Окно
| Окно | |
|---|---|
рос. «Окно» | |
 | |
| Координати | 38°16′52″ пн. ш. 69°13′30″ сх. д. / 38.281° пн. ш. 69.225° сх. д. |
| Висота | 2216 м |
| Інформація про об'єкт | |
| Контролюється | ВКС |
Окно — російська станція космічного спостереження, розташована поблизу міста Нурек в Таджикистані.[1] Станція знаходиться у віданні Космічних військ Росії і входить до складу Центру моніторингу космічного простору.[2] Станція розташована на висоті 2 216 метрів (7 270 фут) над рівнем моря в горах Санглок, в місцевості з ясним нічним небом. Ще одна схожа станція Окно-С знаходиться на Далекому Сході Росії.
Об'єкт складається з кількох телескопів у куполах і схожий на систему GEODSS США. Він призначений для виявлення та аналізу космічних об'єктів, таких як супутники.[2] Конструктори були відзначені державною премією Росії в галузі науки і техніки в 2004 році.[3]
Будівництво об'єкта «Окно» був розпочато Радянським Союзом у 1979 році силами тисяч призовників військової частини № 14464, які працювали будівельниками. Будівництво було призупинено в 1992 році через громадянську війну в Таджикистані; центр почав тестову роботу в 1999 році і заступив на бойове чергування у 2004. Право власності на комплекс було передано Таджикистаном Росії у 2004 році в обмін на списання 242 мільйонів доларів США боргу Таджикистану перед Росією.[4]
Коли його побудували, дехто на заході вважав його військовим протисупутниковим лазерним об'єктом, а не станцією оптичного стеження. У 1987 році Джон Е. Пайк з Федерації американських вчених сказав: «Незалежно від того, чи зможе ця установка збивати супутники чи [грати в] „Зоряні війни“, вона, безперечно, розробляє технологію, яка врешті-решт зможе робити так».[1][5][6]
«Окно» — це комплекс для відстеження та моніторингу штучних космічних об'єктів. Російські військові стверджують, що автоматично виявляються об'єкти на висоті до 40000 км. Це значно вище ніж низька навколоземна орбіта і включає супутники на середній навколоземній орбіті, геостаціонарній орбіті та деякі на високій навколоземній орбіті. Він працює лише вночі та працює пасивно, збираючи відбите сонячне світло від об'єктів.[3][2] Після модернізації 2014 року його можливості планувалося збільшити до 50 тис. км.[7]
Станція «Окно» стала прототипом секретного радянського дослідницького проєкту протиракетної боротьби під кодовою назвою «Яскрава зірка», який фігурує у сюжеті роману «Кремлівський кардинал» Тома Кленсі, написаного у 1988. В романі об'єкт використовує енергію кількох лазерних установок для знищення військових супутників.[8]
- ↑ а б Sourcebook on the Okno (в/ч 52168), Krona (в/ч 20096) and Krona-N (в/ч 20776) Space Surveillance Sites (PDF). Federation of American Scientists. 30 грудня 2008. Архів (PDF) оригіналу за 22 травня 2012. Процитовано 31 липня 2012.
- ↑ а б в Russia's military window on space. Russia Today. 4 березня 2008. Архів оригіналу за 11 квітня 2010. Процитовано 12 березня 2012.
- ↑ а б Okno ELINT complex in Tajikistan is becoming Russian. Ferghana Information Agency. 17 квітня 2006. Архів оригіналу за 15 квітня 2012. Процитовано 13 березня 2012.
- ↑ ТАДЖИКИСТАН. Дмитрий Медведев и Президент Таджикистана Эмомали Рахмон посетили российскую оптико-электронную станцию обнаружения и распознавания космических объектов (ОЭС) "Окно". (рос.). President of Russia. 31 July 2009. Архів оригіналу за 29 November 2014. Процитовано 12 березня 2012.
- ↑ Robin Ranger (14 вересня 1988). Red Horizons: The U.S. Response to Soviet Military Gains in Space. The Heritage Foundation. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 30 листопада 2012.
massive Soviet laser facility under construction at Dushanbe
- ↑ William J Broad (23 жовтня 1987). Private Satellite Photos Offer Clues About Soviet Laser Site. New York Times. Архів оригіналу за 21 січня 2011. Процитовано 12 березня 2012.
- ↑ "Окно" в Таджикистане "увидит" объекты в космосе на расстоянии 50 тысяч км — Рамблер/новости. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ En 2018 habrá 10 estaciones de detección LASER en servicio en la Federación Rusa. charly015.blogspot.com (ісп.). Процитовано 30 листопада 2024.