ГАЗ-ГЛ-1

ГАЗ-ГЛ-1

ГАЗ-ГЛ-1 на вікісховищі

Загальні дані

Виробник:

ГАЗ (Горький, СРСР)

Роки виробництва:

1938 — 1940

Складання:

ГАЗ (Горький, СРСР)

Дизайн

Тип(и) кузова:

відкритий

Компонування:

мотор попереду, задній привід

Двигуни

ГАЗ-М-1
Виробник:	ГАЗ
Марка:	ГАЗ-М-1
Тип:	Бензиновий
Робочий об'єм:	3 285 см3
Максимальна потужність:	65 к.с.
Конфігурація:	Рядний, 4-циліндровий
Циліндрів:	4
Клапанів:	8
Хід поршня:	107,95 мм
Діаметр циліндра:	98,43 мм
Ступінь стиску:	4,6
Система живлення:	карбюратор
Охолодження:	рідинне
Газорозподільний механізм:	SV
Матеріал блоку циліндрів:	чавун
Матеріал ГБЦ:	чавун
Тактність (число тактів):	4
Порядок роботи циліндрів:	1-2-4-3
Рекомендоване паливо:	А-66 або А-70

Трансмісія

3-ст. мех. (двоходова)

Характеристики

Динамічні

Макс. швидкість:

161 км/год

На ринку

Сегмент:

гоночний

ГАЗ-ГЛ-1 — перший радянський гоночний автомобіль заводського збирання, випускали на Горьківському автомобільному заводі ймовірно не більш як у двох примірниках. Розробили 1939 року на базі серійного автомобіля ГАЗ-М1.

На змаганнях 1938 Герой Радянського Союзу льотчик Михайло Громов на отриманому в подарунок (після безпосадкового перельоту Москва — Північний полюс — Сан-Джансито) серійному передньоприводному автомобілі «Cord-812» розвинув швидкість 141,565 км/год. Це досягнення було близьке до тодішнього рекорду СРСР.

Рішенням партії на Горьковському автомобільному заводі створили групу під керівництвом Євгенія Агітова. З причини відсутності яких-небудь інших серійних автомобілів Горьковського автозаводу, проектування першого радянського гоночного автомобіля почалось на базі серійної «Емки» ГАЗ-М1^[1].

Перший примірник побудували у 1938 році. Новий проект отримав назву «Гоночна Ліпгарта», на честь головного конструктора Горьковського автомобільного заводу Андрея Ліпгарта. На стандартній рамі ГАЗ-М-1 встановили обтічний 2-місний кузов, частину деталей позичили у серійної машини. Загальна маса гоночного автомобіля виявилась значно нижчою. Серійний двигун піддали форсуванню: збільшили діаметр клапанів, застосували нову головку блоку циліндрів, потужність двигуна збільшилась з 50 к.с. до 65 к.с^[2].

Заводський випробовувач, Андрій Ніколаєв, на першому заїзді в Києві (1938) досяг швидкості 143 км/год. У Москві він розігнав машину до 147 км/год^[2].

У 1940 побудували автомобіль ГАЗ-ГЛ-1 другої модифікації. За його основу взяли потужніший автомобіль ГАЗ-11-73^[3]. Його 6-циліндровий двигун з робочим об'ємом 3,4 літри також піддали форсуванню, було встановлено два карбюратори, завдяки чому потужність агрегату збільшилась до 100 к.с^[3]. Змінився зовнішній вигляд машини в порівнянні з варіантом 1938 року: з'явилась обтічна кабіна, змінили облицювання радіатору^[3]. На гоночному автомобілі ГАЗ-ГЛ-1 другої модифікації Аркадій Ніколаєв 22 вересня^[3] 1940 встановив абсолютний всесоюзний рекорд швидкості: 161,87 км/год^[1].

1941 планувалось провести роботу над третім поколінням гоночного автомобіля, але почалась Німецько-радянська війна, і роботи припинили. Усі автомобілі ГАЗ-ГЛ-1 виявились втраченими. Аркадій Ніколаєв більше не повернувся в автоспорт і став працювати за основною спеціальністю (авіаційний технік). Конструктор машини Є. Агітов під час війни заподіяв собі смерть^[2].

У 1970 радянський художник Олександр Захаров на основі наявних архівних світлин відтворив зовнішній вигляд автомобіля, малюнок оприлюднили у часописі «Техніка — молоді». 2006 року фірма «Кузовная мануфактура Александра Бушуева» почала відтворення автомобіля, при чому у створенні реплікара застосовувались також деталі від старих ГАЗ-М1. У 2010 році автомобіль був готовий і наразі міститься в експозиції музею ретро автомобілів на Рогозському Валу у Москві^[2].