[go: up one dir, main page]
Вікіпедія

Nirvana

американський рок-гурт

Nirvana (укр. Нірвана, МФА: [nɪɹvɑnə]) — американський рок-гурт, створений вокалістом та гітаристом Куртом Кобейном та басистом Крісом Новоселічем в Абердині, штат Вашингтон, в 1987 році. У складі колективу змінилися кілька барабанщиків; довше за всіх з гуртом грав ударник Дейв Ґрол, який приєднався до Кобейна та Новоселіча в 1990 році.

Nirvana
логотип
Курт Кобейн (Зліва) та Кріс Новоселіч на MTV Live and Loud в 1993 році
Курт Кобейн (Зліва) та Кріс Новоселіч на MTV Live and Loud в 1993 році
Основна інформація
ЖанрГрандж, альтернативний рок
Роки1987 — 1994
КраїнаСША США
МістоАбердин, штат Вашингтон
МоваАнглійська
ЛейблSub Pop, DGC
СкладКурт Кобейн
Кріс Новоселіч
Дейв Грол
Колишні
учасники		Аарон Буркхард
Чед Ченнінг
Дейл Кровер
Джейсон Еверман
Дейв Фостер
Ден Пітерз
Пет Смір
nirvana.com​(англ.)
Nirvana у Вікісховищі

В 1989 році Nirvana стала частиною сієтлської музичної сцени, випустивши на інді-лейблі Sub Pop дебютний альбом Bleach. Після підписання контракту з великим лейблом DGC Records Nirvana отримала несподіваний успіх з піснею «Smells Like Teen Spirit» зі свого другого альбому Nevermind, що вийшов в 1991 році. Згодом Nirvana увійшла в музичний мейнстрим, популяризувавши піджанр альтернативного року, названий гранджем. В очах ЗМІ Курт Кобейн зробився не просто музикантом, а «голосом покоління», а Nirvana стала флагманом «покоління Х»[1]. 1993 року вийшов третій та останній студійний альбом гурту, In Utero, композиції з якого в музичному плані сильно відрізнялися від попередніх робіт колективу.

Недовга, але яскрава історія гурту перервалася у зв'язку зі смертю Курта Кобейна 5 квітня 1994 року, але в наступні роки популярність команди лише зростала. У 2002 році незавершений демозапис пісні «You Know You're Right», над якою гурт працював незадовго до смерті Кобейна, зайняв перші рядки світових хіт-парадів. З часу виходу дебютного альбому записи Nirvana було продано в кількості понад 90 мільйонів екземплярів у всьому світі[2][3].

Історія гурту

ред.

Формування і ранні роки

ред.
 
Логотип гурту, розроблений Куртом Кобейном.

Курт Кобейн та Кріс Новоселіч вперше зустрілися в Абердинській середній школі (англ. Aberdeen High School), але, за словами Кобейна, довгий час не спілкувалися[4]. Вони стали друзями, часто відвідуючи репетиційну базу гурту Melvins[5]. Кобейн хотів разом з Новоселічем створити власний музичний гурт, але Кріс довго не погоджувався. Через три роки після знайомства Кріс нарешті послухав запис Fecal Matter, першого проєкту Кобейна, і запропонував Курту почати грати разом. Першим барабанщиком гурту став Боб МакФедден, що покинув колектив вже через місяць[6]. Взимку 1987 року Кріс і Курт найняли ударника Аарона Буркхарда[7]. Спочатку тріо виконувало композиції Fecal Matter, але незабаром музиканти почали писати новий матеріал[8].

Через кілька місяців Буркхард пішов з гурту, і його тимчасово замінив учасник Melvins Дейл Кровер[9]. За його участю зробили перші демозаписи. Кровера незабаром змінив новий барабанщик Дейв Фостер[10]. За перші місяці існування гурт змінив кілька назв: «Skid Row», «Pen Cap Chew», «Bliss Throad Oyster», «Windowpane» і «Ed Ted Fred». Зрештою, на початку 1988 року учасники зупинилися на назві Nirvana, яку, як говорив Кобейн, було вибрано, оскільки він «думав про назву, яка була б гарною, приємною або милою, замість грубої, брудної панк-рок назви, на кшталт Angry Samoans»[11]. Перший їх виступ під цим ім'ям відбувся в березні того ж року. Через пару місяців з'явився і постійний ударник Чед Ченнінг[12].

Перші випуски пластинок

ред.

Першим офіційним релізом Nirvana став сингл «Love Buzz», що вийшов в листопаді 1988 році[13]. В червні 1989 року гурт видав свій перший альбом Bleach на лейблі Sub Pop. Альбом спродюсував Джек Ендіно[14]. У звучанні Bleach відчувався сильний вплив гуртів The Melvins, Mudhoney та таких відомих рок-колективів 1970-х років, як Black Sabbath та Led Zeppelin. В червні 1989 року Nirvana вирушили у велике американське турне, виступивши у 26 містах[15]. 2001 року Новоселіч розповів в інтерв'ю журналу Rolling Stone, що, сидячи у своєму фургончику під час цього турне, гурт слухав касету, на одній стороні якої був записаний альбом команди The Smithereens, а на іншій — альбом гурту Celtic Frost, що грав в жанрі блек-метал, і що, можливо, ця комбінація теж сильно вплинула на їхню гру[16]. Bleach одразу став найпопулярнішим альбомом на невеликих радіостанціях американських коледжів[17].

Гроші на запис альбому, в сумі 606 доларів і 17 центів, дав Джейсон Еверман. З Кобейном його познайомив Ділан Карлсон, а Ченнінга Еверман знав з п'ятого класу. Еверман став проводити вільний час з гуртом, і, коли музикантам знадобилися гроші на запис Bleach, він, пропрацювавши до того часу кілька літніх сезонів рибалкою на Алясці, легко позичив їм необхідну суму[18]. На обкладинці альбому, у списку музикантів, що брали участь в записі, зазначено: «Джейсон Еверман — гітара», хоча сам Еверман в записі участі не брав. Пізніше Кріс Новоселіч розповідав, що учасники Nirvana «хотіли, щоб Еверман відчув себе в гурті своїм»[19]. Після завершення запису Еверман ненадовго залишився в складі команди як другий гітарист, але пішов після першого американського турне. Згодом він грав на бас-гітарі в гурті Soundgarden, а пізніше приєднався до колективу Mind Funk[20]. Гроші за альбом Nirvana так йому і не повернула.

Наприкінці 1989 року Кобейн зазначив в інтерв'ю, що музика гурту змінюється: «Наші перші пісні були по-справжньому злими… Але з часом вони стають попсовішими та попсовішими в той час, як я стаю все щасливішим та щасливішим. Тепер в піснях йдеться про конфлікти у відносинах, емоціях щодо інших людей»[21]. На початку 1990 року Nirvana почала працювати над матеріалом для нового альбому з продюсером Бутчем Вігом на Smart Studios в Медісоні, штат Вісконсин[22]. Під час студійної роботи Курт і Кріс вирішили, що Чед — не той барабанщик, який потрібен гуртові; сам Ченнінг висловлював невдоволення тим, що він майже не впливав на процес написання пісень[23]. В результаті Чед покинув гурт. Кілька тижнів на барабанах грав Дейл Кровер з The Melvins, після чого його замінив ударник гурту Mudhoney Ден Пітерз. З ним Nirvana записала пісню «Sliver», яка 1990 року вийшла як сингл. Через кілька тижнів Базз Озборн з The Melvins познайомив Курта та Кріста з Дейвом Гролом, який тоді грав у вашингтонському хардкор-гурті Scream[24], який розпався у вересні 1990 року. Через кілька днів після приїзду Грола в Сієтл Курт і Кріс влаштували йому прослуховування, і, як згодом говорив Новоселіч, «через дві хвилини знали, що він був підходящим барабанщиком»[25].

Успіх

ред.
 
Кріс Новоселіч (зліва) та Курт Кобейн на MTV Video Music Awards в 1992 році

Після роботи на Smart Studios Nirvana вирішила підшукати мейджор-лейбл[26]. Слідуючи рекомендаціям Кім Гордон з Sonic Youth, гурт в 1990 році підписав контракт з DGC Records[27] та почав записувати свій наступний альбом Nevermind. Лейбл запропонував команді кілька продюсерів на вибір, але Nirvana зажадала Бутча Віга[28]. Цього разу музиканти вирішили записуватися не в Медісоні, а вирушити на студію Sound City, розташовану в районі Лос-Анджелеса Ван-Найс. За два місяці роботи в студії Nirvana створила безліч пісень. Деякі з них, як-от «In Bloom» та «Breed», були присутні в репертуарі гурту кілька років, в той час як інші, наприклад, «On a Plain» і «Stay Away», ще не мали закінчених текстів[29]. Після завершення запису Віг і учасники гурту почали мікшування, однак безпосередньо запис матеріалу зайняв занадто багато часу, внаслідок чого створені в поспіху мікси були визнані незадовільними. Nirvana запросила Енді Воллеса, мікшера гурту Slayer, щоб він зробив фінальне зведення. Після виходу Nevermind учасники гурту висловили невдоволення «відполірованим» звуком, який надав альбому Воллес[30].

Спочатку менеджери DGC Records планували продати 250 тисяч примірників Nevermind, тобто забезпечити приблизно той же рівень продажів, що і для альбому Goo гурту Sonic Youth[31]. Однак перший сингл з альбому, «Smells Like Teen Spirit», дуже швидко став популярним, головним чином завдяки тому, що кліп на цю пісню часто показували на MTV. Під час турне наприкінці 1991 року музиканти Nirvana почали помічати, що квитки на їхні виступи стрімко розкуповувалися, тележурналісти регулярно з'являлися на всіх концертах, а «Smells Like Teen Spirit» постійно грала майже на всіх радіостанціях та музичних каналах[32]. До Різдва 1991 року Nevermind в Америці продавався по 400 тисяч примірників на тиждень[33]. 11 січня 1992 року він досяг першого місця в чартах Billboard, змістивши альбом Dangerous Майкла Джексона[34]. Платівка також очолила чарти багатьох країн у всьому світі[35]. Того місяця, коли Nevermind досяг першого місця, Billboard заявив: «Nirvana — це один з тих рідкісних гуртів, у яких є все: визнання критиків, повага музичної індустрії, поппривабливість та значна коледж-альтернативна основа»[36].

У лютому 1992 року після великого турне по країнах тихоокеанського басейну Кобейн одружився з лідеркою рок-гурту Hole Кортні Лав. 18 серпня того ж року у них народилася дочка Френсіс Бін Кобейн. Посилаючись на втому, учасники гурту вирішили не проводити ще один тур по Америці в підтримку Nevermind. Замість цього вони дали лише кілька концертів в тому ж році[37]. Через кілька днів після народження Френсіс Бін Nirvana провела один із найкращих своїх виступів як хедлайнер на фестивалі Редінг в Англії[38]. На той момент ходили чутки про погане здоров'я Кобейна і про можливий розпад гурту. Заради жарту Курта ввезли на сцену на інвалідному візку, після чого він піднявся і приєднався до інших членів колективу, зігравши на концерті велику кількість пісень, як старих, так і зовсім нових[39].

Менш ніж через два тижні Nirvana виступила на MTV Video Music Awards. Керівництво MTV хотіло, щоб гурт зіграв «Smells Like Teen Spirit», але музиканти побажали виконати нову пісню, яка називалася «Rape Me». Керівники MTV були незадоволені піснею, бо, за словами продюсера шоу Емі Фіннерті, вони вирішили, що в тексті йдеться про них. Вони наполягли на тому, що Nirvana не гратиме «Rape Me», пригрозивши, що не дадуть гурту виступити на шоу і перестануть показувати їх кліпи по MTV. Після напружених суперечок MTV та Nirvana домовилися, що гурт зіграє пісню «Lithium» з останнього на той момент синглу[40]. Коли Nirvana почала виступ, Курт несподівано зіграв та заспівав свій початок з «Rape Me», після чого заграла «Lithium». На церемонії гурт отримав нагороди у номінаціях «Найкраще альтернативне відео» і «Найкращий новий виконавець»[41].

У грудні 1992 року Nirvana випустила збірку раритетних записів та бі-сайдів Incesticide[42]. Багато радіозаписів та ранніх невиданих матеріалів гурту ходило по руках, і метою випуску альбому була боротьба з такими піратськими підробками[43].

In Utero, останні місяці та смерть Кобейна

ред.

У лютому 1993 року Nirvana випустила «Puss/Oh, the Guilt», спліт-сингл з The Jesus Lizard на незалежному лейблі Touch & Go[42]. Для запису альбому 1993 року In Utero гурт запросив продюсера Стіва Альбіні, який вже отримав популярність завдяки своїй роботі над альбомом Surfer Rosa гурту Pixies. Nevermind здобув визнання в аудиторії, яка в більшості своїй не мала поняття про тих альтернативних, невідомих та експериментальних музикантів, яких Nirvana вважала своїми попередниками. Тому запрошення Альбіні мало вигляд добре обдуманого ходу учасників Nirvana, які бажали, щоб альбом звучав грубо, сиро і без зайвої обробки. До прикладу, в одній з пісень, іронічно названої «Radio Friendly Unit Shifter»[44], чується тривалий різкий звук фідбеку. Однак Кобейн підкреслював, що звучання Альбіні — якраз те, про яке він завжди мріяв: «натуральний» звук без зайвих накладень та студійних ефектів[45]. Студійні сесії з Альбіні були короткими, але вельми насиченими та продуктивними: альбом був записаний та зведений протягом двох тижнів на Pachyderm Studio в місті Каннон-Фолс. Його виробництво обійшлося у 25 тисяч доларів[46].

Через кілька тижнів після запису альбому журнали Chicago Tribune та Newsweek надрукували інформацію про те, що керівництво DGC Records не задоволено записаним матеріалом і може відмовитися від його випуску[47]. В результаті шанувальники вирішили, що на вільну творчість гурту впливають боси лейблу[48]. Хоча чутки про відмову DGC випускати альбом були недостовірними, учасники Nirvana дійсно були не згодні з деякими музичними рішеннями Альбіні, які він прийняв при мікшуванні альбому. Зокрема, вони вважали, що продюсер занадто сильно приглушив частоти бас-гітари[49]. Кобейн також вважав, що «Heart-Shaped Box» і «All Apologies» не звучать «ідеально»[50]. Скотта Літта, який довгий час продюсував R.E.M., запросили для скорочення цих двох пісень. В результаті додали додаткові інструменти та бек-вокал[51].

In Utero дебютував в хіт-параді Billboard 200 у вересні 1993 року, зайнявши там перше місце[52]. Крістофер Джон Фарлі в своєму огляді альбому в журналі Time писав: «Попри те, що фанати альтернативної музики боялися, Nirvana не пішла в мейнстрім, хоча цей потужний новий альбом може ще раз змусити мейнстрім піти у Nirvana»[53]. Однак, будучи комерційно успішним, альбом все ж не досяг успіху Nevermind. Восени гурт вирушив у перший великий тур по США за два роки. Для його проведення Nirvana запросила як другого гітариста Пета Сміра з панк-гурту Germs[54].

У листопаді 1993 року Nirvana разом зі Сміром виступали на акустичному концерті MTV Unplugged. Гурт зіграв лише два своїх хіти — «All Apologies» і «Come As You Are». Грол пізніше сказав: «Ми знали, що не будемо робити акустичну версію „Teen Spirit“… це було б жахливо безглуздо»[55]. Серед пісень були також кілька відносно маловідомих, наприклад, три композиції гурту Meat Puppets, яка приєдналася до Nirvana для їх виконання. У той час як репетиції були проблематичними, продюсер MTV Unplugged Алекс Колетті сказав, що сам виступ пройшов достатньо добре, кожна пісня була записана з першої спроби. Сам концерт тривав менше ніж годину, що було нехарактерно для звичайних unplugged-виступів. Після виконання заключної пісні (кавер-версії «Where Did You Sleep Last Night?» Ледбеллі) Колетті попросив гурт зіграти на біс, однак Кобейн відмовився. Згодом Колетті згадував: «Курт сказав: „Я не зможу перевершити цю останню пісню“. І, коли він вимовив це, я відступив. Бо знав, що він правий»[55]. Виступ гурту вперше показали на MTV 14 грудня 1993 року.

На початку 1994 року команда вирушила на гастролі до Європи. Після концерту 1 березня в залі Terminal Eins в Мюнхені Кобейн захворів бронхітом та важким ларингітом[56]. Наступне шоу, яке повинно було відбутися в тому ж залі на наступну ніч, відклали. Вранці 4 березня в Римі Кортні Лав знайшла Кобейна без свідомості у кімнаті готелю, і його відвезли в лікарню. Пізніше доктор на пресконференції заявив, що Кобейн прийняв прописаний йому рогіпнол та велику дозу алкоголю. Гастролі, включаючи численні концерти в Великій Британії, остаточно скасували[57]. У наступні тижні давня залежність Кобейна від героїну знову дала про себе знати. Його вмовили вирушити до реабілітаційної клініки. Через кілька днів він переліз через огорожу клініки та полетів на літаку в Сієтл. У п'ятницю 8 квітня 1994 року Кобейна знайшли мертвим в його будинку в Сієтлі: він вистрілив собі в рот з дробовика. Гурт розпався[58].

Після Nirvana

ред.

Після розпаду Nirvana Кріс Новоселіч та Дейв Грол не залишили музичну діяльність. Через деякий час після смерті Кобейна Грол зробив кілька демо-записів, які пізніше стали дебютним альбомом його нового гурту Foo Fighters, який в наступні роки випустив кілька комерційно успішних альбомів. Крім Foo Fighters, Грол грав на барабанах у таких гуртах, як Tom Petty and the Heartbreakers, Queens of the Stone Age, Tenacious D, Nine Inch Nails та Killing Joke. Також він співпрацював з Полом Маккартні та Майком Уаттом. Під ім'ям Probot Грол записав альбом в стилі хеві-метал, на якому виконав кавер-версії пісень своїх улюблених виконавців початку 80-х. Останнім часом він також є барабанщиком супергурту Them Crooked Vultures.

Кріс Новоселіч після Nirvana створив гурт Sweet 75[59]. Пізніше разом з Куртом Кірквуд з Meat Puppets та Бадом Гафом з Sublime він заснував колектив Eyes Adrift[60]. Новоселич також виступив на єдиному концерті гурту No WTO Combo (проіснував всього один день) з Кімом Таїлом з Soundgarden і Джелло Біафрою з Dead Kennedys, з якими випадково зустрівся на акції протесту на саміті СОТ 1999 року. У грудні 2006 року він замінював бас-гітариста Бруно ДеСмартаса з гурту Flipper під час їх турне до Великої Британії та Ірландії та кількох американських шоу[61]. Крім того, Новоселич став політичним активістом, заснувавши комітет JAMPAC для захисту прав музикантів[62]. 2004 року він випустив книгу «Of Grunge and Government: Let's Fix This Broken Democracy», в якій розповів про своє музичне минуле та політичні прагнення в сьогоденні.

12 грудня 2012 року, Грол, Новоселіч та Смірнов приєдналися до Пола Маккартні на концерті на користь постраждалих від урагану Сенді[63], для дебютного виконання пісні написаною четвіркою «Cut Me Some Slack». Студійний запис пісні вийшов на саундтреку до фільму Грола Sound City[64].

Випуски пластинок після смерті Курта Кобейна

ред.

Кілька альбомів Nirvana вийшли вже після смерті Кобейна. Перший з них, MTV Unplugged in New York, вийшов в листопаді 1994 року та містив повністю записаний виступ гурту на акустичному концерті MTV Unplugged 1993 року. Через два тижні після його виходу вийшла відеозбірка виступів Nirvana Live! Tonight! Sold Out!!. Курт сам відбирав значну частину відеоматеріалу для нього: туди увійшли багато записів, зроблених під час турне в підтримку альбому Nevermind. Спочатку MTV Unplugged планували випустити разом з другим диском, на якому містився б матеріал з «електричних» концертів гурту — на противагу акустичному виступу. Однак решта членів колективу змушені були скасувати своє рішення, оскільки не знайшли тоді в собі сил працювати з записами померлого Кобейна[65]. Диск із записами живих виступів команди все ж побачив світ в жовтні 1996 року під назвою From the Muddy Banks of the Wishkah.

У серпні 1997 року на присвяченому музичним новинам сайті Wall of Sound з'явилася інформація про те, що Грол і Новоселич працюють над збірником раритетних записів Nirvana[66]. через чотири роки лейбл гурту оголосив, що збірник повністю готовий та вийде у вересні, через десять років після випуску альбому Nevermind. Однак перед самою датою виходу бокс-сету Кортні Лав добилася судової заборони на його випуск та подала позов до суду на Новоселича та Грола, звинувативши їх в незаконному використанні творів Курта. Почався затяжний судовий процес за право володіння музичним спадком Курта Кобейна, що тривав понад рік[67].

Основна суперечка розгорілася навколо невиданої раніше пісні «You Know You're Right», останньої студійної роботи гурту. Грол і Новоселич хотіли включити її в збірник, тим самим випустивши всі раритетні записи за один раз. Однак Лав оскаржила цей намір, заявивши, що ця пісня важливіше записів, зазвичай званих раритетними, і її слід видати на збірнику найкращих робіт гурту. Судові суперечки тривали понад рік, і в результаті сторони прийшли до компромісу: було вирішено, не відкладаючи, випустити диск з найкращими піснями гурту (включаючи «You Know You're Right»). Диск називався просто — Nirvana. Лав погодилася віддати касети з демозаписами Кобейна для використання матеріалу у збірнику.

Збірник Nirvana вийшов 29 жовтня 2002 року. Крім пісні «You Know You're Right», в альбом ввійшли хіти з усіх трьох студійних альбомів, а також деякі альтернативні версії знайомих пісень. Збірка With The Lights Out вийшла в листопаді 2004 року. Вона містила безліч ранніх демозаписів Кобейна, знімання репетицій та записів живих виступів з різних періодів історії колективу. Вибрані композиції збірки були видані окремим альбомом під назвою Sliver: The Best of the Box восени 2005 року. Компакт-диск містив дев'ятнадцять композицій із збірки та три раніше невиданих записів, включаючи версію пісні «Spank Thru» з демозапису 1985 року раннього гурту Кобейна Fecal Matter. В інтерв'ю Джиму Де Рогатісу, Лав розповіла про незліченні записи репетицій, демо- і просто домашніх записів (багато з яких Курт робив прямо у власній спальні), що залишилися після смерті Кобейна[68].

У квітні 2006 року Лав оголосила про своє рішення продати за 50 мільйонів доларів 25 відсотків, із приналежних їй, пісень Nirvana. Покупцем став Ларрі Местель, колишній виконавчий директор «Virgin Records» та нинішній голова видавництва «Primary Wave Music Publishing». Щоб запобігти занепокоєнню шанувальників з приводу комерціалізації спадщини гурту, що вважається незалежною, Лав звернулася до них із запевненнями, що права на музику не будуть просто продані тому, хто дасть більшу ціну. У своєму зверненні Лав написала: «Ми залишимося вірними духу Nirvana і будемо дуже розбірливими при передачі музики в нові руки»[69].

2006 року Live! Tonight! Sold Out!! був перевиданий на DVD; повна необрізана версія MTV Unplugged in New York вийшла на DVD 2007 року. Live at Reading, виступ гурту 1992 року на фестивалі Редінг в Англії, вийшов на Компакт-диску та DVD в листопаді 2009 року. Перший альбом Nirvana Bleach був перевиданий 2009 року на CD і вінілі, через 20 років після виходу оригінального видання. Крім заново зведених пісень, на альбомі була присутня композиція, яка раніше не випускалася — запис концерту гурту 9 лютого 1990 року в Pine Street Theatre, Портленд, Орегон. У вересні 2011 року вийшло ювілейне видання Nevermind, присвячене 20-річчю з дня виходу альбому.[70]

Музичний стиль

ред.
 
«Smells Like Teen Spirit»
Уривок з «Smells Like Teen Spirit», першого синглу з альбому Nevermind (1991). Nirvana використовує динамічні контрасти в своїй музиці, нині ця пісня у вигляді розріджених дві ноти[що це?], гітара вірш гітарі мелодії і приспіви з павер-акордами[71]
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Курт Кобейн описував раннє звучання гурту як «копіювання Gang Of Four та Scratch Acid»[72]. Коли Nirvana записувала Bleach, Кобейн вирішив, що їм потрібно було відповідати очікуванням Sub Pop в плані гранж-звучання; це пригнічувало його бажання писати легші пісні[73].

Кобейн прагнув створити суміш важкого та легкого звучання. Він говорив: «Я хотів бути схожий на Led Zeppelin, грати екстремальний панк-рок та робити повільні поппісні». Коли після запису Bleach Курт почув альбом Surfer Rosa гурту Pixies (вийшов в 1988 році), то відчув, що на ньому був саме той звук, якого він хотів домогтися, але не міг, намагаючись грати важчі гранж-пісні. Подальша популярність The Pixies переконала Кобейна в необхідності слідувати своїм музичним інстинктам[74].

Nirvana в своїх піснях використовувала різкі переходи від повільного, тихого звуку до гучного[49]. Незадовго до смерті Кобейн говорив, що гуртові набридла одноманітна формула написання музики, але в той же час висловлював думку, що учасники колективу навряд чи були достатньо вправні, щоб пробувати що-небудь інше[49]. Стиль гри Кобейна на ритм-гітарі, який ґрунтувався на павер-акордах, низьких рифах і недбалої гри правою рукою, містив у собі ключові компоненти пісень гурту. Кобейн часто грав риф куплета пісні в чистому тоні, потім подвоював його з дисторшн-гітарою, повторюючи вже зіграну частину. Він рідко виконував гітарні соло, які у нього являли собою легкі варіації головної мелодії пісні. Його соло в більшості своїй були основані на блюзі та звуці розстроєної гітари.

Гра на барабанах Грола «підняла звук Nirvana на новий, енергійніший рівень»[75]. Азеррад, біограф гурту, пише, що «могутня гра Грола підійняла рівень гурту на вищу планку, як у візуальному плані, так і в музичному», відзначаючи, що «хоча Дейв і грає на барабанах дуже жорстко, він достатньо музикальний — неважко визначити, яку пісню він грає, навіть якщо йому ніхто не акомпанує»[76].

Під час живих виступів Кобейн та Новоселіч завжди настроювали свої гітари на лад E-flat[77]. Кобейн якось сказав: «Ми граємо так сильно, що не встигаємо налаштовувати наші гітари»[78]. У гурті була звичка трощити апаратуру після концертів. Новоселіч говорив, що він і Кобейн створили цю «фішку», щоб швидше піти зі сцени[79]. Кобейн заявив, що все це почалося як вираз його негативних емоцій, які з'являлися через те, що вони з Чедом Ченнінгом робили помилки під час концертів[80].

Написання пісень та тексти

ред.

Еверетт Тру сказав в 1989 році: «Пісні Nirvana розглядають банальне і пішохідне з унікальним ухилом»[81]. Музичну основу кожної пісні, манеру виконання та тексти створював Кобейн. Зазвичай він складав мелодії за допомогою акустичної гітари. Він підкреслював, що Новоселіч і Грол «відігравали велику роль у прийнятті рішень щодо того, наскільки довгою і зі скількох частин повинна бути пісня. Тому я не люблю, коли мене вважають єдиним автором пісень»[82]. На запитання, яку частину композиції він пише першою, Кобейн відповів: «Я не знаю. Я правда не знаю. Напевно, я починаю з куплета, а потім переходжу до приспіву»[49].

Зазвичай Кобейн писав слова для пісень за кілька хвилин до того, як записувати їх у студії[82]. Він говорив: «Коли я пишу пісню, слова для мене найменш важливі. У моїй пісні можуть перетинатися дві або три різні теми, а назва може абсолютно нічого не означати»[83]. 1993 року в інтерв'ю журналу Spin Кобейн сказав, що йому «глибоко по фігу», про що говориться в словах до пісень з альбому Bleach, в той час, як слова до пісень з Nevermind було взято з написаних ним за два роки віршів, які він нарізав та вибрав найулюбленіші рядки. Що стосується останнього альбому In Utero, Кобейн заявляв, що тексти були «більш сфокусовані на певних темах»[84].

Вплив

ред.

Стівен Томас Ерлевайн, музичний критик сайту Allmusic.com, писав, що до Nirvana «альтернативна музика не сприймалася всерйоз великими звукозаписними компаніями». Після випуску Nevermind «все помінялося, незрозуміло, до гіршого чи до кращого»[85]. Успіх Nevermind не лише зробив гранж популярним, але і показав «культурний та комерційний потенціал альтернативного року в цілому»[86]. В інших гуртів були хіти й раніше, але, за словами Ерлевайна, саме Nirvana «назавжди зламала бар'єри» між світом альтернативного року та популярної музики. Ерлевайн також зазначає, що прорив Nirvana «не знищив андеграунд», а «прочинив його» для слухачів[87]. 1992 року Джон Парелес, журналіст The New York Times, писав, що після прориву Nirvana звукозаписні компанії зацікавилися гуртами, які грали альтернативну музику. Представники компаній укладали з ними угоди та намагалися швидко досягти мейнстріму[88].

Ерлевайн стверджує, що прорив Nirvana «популяризував так зване Покоління X та культуру нероб»[87]. Одразу ж після смерті Кобейна про фронтмена Nirvana заговорили як про «голос покоління», хоча він сам за життя заперечував цей ярлик[89]. Через десять років після смерті Кобейна Ерік Олсен з новинного каналу MSNBC писав: «За минуле десятиліття Кобейн, маленький, кволий, але привабливий чоловік по життю, став абстрактною іконою Покоління X, на яку багато хто дивиться, як на останню справжню рок-зірку […] месія та мученик, кожний вислів якого розтягували та аналізували»[86].

Багато музичних гуртів та виконавців не раз стверджували, що Nirvana зробила великий вплив на їхню творчість і на їх рішення почати займатися музикою. серед них Limp Bizkit[90], Джаред Лето з 30 Seconds to Mars[91][92], Seether[93], Flyleaf[94] та інші[95]. Тім Рітчі, музичний директор Radio National, порівнюючи творчість Sex Pistols та Nirvana (тим самим порівнюючи кульмінації панки-руху та грандж-руху відповідно), писав, що «вплив Nirvana набагато більше Sex Pistols», оскільки Nirvana не просто справила вплив на музикантів, вона вплинула на весь мейнстрім в цілому[96]. Крейг Метьесон, автор двох книг про підйом австралійської інді-сцени в 90-ті роки, писав (як і Ерлевайн), що головна заслуга Nirvana полягає в тому, що вона прибрала бар'єри між корпоративними лейблами та інді-музикою[96].

Визнання

ред.
Публікатор Країна Список Рік Місце
Rolling Stone США  США 100 найкращих виконавців всіх часів[97] 2011 27
Classic Rock Велика Британія  Велика Британія 50 найкращих концертних виконавців всіх часів[98] 2008 34
VH1 США  США 100 найкращих виконавців всіх часів[99] 1998 42
100 найкращих виконавців всіх часів[100] 2010 14
100 найкращих хард-рок виконавців[101] 2000 6
Acclaimed Music США  США Найвідоміші виконавці всіх часів[102] — 19
Q Велика Британія  Велика Британія 50 гуртів, які змінили світ![103] 2004 —

Склад гурту

ред.

Схема

ред.

Дискографія

ред.
Докладніше: Дискографія Nirvana

Література

ред.
  • Azerrad, Michael. Come as You Are: The Story of Nirvana. — Doubleday, 1994. — ISBN 0-385-47199-8.
  • Cross, Charles. Heavier Than Heaven: A Biography of Kurt Cobain. — Hyperion, 2001. — ISBN 0-7868-8402-9.
  • DeRogatis, Jim. Milk It!: Collected Musings on the Alternative Music Explosion of the 90's. — Da Capo, 2003. — ISBN 0-306-81271-1.
  • Gaar, Gillian G. In Utero. — Continuum, 2006. — ISBN 0-8264-1776-0.
  • Morell, Brad. Nirvana & The Sound Of Seattle. — Omnibus Press, 1996. — ISBN 0-7119-5221-3.
  • Rocco, John. The Nirvana Companion: Two Decades of Commentary. — Schirmer, 1998. — ISBN 0-02-864930-3.

Примітки

ред.
  1. ↑ Azerrad, Michael. (16 квітня 1992). Inside the Heart and Mind of Nirvana (англ.). Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 січня 2008. Процитовано 30 квітня 2011. [Архівовано 2007-10-02 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Armstrong, Mark. (17 листопада 2002). Nirvana Tops 50 Million Mark In Worldwide Sales, 'Journals' Number One. Yahoo! Music. Архів оригіналу за 28 червня 2006. Процитовано 30 квітня 2011.
  3. ↑ Top Selling Artists (англ.). RIAA.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  4. ↑ Azerrad, 1994, с. 209.
  5. ↑ Azerrad, 1994, с. 36.
  6. ↑ Azerrad, 1994, с. 44—50.
  7. ↑ Azerrad, 1994, с. 57.
  8. ↑ Azerrad, 1994, с. 58.
  9. ↑ Azerrad, 1994, с. 67-8.
  10. ↑ Azerrad, 1994, с. 73.
  11. ↑ Azerrad, 1994, с. 62.
  12. ↑ Azerrad, 1994, с. 79.
  13. ↑ Azerrad, 1994, с. 85.
  14. ↑ Azerrad, 1994, с. 90–91.
  15. ↑ Azerrad, 1994, с. 111.
  16. ↑ Fricke, David. «Krist Novoselic». Rolling Stone. 13 вересня 2001 року.
  17. ↑ Young, Charles; O'Donnell, Kevin. Nirvana: Album Guide (англ.). Rolling Stone. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 5 квітня 2014. [Архівовано 2011-06-28 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Azerrad, 1994, с. 91.
  19. ↑ Azerrad, 1994, с. 91, 92.
  20. ↑ Tarver, Clay (2 липня 2013). The Rock ’n’ Roll Casualty Who Became a War Hero (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 7 грудня 2013. Процитовано 16 травня 2014.
  21. ↑ Robb, John. (21 жовтня 1989). White Heat. Sounds (англ.). Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 31 жовтня 2013.
  22. ↑ Azerrad, 1994, с. 137.
  23. ↑ Azerrad, 1994, с. 138.
  24. ↑ Azerrad, 1994, с. 151.
  25. ↑ Azerrad, 1994, с. 154.
  26. ↑ Azerrad, 1994, с. 136, 137.
  27. ↑ Azerrad, 1994, с. 162.
  28. ↑ Azerrad, 1994, с. 164, 165.
  29. ↑ Azerrad, 1994, с. 176, 177.
  30. ↑ Azerrad, 1994, с. 179, 180.
  31. ↑ Wice, Nathaniel. (Квітень 1993). How Nirvana Made It. Spin (англ.). Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 29 січня 2014.
  32. ↑ Azerrad, 1994, с. 203.
  33. ↑ Lyons, James. Selling Seattle: Representing Contemporary Urban America. Wallflower, 2004 рік. ISBN 1-903364-96-5, стр. 120
  34. ↑ «The Billboard 200». Billboard. 11 січня 1992.
  35. ↑ Azerrad, 1994, с. 239.
  36. ↑ «Nirvana Achieves Chart Perfection!» Billboard. 25 січня 1992 року.
  37. ↑ Azerrad, 1994, с. 256.
  38. ↑ Nirvana's Reading Festival gig to be released on DVD (англ.). NME. 20 квітня 2009. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 8 квітня 2014.
  39. ↑ Azerrad, Michael. Rolling Stone. 29 жовтня 1992 року.
  40. ↑ Cross, 2001.
  41. ↑ Azerrad, 1994, с. 276–78.
  42. ↑ а б Gaar, Gillian G. (14 лютого 1997). Verse Chorus Verse: The Recording History of Nirvana. Goldmine (англ.). 23 (432). Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 29 січня 2014.
  43. ↑ Erlewine, Stephen. Incesticide (англ.). Allmusic. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 січня 2014.
  44. ↑ (рос. Альбом, звучний на всіх радіохвилях; в американській радіоіндустрії терміном «radio-friendly unit shifter» називають «ідеальний» альбом, відповідний для того, щоб часто ставити його в ефір, і продається максимально великим числом екземплярів, тобто «одиниць», або «units»).
  45. ↑ Azerrad, 1994, с. 317.
  46. ↑ DeRogatis, 2003, с. 4.
  47. ↑ DeRogatis, 2003, с. 17.
  48. ↑ Azerrad, 1994, с. 332.
  49. ↑ а б в г Fricke, David. «Kurt Cobain: The Rolling Stone Interview». Rolling Stone. 27 січня 1994.
  50. ↑ Azerrad, 1994, с. 336, 337.
  51. ↑ Azerrad, 1994, с. 338.
  52. ↑ IN NUMERO UNO (англ.). Entertainment Weekly. 8 жовтня 1993 року. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011. [Архівовано 2008-12-01 у Wayback Machine.]
  53. ↑ Farley, Christopher John. Time. 20 вересня 1993 року.
  54. ↑ Azerrad, 1994, с. 352.
  55. ↑ а б Di Perna, Alan. «Behind Unplugged». Guitar World. Березень 1995.
  56. ↑ Kurt Cobain (англ.). ILoveIndia.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  57. ↑ Sanz, Cynthia. Hardly Nirvana (англ.). People.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  58. ↑ Humphrey, Clark (10 травня 2001). Kurt Cobain: Seven Years Later--a Reflection by Clark Humphrey (англ.). HistoryLink.org. Архів оригіналу за 6 жовтня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  59. ↑ Sweet 75 (англ.). VH1.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  60. ↑ General Info (англ.). Novoselic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011. [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.]
  61. ↑ Flipper Background Info (англ.). Novoselic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011. [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.]
  62. ↑ Nirvana Bass Player Advocates PR (англ.). Fairvote.org. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  63. ↑ «Paul McCartney to replace Kurt Cobain in Nirvana reunion». Guardian.co.uk. Архів оригіналу за 8 березня 2013. Процитовано 28 грудня 2012.
  64. ↑ Nirvana Reunites with Paul McCartney, Record New Song 'Cut Me Some Slack'. Consequence of Sound. Архів оригіналу за 17 грудня 2012.
  65. ↑ Ali, Lorraine. «One Last Blast». Rolling Stone. 17 жовтня 1996 року.
  66. ↑ Graff, Gary. «Nirvana Box Set Coming Someday». Wall of Sound. 28 серпня 1997.
  67. ↑ Heath, Chris. «The Nirvana Wars: Who Owns Kurt Cobain?». Rolling Stone. 6 червня 2002 року.
  68. ↑ DeRogatis, Jim (10 березня 2002). A piece of Kurt Cobain (англ.). Jimdero.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011.
  69. ↑ Vineyard, Jennifer (13 квітня 2006). Courtney Love Sells Substantial Share Of Nirvana Publishing) (англ.). MTV. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2011. [Архівовано 2010-05-31 у Wayback Machine.]
  70. ↑ Deluxe Edition of Nirvana's Nevermind Coming Out This Year. UpVenue.com (англ.). 22 червня 2011. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 30 червня 2011.
  71. ↑ Chappell, Jon. (Червень 1993). Nirvana's music. Guitar (англ.). Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.
  72. ↑ Azerrad, 1994, с. 294.
  73. ↑ Azerrad, 1994, с. 102.
  74. ↑ Azerrad, 1994, с. 103, 104.
  75. ↑ di Perna, Alan. «Nevermore». Guitar World. Березень 1999.
  76. ↑ Azerrad, 1994, с. 231, 232.
  77. ↑ Cross, Charles R. «Requiem for a Dream». Guitar World. Жовтень 2001.
  78. ↑ Gilbert, Jeff. «Cheap Tricks». Guitar World. Лютий 1992.
  79. ↑ Classic Albums — Nirvana: Nevermind [DVD]. Isis Productions, 2004.
  80. ↑ Azerrad, 1994, с. 140.
  81. ↑ True, Everett. (18 березня 1989). Seattle: Rock City. Melody Maker.
  82. ↑ а б di Perna, Alan. (Осінь 1996). The Making of Nevermind. Guitar World (англ.). Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 27 липня 2013.
  83. ↑ Robb, John. (21 жовтня 1989). White Heat. Sounds (англ.). Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 27 липня 2013.
  84. ↑ Steinke, Darcey. (Жовтень 1993). Smashing Their Heads on That Punk Rock. Spin (англ.).
  85. ↑ Erlewine, Stephen Thomas. Nirvana biography (англ.). Allmusic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 28 квітня 2011.
  86. ↑ а б Olsen, Eric. 10 years later, Cobain lives on in his music (англ.). MSNBC.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 28 квітня 2011. [Архівовано 2012-10-24 у Wayback Machine.]
  87. ↑ а б Erlewine, Stephen Thomas. American Alternative Rock/Post-Punk (англ.). Allmusic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 28 квітня 2011. [Архівовано 2010-10-25 у Wayback Machine.]
  88. ↑ Pareles, Jon (14 червня 1992). POP VIEW; Nirvana-bes Awaiting Fame's Call (англ.). Нью-Йорк Таймс. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 28 квітня 2011.
  89. ↑ Rich, Frank (14 квітня 1994). Journal — Far From Nirvana]» (англ.). Нью-Йорк Таймс. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 28 квітня 2011.
  90. ↑ John Bush. Limp Bizkit. Influenced By (англ.). Allmusic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  91. ↑ Jared Leto on Nirvana "Come As You Are" (англ.). Mtvhive.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011. [Архівовано 2011-04-11 у Wayback Machine.]
  92. ↑ Andrew Leahey. 30 Seconds to Mars. Influenced By (англ.). Allmusic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  93. ↑ darkstar. Interview With Shaun Morgan And Pat Callahan From Seether (англ.). Metalunderground.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  94. ↑ Tammy La Gorce. Flyleaf. Influenced By (англ.). Allmusic.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  95. ↑ Rachel Rodriguez (11 грудня 2008). 17 years later, Nirvana record still an icon for rock lovers (англ.). CNN.com. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  96. ↑ а б Searching for Nirvana (англ.). Smh.com.au. 2 квітня 2004. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011.
  97. ↑ 100 Greatest Artists of All Time: 1-50 (2011). Rolling Stone. 2011. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 4 вересня 2012.
  98. ↑ 50 Best Live Acts of All Time. Classic Rock. Квітень 2008. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 18 квітня 2010.
  99. ↑ VH1's 100 Greatest Artists 1998. VH1. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 24 листопада 2010.
  100. ↑ VH1's 100 Greatest Artists 2010. Music.spreadit.org. 28 серпня 2010. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 24 листопада 2010.
  101. ↑ VH1: '100 Greatest Hard Rock Artists': 1-50 (2000). rockonthenet.com. 2010. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 4 вересня 2012.
  102. ↑ The Top 1000 Artists of All Time. Acclaimed Music. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 3 листопада 2012. [Архівовано 2011-01-05 у Wayback Machine.]
  103. ↑ Rocklist.net...Q Magazine Lists. Rocklistmusic.co.uk. Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 31 березня 2012.
  104. ↑ Official Nirvana Website: Complete Discography, Videos and more. Nirvana (англ.). Процитовано 1 червня 2022.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Nirvana
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Nirvana&oldid=44017993