би-дло

Іменник, істота, спільний рід (може узгоджуватися з іншими частинами мови як чоловічого, так і жіночого роду), II відміна (тип відмінювання 1a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -бидл-; закінчення: -о.

• МФА : [ˈbɪdlɔ] (одн.), [ˈbɪdlɐ] (мн.)
•  прослухати вимову^{?, файл}
• УФ: []

1. збірн., розм. свійська рогата худоба. ^{[≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1]} ◆ Ярмарок аж кипів. Ржуть коні, реве бидло Марко Вовчок
2. зневажлива назва поневолених трудящих, яку вживали експлуататори, пани. ^{[≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2]} ◆ Панської худоби доглядав панок-ляшок Оношко, дуже лютий до хлопів-бидла Мордовець
3. лайл. скотина, хам. ^{[≈ 3][≠ 3][▲ 3][▼ 3]} ◆ Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце М. М. Коцюбинський

Від пол. bydło

• Словник УЛІФ: бидло