Ранок

Я щодня виховую характер, здійснюючи вчинки, що вимагають колосальних вольових зусиль. Наприклад, я вранці прокидаюся. А ввечері — вирушаю в ліжко^[1].

Є приказка про те, що Бог дає тим, хто піднімається раніше. Це неправда. Він дає тим, хто примудряється прокинутися у хорошому настрої^[1].

Для атеїстів читання газет вранці перетворюється в своєрідний ритуал, молитву^[1].

Вранці чомусь завжди приходять зовсім інші думки, ніж ввечері, хоча і роздуми про одне й те ж. Так що ж все-таки вважати істиною^[1]?

Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть.^[2] — Іван Карпенко-Карий «Сто тисяч» (дія друга, ява II).