Кілія

Кілія
Герб Кілії
Основні дані
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Ізмаїльський район
Тер. громада	Кілійська міська громада
Код КАТОТТГ	UA51080050010036449
Засноване	862 до н.е. (2886 років) [1]
Перша згадка	XIV сторіччя
Статус міста	з до н.е. 862 року
Населення	▼ 18 745 (на 01.01.2022)
Площа	22,345[2] км²
Густота населення	1029 осіб/км²
Поштові індекси	68300—68303
Телефонний код	+380-4843
Координати	45°28′3″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д. / 45.46750; 29.23778
Висота над рівнем моря	4 м
Водойма	р. Дунай (Кілійське гирло)
Назва мешканців	кілі́єць кілі́йка кілі́йці
Відстань
Найближча залізнична станція	Дзинілор
До станції	29 км
До обл./респ. центру
- залізницею	226 км
- автошляхами	209 км
До Києва
- автошляхами	670 км
Міська влада
Адреса	68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57
Вебсторінка	Кілійська міськрада
Міський голова	Чернявський Вячеслав Вікторович
Кілія у Вікісховищі Карта Кілія Кілія

Кілія́ — місто в Ізмаїльському районі Одеської області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до обласного центру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610. Відстань до районного центру становить 46 км і проходить автошляхом Т 1607.

У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.

За однією з версій, в античність місто носило назву Ахіллей (грец. Αχιλλέα), яку згідно з легендою, дав поселенню Александр Македонський на честь епічного героя давньогрецької міфології Ахіллеса, похованого неподалік на острові Левка (грец. Λευκή). З часом звучання давнього іменування тутешнього поселення під впливом тюрських мов трансформулося в назву — Кілія. На підтвердження цієї версії є згадка також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. За іншою версією вважається, що назва виникла у середньовіччі після входження поселення до складу Османської імперії та походить від слова Кіллі (осман. Killi), яке вживається для означення «глинистих» берегів дельти Дунаю^[3].

На мапах північного Причорномор'я, складених у 1320 році венеційським географом Маріо Санудо^[en] одне з гирл Дунаю та місто, яке було розташоване у цьому гирлі іменовані як Лікостома (грец. Λύκος στόμα), що означає буквально «Вовча паща». У своїх історичних працях Кантемир (1673—1723) також вказував назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що місто-фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія. У XIX столітті, до здобуття Князівством Румунія незалежності у 1878 році, молдовани називали місто Возія (рум. Vosia, в перекладі «Воля»), імовірно ототожнюючи його зі слободою, типом поселень, які масово з'являлися у той час вході колонізації Бессарабії^[4].

За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським^[5]. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.

У 1352—1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії^[6]. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама Фортеця Кілія була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і весь регіон гирла Кілії^[7]. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484—1806 — Османської імперії, 1806—1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Російської імперії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877—1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918—1940 — входило до складу Румунського королівства. В 1940 р., згідно з пактом Молотова — Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Аккерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.

11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка^[8][9] Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.^[10]

Кілійська фортеця

Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достеменно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI—XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма вежами по кутах. За офіційною версією за умовами Бухарестського договору про мир, після Російсько-турецької війни 1806—1812 років, Кілійську фортецю було підірвано та майже повністю знищено росіянами. У 1825х-30х роках біля  головного входу до церкви Успіння Божої Матері (колишня мечеть) в центрі фортеці було збудовано дворівневу дзвіницю, яка існує і сьогодні. Десь у цей час графинею Толстою Олександрою Валер'янівною на місці фортеці будується лікарня, що стає знаменитою не тільки в Кілії, а й в навколишніх містах.. На місці цитаделі було збудовано основну будівлю Кілійського елеватора, а у східній частині фортеці було розбито парк, який згодом мав розширитись уздовж рову та вийти до берега Дунаю, проте цього не сталося. На заваді стали інтереси торгівлі, порту, пароплавства а згодом й оборони. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк, у якому досі можна спостерігати абриси колишньої фортеці в ландшафті та знайти багато залишків стін фортеці, каміння та цегли.

За переписом 2001 року, українці складали 55,41 % населення міста, росіяни — 28,41 %, молдавани — 9,67 %, болгари — 3,63 %, гагаузи — 0,91 %^[11].

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року^[12]:

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[13]:

У місті розташовані судноремонтний Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод (КССРЗ), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море — Дунай.

Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод та засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.

• Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу
• Храм Покрови Богородиці
• Мечеть Султана Баязида II (руїни)
• Кілійська фортеця (знаходилася на березі Дунаю у торці сучасних вулиць Миру, Гагаріна та Суворова); наразі на її місці порт, елеватор та міський парк; збереглися два ставки, утворених колишнім ровом
• Дмитровський собор (вул. Дмитрівська), XIX століття
• Старообрядницька Покровська церква (вул. Соловйова), побудована в 1912 — 1916
• Старовинне єврейське кладовище

• Ботошанський Яків Абрамович — єврейський письменник, журналіст, театральний постановник, драматург.
• Буков Єміліан Несторович (1909—1984) — молдовський письменник та громадський діяч.
• Дюльгер Дмитро Іванович (1999—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.
• Коломієць Олександр Васильович (1976—2014) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ігор Нестеренко^[en] (нар. 1990) — баскетболіст.
• Пристайко Вадим Володимирович (нар. 1970) — міністр закордонних справ України у 2019—2020 роках.
• Стефанов Олег Дмитрович (псевдонім — Олег Стефан; нар. 1965) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, Заслужений артист України.
• Катерина Тодорович^[ja] (1877—1974) — піаністка, вчителька музики.
• Федосьєв Олександр Іванович (нар. 1991) — воїн ЗСУ, 28-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни, переможець міжнародного турніру «Ігри Героїв-2017».

• Лященко Владислав Павлович (1996—2021) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Біля міста, на османському кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.

Слова з Думи про гетьмана Свирговського

«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?

В глибокої могилі,

Біля города, біля Кілії,

На турецькі лінії.»

По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.

• Монети Західного Причорномор'я
• Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї

• П. В. Голобуцький, Т. А. Карадобрій, М. П. Ногай. Кілія [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 323. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Б. О. Райнов. Кілія [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Кілія // В кн. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область.-Київ,1969.-с.471-487 (Галяс В. Т і Кашаєв М. І.)
• Облікова картка на сайті Верховної Ради^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Сайт кілійської газети «Дунайская заря» [Архівовано 15 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• Кілія — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
• Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Cities & towns of Ukraine [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• Кілія — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Погода в місті Кілія [Архівовано 4 жовтня 2017 у Wayback Machine.]