Батий
Бати́й (монг. Бат; 1201—1255 / 1256) — татарський хан і полководець. Другий хан Золотої Орди (1225 — 1256) у складі Дешт-і-Кипчак. Представник роду Борджигінів. Син хана Джучі, онук Чингісхана. Мати — з монгольського племені хонгіратів. Після смерті батька в 1224 році очолив його орду та Джучівський дім. 1236 року з волі великого хана Угедея призначений головнокомандувачем татарських військ для завоювання Європи. Поставив своїми радниками-полководцями Субедея, Мунке і Ґуюка. Зібрав із східних володінь імперії величезне військо з числа нойонів та місцевої знаті. Зайняв Волзьку Булгарію (1236—1237), Залісся між Об'ю і Ітилем(Волгою), лише Козелець та Тверь чинили опір, зламав зуби об [2]Русь (1242 — 1243). Пішов на германські землі(король Данило утворив йому прохід шириною 200 км, забравши звідти населення, так замкнулася пастка), де був розгромлений. 200 тисяч залишків татар, що поверталися через Карпати, були повністю знищені, лише чингисида-воєводу відпустили босоніж на коні, аби розказав за ганьбу своїм братам. Про цю подію описано у "Захарі Беркуті" І. Франка. дійшов до Умані, де був вщент розбитий. Там остання його застава. Київ, всупереч легенді, не брав(В. Білінський, "Москва ординська"). Короля Данила, що зупинив орду перед Європою, Батий запросив на його, короля, найвище вшанування, визнання, разом пити чорний кумис. З європейських земель його військо заходило до родичів угрів у Паннонії, набирати поповнення з погромлених русичами печенігів, які там поховалися. У союзі з Толуйовичами протистояв нащадкам Чаґатая і Уґедея. Столиці орда не мала, постійного місця теж. На зимівлю ставка переміщувалася до міст, кожен раз різних. Пізніше - ставка перемістилася до утвореної у 1273 р. Менгу Тимуром Москви. Заклав свою столицю в Сараї на нижній Волзі. Був одружений із татаркою Борогчин з роду Арчин. Рідний батько ханів Сартака, Тукукана, Улаакчи. Названий батько Олександра Невського. Помер у Сараї. Його спадок перейшов до хана-християнина Сартака.
| Батий монг. Бат хан | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| Попередник: | Джучі | |
| Наступник: | Сартак | |
| Народження: |
біля 1209 Монголія | |
| Смерть: |
1255/1256 Сарай-Бату | |
| Поховання: | Монголія | |
| Країна: | Юань[1] | |
| Рід: | Джучіди | |
| Батько: | Джучі | |
| Мати: | Укі-хатун | |
| Шлюб: | Borakchin Khatund | |
| Діти: | сини:Сартак, Тукан, Абукан, прийомний Олександр Невський | |
З золотої орди, після маскування православ'ям, утворилася дворова еліта Московії. Яка існує дотепер. У земель до Уралу є господарі - фінські племена меря, мордва, весь та інші. Але нащадки Батия проголошують окуповані ними землі своїми. Так і окупований ними 600 років тому Скіфо-Таврійський півострів Руси-України, де вони колись утворили тимчасовий улус, а також південні материкові таврійські землі, мріють відокремити від України знову під ханство під протекторатом турків-сельджуків.
Імена
ред.Біографія
ред.Європейський похід
ред.Батий був організатором походів монголів у Східну Європу у 1237—1243 роках.
У 1237—1238 роках його війська захопили Волзьку Болгарію. У 1238 році Батий здійснив завоювання земель руських князів: Рязанського та Владимирського князівств, зруйнувавши стару Рязань, Пронськ, Суздаль, Володимир на Клязьмі та Козельськ, що не хотіли підкорятися хану[3]. Однак значна частина міст скорилася хану й не була зруйнована. У 1239 році монголи побороли безпосередньо й Русь, узявши Переяслав і Чернігів. У грудні 1240 року Батий заволодів Києвом. У 1241 році, пройшовши через руські Галичину і Волинь, його військо вторглося до Польщі, Угорщини і Далмації. Проте ослаблені тривалою боротьбою з руськими князівствами, монголи зазнали низку поразок у Чехії та Угорщині і 1242 року повернулися до берегів Волги.
Батий завершив похід на Захід у 1242 році, дізнавшись про смерть хана Угедея. Війська відійшли на Нижню Волгу, яка стала новим центром улусу Джучі. На землях від Іртиша до Дунаю виникла велика (монгольська) багатонаціональна держава — Золота Орда зі столицею Сарай-Бату (Палац Батия).
Стосунки з Руссю
ред.У 1243 -1246 роках руські князі визнали залежність від правителів Золотої Орди і Монгольської імперії. Володимирському князю Ярослав Всеволодович було передано розорений монголами в 1240 році Київ. У 1246 р. Ярослава викликали в Каракорум і там отруїли. Михайло Чернігівський був убитий у Золотій орді (він відмовився пройти язичницький обряд, не зрадивши православну віру). Сини Ярослава — Андрій та Олександр — також вирушили в Орду, а з неї в Каракорум і отримали там, Андрій — Володимирське князівство, Олександр — Київ і Новгород (1249). Андрій прагнув протистояти монголам, уклавши союз із Королем Русі Данилом Романовичем Галицьким. Це призвело до ординського карального походу 1252. На прохання Олександра Невського монголо-татарське військо на чолі з Неврюєм розбило військо братів Олександра Андрія Ярославича та Ярослав Ярославич. Ярлик на Володимир рішенням Батия передано Олександру Невському.
У тестя і союзника Андрія Ярославича — Король Русі Данило Галицький вигнав зі своїх міст Королівства Русі ординських баскаків і завдав поразки ординському війську на чолі з Куремсою в 1254 році.
Останні роки
ред.На курултаї 1246 року каганом обрали Гуюка, давнього недруга Батия. Гуюк помер у 1248, і в 1251 четвертим великим ханом обраний лояльний Батию Мунке (Менгу), учасник Європейської кампанії 1236 — 1242. Для його підтримки Батий прислав свого брата Берке з військами.
Батий мав сина Сартака, який став його наступником 1256 року. За деякими відомостями, його сином був також Тихомир, предок відомого волоського роду Бессарабів, родоначальник багатьох молдавських і волоських господарів.
Слід також звернути увагу на те, що сини Батия Сартак і Тихомир були християнами-несторіанами, племінник Даір Кайдагул Орда-Ічінів сиг / Петро Ординський став відомим православним святим, дочка хана Сартака Феодора одружилася з князем Глібом Васильковичем — і стала таким чином родоначальницею багатьох відомих родів Московії і Російської імперії, а син Тихомира став родоначальником відомого роду господарів Молдавії — Бессарабів.
Сім'я
ред.- Дід по батькові: Темуджин (Чингісхан) (бл. 1162 — 1227), монгольський каган, засновник Монгольської імперії.
- Дід по матері: Алчі (монг. Alči Küregen; кит. 阿勒赤古咧堅, ālèchì gŭliējiān; перс. الجی كوركان, Āljī kūrkān; ? — ?) — хонгіратський тисяцький. Згадується в 元朝秘史, 元史, Jami' al-tawarikh.
- Батько: Джучі (бл. 1184 — 1227), монгольський хан, засновник Золотої Орди.
- Мати: Укі（монг. Öki füǰin qatun, перс. اوکی فوجین خاتون, Ūkī fūjīn khātūn; ? — ?), донька нойона Алчі.
- Дружина: Борогчин (? — 1257), з роду Алчі племені татар.
- Названий син: Олександр Невський (1228—1232), великий князь володимирський.
Родовід
ред.| 4. Темуджин (Чингісхан), монгольський каган | ||||||||||||||||
| 2. Джучі, золотординський хан | ||||||||||||||||
| 5. Борте, хонгіратська ханша | ||||||||||||||||
| 1. Батий, золотординський хан | ||||||||||||||||
| 6. Алчі, хонгіратський нойон | ||||||||||||||||
| 3. Укі, хонгіратська ханша | ||||||||||||||||
| 7. невідомо | ||||||||||||||||
Див. також
ред.Література
ред.- ↑ China Biographical Database
- ↑ Тимошик, Микола (11 серпня 2018). Чому Москва боїться українського друкованого слова, або Історія про те, як імперська влада через заборону книг знесилювала дух російських українців. Український інформаційний простір. № 1. с. 257—265. doi:10.31866/2616-7948.1.2018.141230. ISSN 2617-1244. Процитовано 31 липня 2024.
- ↑ Полное собрание Русскихъ лътописей, Т.2, Ипатьевская лътопись. 1908, С.-Петербургъ.; http://litopys.org.ua/index.html [Архівовано 7 грудня 2009 у Wayback Machine.]
Джерела
ред.- Егоров В. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. [Архівовано 25 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Татаро-монголы в Азии и Европе. Сборник статей [Архівовано 25 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Б. Д. Греков, А. Ю. Якубовский. 3олотая Орда и её падение [Архівовано 20 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Плахонін, А.Г. БАТИЙ, Бату, Саїн-хан [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 200. — ISBN 966-00-0734-5.
- История Руси [БАТЫЙ ХРИСТИАНСКИЙ ХАН https://youtu.be/0LkmdfnZspo]
Посилання
ред. Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Батий