzialny za dopasowanie organizmów żywych do środowiska. Inni komentatorzy uważają, że analogia jest błędna. Istnienie domu świadczy o istnieniu budowniczego, ale świat jako całość nie jest przedmiotem, który moglibyśmy w określony sposób doświadczyć. Przeciwnicy podkreślają także, że istota, która zaprojektowała tak skomplikowany wszechświat, sama musi być jeszcze bardziej skomplikowana, więc zgodnie z tą zasadą sama musiała zostać zaprojektowana. (pl)
- Det teleologiska gudsbeviset (från grekiska telos) eller ändamålsargumentet är ett gudsbevis som finns i några olika varianter. En variant går ut på att lika verkan implicerar lika orsak. Om vi har observerat att x orsakar y och vi observerar ett y så kan vi alltså sluta oss till att det är orsakat av x. Universum liknar en perfekt artefakt och av detta kan vi sluta oss till att universum är skapat och eftersom det är perfekt så måste också skaparen vara perfekt. Beviset kan formuleras på följande sätt: 1.
* Världsalltet är alltför komplext, ordnat, anpassningsbart, och målmedvetet för att ha uppkommit slumpmässigt eller av en tillfällighet. 2.
* Därför måste världsalltet ha blivit skapat av ett känslomässigt, intelligent, vist eller målmedvetet varande. 3.
* En gud är just ett sådant känslomässigt, intelligent, vist eller målmedvetet varande. 4.
* Därför borde en gud existera. (sv)
- Телеологі́чний аргуме́нт (греч. teleo — закінчувати, доводити до досконалості, до кінця; logos — слово, думка, розум, сенс) — аргумент на користь існування Бога або будь-якого іншого розумної істоти-творця, що ґрунтується на явищі існування складності або осмисленості в природі, наприклад, на існуванні таких складних істот як людина. Однією з інтерпретацій цього аргументу є «аналогія годинникаря», яка, загалом, зводиться до такого твердження: якщо є образ, то повинен бути і його творець. Сучасне формулювання цієї аналогії за версією місіонера Данила Сисоєва виглядає так (також він тут згадує «Аргумент про точно вивірений Всесвіт»): …надзвичайна складність світобудови свідчить про Великого Майстра, який створив настільки складну громаду світу, і наповнив її настільки складними налаштуваннями, що пояснити випадковістю це просто неможливо. Якщо звичайна відеокамера ледь наближається за рівнем складності до будови ока, то, як наше око міг створити сліпий випадок? Якщо ехолокацію не можна пояснити випадковістю у випадку людини, то як її пояснити випадковістю у кажанів? Подібні ідеї віддавна критикують філософи і вчені, такі як Девід Юм або Річард Докінз. Останній розглянув неспроможність такого аргументу в своїй книзі «Сліпий годинникар», показавши, що видима складність може бути результатом інших природних процесів, що мають наукове пояснення, і стосовно людини та інших живих істот, а також їх окремо взятих органів (як око) — це процес еволюції. Щодо «складності» світобудови та її сприйняття теологами Річард Докінз у своїй книзі «Ілюзія Бога» пояснює, що складні об'єкти зовсім не з'являлися випадково і зразу, а утворювалися (накопичували свою складність) дуже поступово, акумулюючи лише «корисні» випадковості і відсікаючи «шкідливі» природним добором. Він пише: Відповідь полягає в тому, що природний добір — накопичувальний (кумулятивний) процес, що розділяє проблему неймовірності на безліч дрібних фрагментів. На частку кожного з цих фрагментів припадає деяка частина сумарної неймовірності — але не надто велика, щоб зробити абсолютно неймовірним сам цей фрагмент. Якщо скласти безліч цих малоймовірних подій разом, кінцевий результат накопичених подій дійсно виявиться дуже і дуже малоймовірним — надто малоймовірним для випадкової появи. У своїх до втоми повторюваних аргументах креаціоністи говорять саме про такі кінцеві результати. Міркування креаціоніста зовсім помилкові, тому що він розглядає появу статистично неймовірного об'єкта як одиничну, одноразову подію. Можливості поступового накопичення він не враховує. (uk)
- Um Argumento teleológico da existência de Deus, também chamado de argumento da criação ou prova psicoteológica, é um argumento a posteriori para a existência de Deus com base na criação aparente e propósito na natureza, para além do âmbito de qualquer atividade humana. Vários conceitos de teleologia são desenvolvidos por filósofos antigos e clássicos, como Platão, que propôs um artífice divino, outros, nomeadamente Aristóteles, rejeitaram essa conclusão em favor de uma teleologia mais naturalista. O argumento teleológico foi alvo de muitas críticas . Especialmente importantes são os argumentos lógicos apresentados por David Hume em Diálogos sobre a Religião Natural, publicado em 1779, e a explicação da complexidade biológica por Charles Darwin em A Origem das Espécies, publicado em 1859. (pt)
- 目的論論證 (Teleological Argument) 是證明上帝存在的一種理論，屬於後驗性的證明方式，又可稱作設計論證。該理論最早由古希臘哲學家蘇格拉底提出。後世的神學家托馬斯·阿奎那在其著作《神學大全》列為第五路論證。而哲學家威廉·派里在其1802年發表的《自然神學》中提出鐘錶匠類比來試圖證明目的論。 目的論論證是一個直覺卻備受批評的論證。18世紀的哲學家大衛·休謨在《自然宗教對話錄》以及《人類理解論》中提出了對於目的論論證的批判，他指出目的論論證預設了了「類比」，從「相似的結果」推論「相似的原因」。1857年達爾的《物種起源》給予目的論論證造成衝擊，而促使神學家與哲學家轉向建構新形式的目的論論證。 (zh)
- Телеологи́ческий аргуме́нт (греч. teleo — оканчивать, доводить до совершенства, до конца; logos — слово, суждение, разум, смысл) — аргумент в пользу существования Бога или какого-либо другого разумного творящего существа, основывающийся на явлении существования сложности или осмысленности в природе, к примеру, на существовании таких сложных существ как человек. Одной из интерпретаций данного аргумента является «аналогия часовщика», в общем и целом которая сводится к следующему утверждению: если есть образ, то должен быть и его создатель. Современная формулировка этой аналогии по версии миссионера Даниила Сысоева выглядит следующим образом (также им упоминается здесь «Аргумент от тонкой настройки Вселенной»): ...чрезвычайная сложность устройства мироздания свидетельствует о Великом Мастере, который создал настолько сложную громаду мира, и наполнил её столь сложными настройками, что объяснить случайностью это просто невозможно. Если обычная видеокамера с трудом приближается по уровню сложности к устройству глаза, то, как наш глаз мог создать слепой случай? Если эхолокацию нельзя объяснить случаем в случае человека, то как её объяснить случаем у летучих мышей? Подобные идеи издавна критикуются философами и учёными, такими как, например, Дэвид Юм или Ричард Докинз. Последний рассмотрел несостоятельность данного аргумента в своей книге «Слепой часовщик», показав, что видимая сложность может являться результатом других действующих в природе процессов, имеющих научное объяснение, и применительно к человеку и другим живым существам, а также их отдельно взятым органам (как глаз) — это процесс эволюции. Относительно «сложности» мироздания и её восприятия теологами Ричард Докинз в своей книге «Бог как иллюзия» объясняет, что сложные объекты вовсе не появлялись случайно и в одночасье, а образовывались (накапливали свою сложность) очень постепенно, аккумулируя лишь «полезные» случайности и отсекая «вредные» естественным отбором. Он пишет: Ответ заключается в том, что естественный отбор — накопительный (кумулятивный) процесс, разделяющий проблему невероятности на множество мелких фрагментов. На долю каждого из этих фрагментов приходится некоторая часть суммарной невероятности — но не слишком большая, чтобы сделать абсолютно невероятным сам этот фрагмент. Если сложить множество этих маловероятных событий вместе, конечный результат накопленных событий действительно окажется весьма и весьма маловероятным — слишком маловероятным для случайного появления.В своих утомительно повторяющихся аргументах креационисты говорят именно о таких конечных результатах. Рассуждения креациониста совершенно ошибочны, потому что он рассматривает появление статистически невероятного объекта как одиночное, единовременное событие. Возможности постепенного накопления им не учитываются. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- L'argument teleològic o l'argument del disseny és l'argument sobre l'existència de Déu que es basa en les proves del món i un univers «disseny». Dins de les diferents variacions de l'argument bàsic hi ha aquest punts: 1.
* X És massa complex per haver sortir per atzar o naturalesa. 2.
* Per tant X ha d'haver estat creat per un ésser intel·ligent. 3.
* Déu és un ésser intel·ligent. 4.
* Per tant Déu existeix. X normalment es refereix a l'univers, el procés evolutiu, el ser humà, etc. (ca)
- La argumento teleologia, aŭ argumento de la dia dezajno, estas unu el la argumentadoj utiligataj por pruvi la ekziston de Dio aŭ de kreisto, startante el la percepto de ordo, celo, projekto aŭ direkto en la stato de la ekzistaĵoj. La termino “teleologia” elfluas el grekaj telos (τέλος), kiu signifas “finon” aŭ "celon". kaj logos (λόγος) signifanta “vorton” aŭ "paroladon"; la kunaĵo “teleologio” estas la hipotezo-konstato ke ekzistas iu celo aŭ iu direktiĝo en la kioncerto de la estaĵaro. (eo)
- L'argument téléologique, ou argument du dessein divin, est l'argument sur l'existence de Dieu qui se base sur des preuves perceptibles d'ordre, d'intention, de conception ou de direction - ou d'une combinaison de ceux-ci - dans la nature. Il s'appuie sur l'aspect complexe du monde qui semble avoir été conçu, et serait donc l'objectif ou le but d'un être intelligent. Cet argument a été remis au goût du jour par les créationnistes américains, sous la forme du mouvement du Dessein intelligent. (fr)
- 목적론적 논증(teleological, physico-theological argument, argument from design, intelligent design argument)이란 신의 존재, 즉 좀더 일반적으로 자연세계속에서 지적설계로 인식되는 증거로 지적인 창조주를 논증하는 방식이다. 이 논증의 초기 기록들은 고대 그리스의 소크라테스의 작품 속에서 발견된다. 플라톤과 아리스토텔레스 그리고 스토아 학파에서도 나타난다. (ko)
- 目的論論證 (Teleological Argument) 是證明上帝存在的一種理論，屬於後驗性的證明方式，又可稱作設計論證。該理論最早由古希臘哲學家蘇格拉底提出。後世的神學家托馬斯·阿奎那在其著作《神學大全》列為第五路論證。而哲學家威廉·派里在其1802年發表的《自然神學》中提出鐘錶匠類比來試圖證明目的論。 目的論論證是一個直覺卻備受批評的論證。18世紀的哲學家大衛·休謨在《自然宗教對話錄》以及《人類理解論》中提出了對於目的論論證的批判，他指出目的論論證預設了了「類比」，從「相似的結果」推論「相似的原因」。1857年達爾的《物種起源》給予目的論論證造成衝擊，而促使神學家與哲學家轉向建構新形式的目的論論證。 (zh)
- الحجة الغائية أو الحجة الفيزيائية-الغائية، والتي تُعرف أيضًا باسم حجة التصميم أو حجة الصنع أو حجة التصميم الذكي، هي حجة لـوجود الله أو، بشكل أعم، لخالق ذكي استنادًا إلى أدلة واضحة على تصميم متعمد في العالم الطبيعي.إن أولى النسخ المسجلة من هذه الحجة ترتبط بسقراط في اليونان، رغم أنه قد جادل البعض بأن سقراط تكلم بحجة قديمة.أما تلميذه أفلاطون وتلميذ أفلاطون أرسطو فقد قدموا مقاربات معقدة لمقترح أن الكون له سبب ذكي، لكن المدرسة الرواقية قامت تحت تأثيرهم «بوضع سلاح الحجج المؤيدة للخلق والتي تعرف عمومًا باسم حجة التصميم»استعملت الأديان الإبراهيمية الحجة الغائية بعدة أساليب، وقد ارتبطت هذه الحجة بها. وقد قام علماء الدين الإسلامي في العصور الوسطى مثل الغزالي باستخدام الحجة، رغم رفضها من قبل النصيين باعتبارها غير ضرورية، ورفضت من الفلاسفة المسلمين باعتبارها غير مقنعة. ثم قَبِل الراهب توماس الأكويني ب (ar)
- Το τελεολογικό επιχείρημα (γνωστό και ως φυσικοθεολογικό επιχείρημα ή επιχείρημα του σχεδιασμού ή επιχείρημα του ευφυούς σχεδιασμού ή του ωρολογοποιού) είναι ένα εμπειρικό επιχείρημα, σύμφωνα με το οποίο, η λειτουργικότητα ορισμένων φυσικών αντικειμένων στο σύμπαν, δείχνει πως υπάρχει κάποιος που σχεδίασε ή ρύθμισε το σύμπαν, οπότε είναι λογικό κάποιος να πιστεύει στην ύπαρξη του Θεού. Με άλλα λόγια δηλώνει ότι η τάξη και η πολυπλοκότητα του κόσμου δείχνει πως μια ύπαρξη τον δημιούργησε με συγκεκριμένο σκοπό, όπως τη δημιουργία της ζωής, κατά νου. Παρόλο που αρχικά το επιχείρημα έχει ρίζες στην αρχαία Ελλάδα, το πρότεινε με περισσότερη σαφήνεια ο Θωμάς ο Ακινάτης, συνήθως αποδίδεται στον συγγραφέα του 18ου αιώνα, (William Paley), o οποίος το έκανε αρκετά δημοφιλές, όταν σύγκρινε μεταφορικ (el)
- Argudio teleologikoa edo diseinuaren argudioa Jainkoaren existentzia frogatzeko a posteriori motako argudio bat da, naturaren ustezko diseinuan eta xedean oinarritua. Premisa hori izanik, ondorioztatu daiteke badela diseinatzaile bat, Jainkoa alegia. Antzinako filosofo batzuek garatu zuten halako teologia bat. Platonek, esaterako, Demiurgo proposatu zuen, artisau gisako izakia, unibertso fisikoa taxutzearen eta mantentzearen arduraduna. Aristotelesek teologia naturalistagoa proposatu zuen, . (eu)
- El argumento teleológico o físico-teológico, también conocido como argumento del diseño, o argumento del diseño inteligente, es un argumento para probar la existencia de Dios o, más generalmente, de un creador inteligente basándose en la evidencia percibida de un hipotético diseño deliberado en el mundo natural. El término y definición del argumento fue dado por Immanuel Kant en su obra Crítica de la razón pura. Algunos de los mejores defensores contemporáneos del argumento teleológico son Richard Swinburne y John Lennox. (es)
- Argumen teleologis atau fisiko-teologis, juga dikenal sebagai argumen perancangan atau argumen perancangan cerdas adalah argumen atas keberadaan Tuhan atau, lebih umum, atas pencipta yang cerdas "berdasarkan bukti yang diperoleh atas perancangan disengaja di dunia alamiah maupun fisik". Ini adalah argumen teologi alamiah. Berbeda dengan pendekatan filsuf dan teolog demikian, gerakan perancangan cerdas membuat gerakan klaim kreasionis untuk sebuah kecerdasan yang campur dalam tatanan alam sehingga beberapa perubahan terjadi di alam. (in)
- The teleological argument (from τέλος, telos, 'end, aim, goal'; also known as physico-theological argument, argument from design, or intelligent design argument) is an argument for the existence of God or, more generally, that complex functionality in the natural world which looks designed is evidence of an intelligent creator. Contemporary defenders of the teleological argument are mainly Christians, for example Richard Swinburne and John Lennox. (en)
- L'argomento teleologico, o argomento del disegno divino (noto anche come argomento fisico-teologico o argomento del disegno intelligente) è una delle argomentazioni utilizzate per dimostrare l'esistenza di Dio o di un creatore, a partire dalla percezione di un ordine, di uno scopo, di un progetto o di una direzione nello stato delle cose. Il termine "teleologico" deriva dal greco telos, che significa "fine" o "scopo" o "obbiettivo"; la teleologia è l'ipotesi che esista uno scopo o un principio direzionale nei processi della natura. (it)
- Argument teleologiczny (argument z projektu) – jedna z prób argumentowania na rzecz istnienia Boga. Mówi, że istnienie porządku świadczy o istnieniu kogoś, kto świat racjonalnie uporządkował w określonym celu, Boga-Stwórcy. Dawniej odwoływano się do pitagorejskiej harmonii, dziś argumentuje się z zasady antropicznej lub matematyczności świata, rzadziej z biologicznej celowości lub niezwykłości umysłu. Według zwolenników cechy Wszechświata są takie, jakich spodziewalibyśmy się, gdyby był on dziełem inteligentnej siły wyższej. (pl)
- Um Argumento teleológico da existência de Deus, também chamado de argumento da criação ou prova psicoteológica, é um argumento a posteriori para a existência de Deus com base na criação aparente e propósito na natureza, para além do âmbito de qualquer atividade humana. Vários conceitos de teleologia são desenvolvidos por filósofos antigos e clássicos, como Platão, que propôs um artífice divino, outros, nomeadamente Aristóteles, rejeitaram essa conclusão em favor de uma teleologia mais naturalista. (pt)
- Det teleologiska gudsbeviset (från grekiska telos) eller ändamålsargumentet är ett gudsbevis som finns i några olika varianter. En variant går ut på att lika verkan implicerar lika orsak. Om vi har observerat att x orsakar y och vi observerar ett y så kan vi alltså sluta oss till att det är orsakat av x. Universum liknar en perfekt artefakt och av detta kan vi sluta oss till att universum är skapat och eftersom det är perfekt så måste också skaparen vara perfekt. Beviset kan formuleras på följande sätt: (sv)
- Телеологи́ческий аргуме́нт (греч. teleo — оканчивать, доводить до совершенства, до конца; logos — слово, суждение, разум, смысл) — аргумент в пользу существования Бога или какого-либо другого разумного творящего существа, основывающийся на явлении существования сложности или осмысленности в природе, к примеру, на существовании таких сложных существ как человек. (ru)
- Телеологі́чний аргуме́нт (греч. teleo — закінчувати, доводити до досконалості, до кінця; logos — слово, думка, розум, сенс) — аргумент на користь існування Бога або будь-якого іншого розумної істоти-творця, що ґрунтується на явищі існування складності або осмисленості в природі, наприклад, на існуванні таких складних істот як людина. (uk)
|
_-001.jpg){kind=link}
_-001.jpg){kind=link}