Святий Ґрааль

Святи́й Ґра́аль — гіпотетична християнська святиня, за легендою наділена надзвичайними силами. За деякими уявленнями, ґрааль — не матеріальний предмет, а священний символ жінки й матері^{[джерело?]}. Ватикан визнав місце розташування його в катедральному соборі Валенсії^[1][2].

З приводу походження Святого Ґрааля існують різні погляди. Вважають, що це камінь або дорогоцінна реліквія з золота. Згідно з іншою поширенішою версією, це чаша (кубок), з якої Ісус Христос причащався на Таємній вечері. Послідовники Спасителя буцімто зберегли кілька краплин крові розп'ятого Христа.

Легенда про Святий Ґрааль має язичницьке коріння й веде свій відлік від стародавнього індоєвропейського міфу про магічний кубок — символ життя і відродження. Лише набагато пізніше міф набув християнського осмислення.

Перші варіанти оповіді про Святий Ґрааль належать провансальському поету-трубадуру Кретьєну де Труа та його земляку, також поету Роберу де Борону. У ті часи (80-ті роки XII ст.) письменники зазвичай посилалися на якесь джерело. Так, де Борон посилається на дані старовинного рукопису, де розповідається про те, що Ісус дав Йосифу Арімафейському чашу Тайної вечері, після чого Йосиф та його сестра з чоловіком покинули Палестину й облаштувалися в одній із країн Західної Європи, продовжуючи проповідувати християнство.

Провансальцям наслідує німець Вольфрам фон Ешенбах (90-ті роки XII ст.), творець безсмертного «Парсіфаля». У цій поемі міннезінгер стверджує, що чашу Ґрааля зберігає такий собі лицарський орден «Templaisen», що нагадує спотворене тамплієри. Доля і таємниці ордена тісно переплетена з долею прихильників вчення катарів — альбігойцями. Історія могутнього та багатого Ордену лицарів Храму — це майже двохсотрічна низка перемог і поразок у боротьбі з воїнами ісламу, і нарешті у 1310—1313 роках його розгромив віроломний французький король Філіпп IV Вродливий за активною участю Папи Римського Климента V.

Те, що оповідь про Ґрааль пов'язана з певними стародавніми секретними окультними товариствами, які володіли таємними знаннями, важко як довести, так і спростувати.

• Поняття «Ґрааль» виходить за рамки поширених поглядів і знаходить оригінальне та ясне вираження в праці німецького натур-філософа О. Е. Бернхардта (1875—1941), який під ім'ям Абд-ру-шин написав грандіозний твір «У Світлі Істини. Послання Ґрааля», де автор вказує, що «Святий Ґрааль» не має матеріального коріння і не є предметом із релігійних переказів, але завжди був найвищою Духовною субстанцією, вічним Джерелом Сили, що породила і підтримує Всесвіт. Це місце зв'язку джерела первісної Сили зі Світом, точка виливу Божественної Сили у Творіння для його підтримки й безперервного формування. Давні поети та містики, сприймаючи духовні образи згори, спотворили суть і надали поняттю про Ґрааль риси, які були близькі їм самим, що жили у свою епоху, у часи галантних лицарів чи таємних містичних орденів. У співзвуччі з легендою, Святий Ґрааль набуває сенсу як Виток Творіння, яке щорічно оновлюється первісною енергією, без якої усе ослабне й загине.

• Повість про Ґрааль

• Ґрааль // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Святий Грааль

• Святий грааль і Третій Рейх. — безкоштовна електронна книга
• The Holy Grail at the Camelot Project [Архівовано 29 серпня 2008 у Wayback Machine.]
• The Holy Grail [Архівовано 25 липня 2008 у Wayback Machine.] at the Catholic Encyclopedia
• The Holy Grail today in Valencia Cathedral [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.]
• The Holy Grail in Saint Sophia Museum
• The Holy Grail [Архівовано 28 червня 2008 у Wayback Machine.], an episode of «In Our Time» (BBC Radio 4), a 45 minute discussion is available for listening at the page.
• Грааль в награду за безвыигрышный квест | Телеграф | Вокруг Света
• Грааль. Походження поняття [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

• Абд-ру-шин. «У Світлі Істини. Послання Грааля» («Im Lichte der Wahrheit. Gralsbotschaft»), доповідь «Святий Грааль» [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.].
• Цибулькін В. В., Лисюк І. П. СС-Аненербе: розсекречені файли. — Київ-Хмельницький: ВАТ "Видавництво «Поділля», 2010. — С. 262—266